20 січня 2016 року Чернігів Справа № 825/74/16
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Поліщук Л.О.,
за участі секретаря Клименок А.С.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
за участі представника відповідача Подибайла В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Чернігівського обласного війського комісаріату про стягнення нарахованої грошової компенсації, -
11.01.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд стягнути з в/ч НОМЕР_1 нараховану грошову компенсацію в сумі 5920,32 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що згідно наказу від 18.03.2014 №17 військового комісара Прилуцько-Варвинського об'єднаного міського військового комісаріату він був призваний на військову службу по мобілізації та призначений на посаду “офіцера відділення формування і відправлення команд і партій”. Позивач вказує, що всупереч чинного законодавства його не було зараховано на продовольче забезпечення з дня прибуття до військового комісаріату, в результаті чого він не був забезпечений харчуванням за встановленими нормами за рахунок держави. Позивач зазначає, що в/ч НОМЕР_1 в добровільному порядку не виплачує належну йому грошову компенсацію замість встановлених норм харчування в сумі 5920,32 грн., тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник в/ч НОМЕР_1 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що Положенням про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 №402 передбачено право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення виключно військовослужбовцям. Поняття військовослужбовця Збройних Сил України визначено спеціальним Законом. Зокрема, відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовцями являються особи, які проходять військову службу. У свою чергу позивач на момент звернення до суду вже був звільненим з військової служби, а відтак приписи зазначеного Положення по відношенню до нього застосовані бути не можуть. Отже, на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, як Закон України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», не передбачали такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 2.3 Положення не підлягає застосуванню, оскільки стосується виключно військовослужбовців, а не осіб звільнених з військової служби, та норми цього Положення не узгоджуються з приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі та письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що з метою приведення власної діяльності до вимог законодавства України та відновлення порушених прав позивача, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.12.2014 № 575 позивача було зараховано на продовольче забезпечення при в/ч НОМЕР_1 . Враховуючи неможливість забезпечення гарячою їжею позивача, приймаючи до уваги пункт 2.10. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, було прийнято рішення про виплату позивачу грошової компенсації замість належних норм харчування у розмірі вартості набору продуктів за нормою № 1 - загальновійськова. Вказаний наказ був направлений на адресу в/ч НОМЕР_1 .
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації, призначений на посаду “офіцером відділення формування і відправлення команд і партій”, зарахований до списків особового складу військового комісаріату на всі види забезпечення та приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 930,00 грн. на місяць, що підтверджується витягами з наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.03.2014 №17, від 15.04.2015 №81 (а.с.9-10).
Судом встановлено, що позивач з 18.03.2014 не був забезпечений їжею шляхом надання послуг з харчування.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.12.2014 № 575 ОСОБА_1 було зараховано на продовольче забезпечення при в/ч НОМЕР_1 та встановлено грошову компенсацію замість встановлених норм харчування, за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 включно (а.с.32-33).
16.04.2015 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено наказ № 275, яким внесено зміни до наказу від 10.12.2014 № 575 та, зокрема, додаток № 7 викладено в іншій редакції, згідно якого ОСОБА_1 встановлено грошову компенсацію замість встановлених норм харчування за період з 18.03.2014 по 30.11.2014 включно в сумі 4545,96 грн. (а.с.40-41).
Крім того, наказами військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2015 № 2, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 № 169 наказано виплатити військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , який призваний у зв'язку з мобілізацією, грошову компенсацію замість встановлених норм харчування, за період з грудня 2014 року по лютий 2015, в загальній сумі 1532,94 грн. (а.с.34-39).
У подальшому наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.11.2015 №783 внесено зміни, зокрема, до наказів військового комісара від 10.12.2014 № 575, від 02.01.2015 № 2, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 № 169, де з додатків до вищевказаних наказів, якими передбачались розрахунки суми компенсації за певний період, була виключена графа “сума за період компенсації, грн.” (а.с.42-44).
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту “н” пункту 1 приміток до “норми N 1 - загальновійськова” норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 N426 за рахунок держави харчуванням забезпечуються, зокрема громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату.
Пунктом 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2002 за № 992/7280 передбачено, що військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.
Відповідно до пункту 2.3. вказаного Положення у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
Так, матеріалами справи підтверджується, що позивача було зараховано на продовольче забезпечення при в/ч НОМЕР_1 та встановлено право на грошову компенсацію замість встановлених норм харчування, яка на час розгляду справи в суді не нарахована та не виплачена позивачу.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.11.2015 №783 внесено зміни, зокрема, до наказів військового комісара від 10.12.2014 № 575, від 02.01.2015 № 2, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 № 169 та виключено графу, якою передбачались розрахунки суми компенсації за певний період.
Вказаний наказ є чинним на момент розгляду даної справи.
Судом також встановлено, що визначення вартості норм харчування проводиться Центральним управлінням продовольчого забезпечення Збройних Сил України, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, яка може змінюватись протягом певного періоду.
Разом з тим, позивач в своїй позовній заяві просить суд стягнути з в/ч НОМЕР_1 нараховану грошову компенсацію в сумі 5920,32 грн.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.11.2015 №783, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість встановлених норм харчування за період з 18.03.2014 по 30.11.2014, відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.12.2014 №575, зі змінами від 16.04.2015 №275, та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 рік, відповідно до наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.01.2015 № 02, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 №169 з урахуванням наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.11.2015 №783.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 41, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картуи платника податків НОМЕР_3 ) грошову компенсацію замість встановлених норм харчування за період з 18.03.2014 по 30.11.2014, відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.12.2014 №575 зі змінами від 16.04.2015 №275 та за період з грудня 2014 року по лютий 2015 рік, відповідно до наказів військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2015 № 02, від 04.02.2015 № 90, від 04.03.2015 №169, з урахуванням наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.11.2015 №783.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Л.О. Поліщук