ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.01.2016Справа №910/11501/13
За позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі»
2) Приватне акціонерне товариство «Сільпо Рітейл»
про стягнення 85 000,00 дол. США, що еквівалентно 679 150,00 грн.
Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)
Цюкало Ю.В.
Борисенко І.І.
Представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Божук Ю.К.
від третьої особи 1: не з'явились
від третьої особи 2: не з'явились
Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" про стягнення 85 000,00 дол. США, що еквівалентно 679 150, 00 грн. заборгованості за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 30.07.2007 р .№ 10-0604/299к-07. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов вищевказаного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/11501/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.07.2013 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/11501/13.
Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 28.08.2013 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/11501/13 у наступному складі суду: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Спичак О.М., суддя Полякова К.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2013 справу № 910/11501/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Літвінова М.Є. (головуюча), Спичак О.М. та Полякова К.В.
У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що Акціонерне товариство «Фоззі» та Акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" не є сторонами договору № 10-0604/299к-07 від 30.07.2007 р., а відтак - зобов'язання за договором не створює обов'язку для третіх осіб.
Також відповідач зазначає, що притягнення позивача до відповідальності, передбаченої п. 7.5. договору № 10-0604/299к-07 від 30.07.2007 р., можливе лише у разі наявності в діях Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" складу правопорушення, в той час як у даному випадку позивачем вжито всіх залежних від нього заходів для виконання п. 4.3.14. договору № 10-0604/299к-07 від 30.07.2007 р.
Склад суду у даній справі змінювався.
Під час розгляду спору відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до нуля, оскільки у зв'язку з відсутністю у Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» збитків внаслідок порушення умов договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. зупинено провадження у справі № 910/11501/13 до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/12983/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз» до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» про визнання недійсним підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 Договору № 10-0604/299к-07 від 30.07.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та зобов'язано сторін повідомити Господарський суд міста Києва про результати розгляду справи № 910/12983/14 та набрання судовим рішенням у вказаній справі законної сили
24.09.2015 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» надійшло клопотання про поновлення провадження у даній справі, у зв'язку з прийняттям Господарським судом міста Києва рішення від 31.03.2015 р. у справі № 910/12983/14, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз» задоволено частково та визнано в частині Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз» недійсним підпункт 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лін Беккер» та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк», що викладений у редакції договору про внесення змін № 16 від 30.11.2011 р. до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р. присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз» суму сплаченого судового збору в розмірі 609, 00 грн. та присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриклейерз» суму сплаченого судового збору в розмірі 609, 00 грн.
Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справу № 910/11501/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Головіна К.І., Борисенко І.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 р. колегією суддів у складі Пригунова А.Б. (головуюча), Головіна К.І., Борисенко І.І. прийнято справу 910/11501/13 до свого провадження, поновлено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.10.2015 р.
11.11.2015 р. суддя Пригунова А.Б. звернулась до керівника апарату Господарського суду міста Києва із заявою про повторний автоматичний розподіл даної справи, у зв'язку з перебуванням судді Головіної К.І. на лікарняному.
13.11.2015 р. відповідно до протоколу автоматичної зміни складу суду колегії суддів, дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Цюкало Ю.В. та Борисенко І.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2015 р. колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Цюкало Ю.В. та Борисенко І.І. прийнято справу 910/11501/13 до свого провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.12.2015 р.
Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У процесі провадження у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» подало пояснення по справі, у яких вказує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. у справі № 910/12983/14 визнано недійсним підпункт 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лін Беккер» та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк», що викладений у редакції договору про внесення змін № 16 від 30.11.2011 р. до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р., а відтак - відсутні підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» передбачених вказаним пунктом санкцій.
У даному судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову з підстав, наведених у письмових поясненнях.
Представники позивача та третіх осіб на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд гне повідомили.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 18.01.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -
13.07.2007 р. між Закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07, за умовами якого позивач зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування в межах максимального ліміту заборгованості, що становить 7 400 000, 00 грн.
У подальшому між сторонами укладено ряд договорів про внесення змін до договору № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р.
30.11.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» укладено договір № 16 про внесення змін до договору № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р. відповідно до якого п. 4.3.13. викладено в новій редакції та визначено зобов'язання відповідача не надавати кредити та/або гарантії третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов'язанням третіх осіб у сумі, що перевищує еквівалент 1 000 000, 00 дол. США на одну юридичну особу протягом календарного року, за виключенням: надання кредитів, гарантій на користь відповідача, Акціонерного товариства «Фоззі», Акціонерного товариства "Сільпо Рітейл", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP"; надання майнових порук по зобов'язанням відповідача та/або по зобов'язанням Акціонерного "Фоззі", та/або по зобов'язанням Акціонерного товариства "Сільпо Рітейл", та/або по зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", та/або по зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз", та/або по зобов'язанням інших осіб, що увійшли до складу Групи компаній "FOZZY GROUP", якщо майно, що буде предметом майнової поруки, було придбане або придбавається частково або повністю за рахунок кредиту, що отриманий після укладання договору № 16 про внесення змін до договору № 10-0604/299к-07; надання порук/гарантій по зобов'язанням відповідача, Акціонерного товариства «Фоззі», Акціонерного товариства "Сільпо Рітейл", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP", у випадку якщо поручитель/гарант надає поруку/гарантію по зобов'язанням юридичної особи, за зобов'язаннями якої поручитель/гарант надав поруку/гарантію перед банком.
13.04.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» укладено договір № 17 про внесення змін до договору 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р., відповідно до якого сторони вказали, що учасниками вказаного договору є Акціонерне товариство «Фоззі», Акціонерне товариство "Сільпо Рітейл", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі Плюс".
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» умов договору № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р. щодо ненадання учасниками угоди майнової поруки за зобов'язаннями третіх осіб протягом першого кварталу 2012 року, у зв'язку з чим позивачем застосовано договірну санкцію, що загалом становить 85 000, 00 дол. США, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нормами статті 179 Господарського кодексу України також визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
При цьому, за правилами ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
У відповідності до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відтак, правочин створює права та обов'язки та є обов'язковим для виконання виключно для його сторін, в той час як нормами чинного законодавства України не передбачено можливість встановлення обов'язків для осіб, які не є сторонами відповідного правочину.
За приписами ст.ст. 3 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
За загальним поняттям Цивільного кодексу України цивільною правоздатністю є здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність).
Як встановлено ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Таким чином, включення в договір певних зобов'язань для осіб, які не є його сторонами та не підписували договір фактично обмежує їх цивільну дієздатність, що суперечить приписам Цивільного кодексу України.
Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Зі змісту статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН БЕККЕР» також не вбачається наявність у останнього повноважень на укладення угод, як б породжували зобов'язання для третіх осіб по відношенню до відповідача або будь-яких інших осіб.
Доказів наявності договорів або інших правочинів, як б надавали відповідачу правомочностей щодо встановлення в односторонньому порядку зобов'язань для інших осіб, зокрема, третіх осіб у даній справі, матеріали справи не місять.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.
Відповідно до п. 2.1.. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, оцінку яких здійснено судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, виходячи зі змісту норм Цивільного кодексу України, Господарського суду України та прийнятих у відповідності до них нормативних актів, суд дійшов висновку, що підпункт 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер" та Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк", що викладений у редакції договору про внесення змін № 16 від 30.11.2011 р. суперечить нормам цивільного законодавства, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне скористатись наданим керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом та визнати вказаний пункт договору недійсним в судовому порядку.
За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Тож, приймаючи до уваги, що вимоги у даній справі обґрунтовані порушенням відповідачем підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р., який за висновком суду є недійсним, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" штрафних санкцій за порушення вказаного договору у даній справі необґрунтованими та такими, що спростовуються наведеними судом обставинами.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позовних вимог та наведених обґрунтувань, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Згідно з п. 3.17.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог ч.ч. 1-4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.
Таким чином, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Визнати недійсним підпункт 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 32294926) та Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бул. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, будинок 8/26; ідентифікаційний код: 14359319), що викладений у редакції договору про внесення змін № 16 від 30.11.2011 р. до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007 р.
2. У задоволені позову відмовити.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бул. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, будинок 8/26; ідентифікаційний код: 14359319) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмір 1 218, 00 (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 25.01.2016 р. .
Судді Пригунова А.Б. (головуюча)
Цюкало Ю.В
Борисенко І.І.