ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.01.2016Справа №910/25409/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу
До: 1) Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Сбербанк»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд»
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку
про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним
Головуючий суддя Андреїшина І.О.
Суддя Демидов В.О.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники сторін:
від позивача: Вернер А.І. (за довіреністю №б/н від 07.08.2015р.)
від відповідача 1: Талалуєва Н.В. (за довіреністю №б/н від 07.12.2015 р.)
Ковриженко С.О. (за довіреністю №б/н від 07.12.2015 р.)
від відповідача 2: Кишковський О.В. (за довіреністю №б/н від 17.09.2015 р.)
від третьої особи: не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (надалі за текстом - відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» (надалі за текстом - відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №13831Д від 04.12.2007 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд».
У позовній заяві позивач викладає наступне: 03 січня 2007 року зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» було прийнято рішення про здійснення публічного розміщення цільових іменних облігацій, затверджено проспект емісії цільових облігацій, строки розміщення та термін обліку облігацій. В газеті «Відомості Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 174 від 11.09.2007 р. опубліковано проспект емісії випуску облігацій підприємства. Фінансові ресурси, залучені від розміщення цінних паперів згідно проспекту емісії, мали спрямуватись на здійснення господарської діяльності емітента по фінансуванню будівництва 4-х секційного житлового комплексу по вул. Київський шлях, 28 в м.Бориспіль , Київської області.
Позивач є власником цільових облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» загальною номінальною вартістю 3 387 122, 50 грн.
Ухвалою господарського суду м.Києва від 24.02.2014 р. за заявою Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» порушено провадження у справі №910/615/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд».
Позивачу стало відомо про укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів між облігацій Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» та Закритим акціонерним товариством «Дочірній банк Росії» (правонаступником всіх прав та обов'язків є Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії), зокрема, договору №13831Д від 04.12.2007 р.
На думку позивача, договір укладений з порушенням положень законодавства України, а саме викуп емітентом (Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд облігацій, що не було передбачено пунктом 14 проспектом емісії випуску облігацій, а також зміна мети використання фінансових ресурсів від продажу облігацій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2015 р. порушено провадження у даній справі № 910/25409/15, призначено розгляд справи на 21.10.2015 р. та зобов'язано сторін надати певні документи.
19.10.2015 р. від відповідача 1 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справ та від Ліквідатора відповідача 2, Арбітражного керуючого Шаргало Р.В., надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Також, 19.10.2015 р. від позивача надійшло клопотання про залучення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, для офіційного роз'яснення порядку застосування законодавства про цінні папери.
Через відділ діловодства суду 21.10.2015 р. від позивача надійшло клопотання про участь у справі посадових осіб державного органу, а саме залучення до участі у справі посадових осіб Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, для надання ними пояснень з питань, пов'язаних з вирішенням спору та необхідних документів, оскільки НКЦПФР було зареєстровано звіт про розміщення цінних паперів ТОВ «ХК «Київбудінвест» та видано останньому свідоцтво про випуск цінних паперів, що означало: з цього моменту облігації перебувають у вільному обігу на ринку цінних паперів; кошти, залучення яких на конкретні цілі було передбачено проспектом емісії ТОВ «ХК «Київінвестбуд» були залучені емітентом у повному обсязі.
Разом з тим, від позивача надійшли письмові пояснення про порушення законодавства укладенням договору купівлі - продажу цінних паперів №13831Д від 04.12.2007 р. та клопотання про витребування доказів у відповідача-1.
21.10.2105 р. відповідач-2, а саме ліквідатор ТОВ «ХК «Київінвестбуд», надав письмове пояснення по справі, яке залучено до матеріалів справи.
Представники сторін у судове засідання 21.10.2015 р. з'явилися. Представник позивача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьою стороною НКЦПФП, просив його задовольнити. Представник відповідача 1 заперечив проти задоволення даного клопотання, представник 2 поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду. Ухвалою суду розгляд справи було відкладено та перенесено на 18.11.2015 р. з метою залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національною комісію з цінних паперів та фондового ринку та зобов'язано третю сторону надати суду письмові пояснення по суті спору, зокрема щодо порядку застосування законодавства про цінні папери щодо даного спору, а також зобов'язано сторони надати необхідні документи.
18.11.2015 р. представники осіб у судове засідання з'явилися. Третя сторона уповноваженого представника у судове засідання не направила, про судове засідання була повідомлена належним чином, вимог ухвали суду не виконала, але через відділ діловодства суду 18.11.2015 р. подала клопотання про розгляд справи без участі її представника.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, Господарський суд м. Києва встановив, що дана категорія справи є складною, що дає підставу стверджувати про необхідність призначення її до розгляду у колегіальному складі. Ухвалою суду було призначено колегіальний розгляд справи №910/25409/15 у складі трьох суддів, матеріали справи передати керівництву суду для визначення складу суду.
20.11.2015р. повторним автоматичним розподілом справ визначено для розгляду справи колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Андреїшина І.О., судді Демидов В.О., Пригунова А.Б.
Ухвалою суду від 20.11.2015 р. було прийнято справу до провадження, розгляд призначено на 09.12.2015 р., зобов'язано Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку надати суду письмові пояснення по суті спору, зокрема щодо порядку застосування законодавства про цінні папери щодо даного спору, зобов'язати сторони надати необхідні документи.
Через відділ діловодства суду 09.12.2015 р. від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю представника у іншому судовому процесі.
У судовому засіданні 09.12.2015 р. представник відповідача 2 відкликав клопотання про відкладення розгляду справи та просив суд дане клопотання не розглядати.
Представник позивача надав суду докази направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача 1 надав суду документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи, проти позову заперечив в повному обсязі.
Третя особа уповноваженого представника не направила, про судове засідання буда повідомлена належним чином, але через відділ діловодства суду 09.12.2015 р. направила клопотання про розгляд справи без участі її представника.
Суд ухвалив розгляд справи відкласти та призначити на 20.01.2016р. , зобов'язати учасників процесу направити в судове засідання своїх представників.
24.12.2015 р. через відділ діловодства суду були отримані письмові пояснення по суті спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 13831Д від 04.12.2007 року від третьої особи, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
19.01.2016 р. від відповідача 1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
20.01.2016 р. у судове засідання сторони з'явились. Третя особа уповноваженого представника не направила, про судове засідання буда повідомлена належним чином.
З приводу неявки третьої особи в судове засідання, господарський суд зазначає наступне.
Ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічними правами у відповідності до ст..27 Господарського процесуального кодексу України наділено третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.
Позивач надав письмові пояснення щодо суперечення змісту оспорюваного правочину актам цивільного законодавства.
Незважаючи на те, що третя особа участі у судовому засіданні 20.01.2016 р. не приймала, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
У судовому засіданні 20.01.2016 р. судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2007 р. між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» (емітент) було укладено договір № 13830Д купівлі-продажу цінних паперів при первинному розміщенні, відповідно до п.1.1. якого емітент зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити пакет таких цінних паперів:
- форма випуску цінних паперів - облігації підприємств іменні цільові;
- форма існування - бездокументарна;
- емітент облігацій - Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд»;
- серія облігацій - В;
- номінальна вартість однієї облігації - 42, 50 (сорок дві грн.50 коп.) грн.;
- кількість облігацій - 641 500 (шістсот сорок одна тисяча п'ятсот) штук.
Договір набирає чинності з дати його підписання і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе за правочином зобов'язань (п.7.3. договору № 13830Д від 04.12.2007 р.)
Наразі, доказів визнання у передбаченому чинним законодавством порядку вказаного правочину недійсним матеріали справи не містять.
Як встановлено судом, 04.12.2007 р. між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» (емітент) було укладено договір № 13831Д купівлі-продажу цінних паперів згідно п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити пакет таких цінних паперів:
- форма випуску цінних паперів - облігації підприємств іменні цільові;
- форма існування - бездокументарна;
- емітент облігацій - Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд»;
- серія облігацій - В;
- номінальна вартість однієї облігації - 42, 50 (сорок дві грн.50 коп.) грн.;
- кількість облігацій - 641 500 (шістсот сорок одна тисяча п'ятсот) штук.
Вказаний правочин підписано представником Закритого акціонерного товариства «Банк НРБ» Золотько Д.Я. та президентом Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» Ганичем Я.В.
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180. Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Виходячи зі змісту п.1 договору № 13831Д від 04.12.2007 р., предметом вказаного правочину є купівля-продаж цінних паперів, визначених вище.
У п.1.2. договору № 13831Д від 04.12.2007 р. передбачено, що загальна вартість цінних паперів складає 27 289 410, 00 грн. (двадцять сім мільйонів двісті вісімдесят дев'ять тисяч чотириста десять гривень 00 коп.), ПДВ не передбачено.
Пунктом 7.3. вказаного правочину визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе за правочином
За замістом п.2.6 Постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з я кого моменту (статті 205-210, 640 Цивільного кодексу України, частина друга- п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Таким чином, з огляду на наведене вище, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору № 13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладення договору цивільного та господарського законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що відповідачами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу, підписано та скріплено печатками текст договору, а отже, спірний правочин було вчинено 04.12.2007р.
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин має вчинятися батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину, дефекти (недотримання) форми, дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визначення правочинів (господарських договорів) недійсними,, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обстави, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про за застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст. 207 , Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.
За замістом Постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу свої вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при звернені до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено факт порушення прав та законних інтересів заявника внаслідок укладання договору та наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу посилалось на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України, зокрема, на думку заявника, договір № 13831Д від 04.12.2007 р. вчинено всупереч вимог Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» щодо викупу облігацій емітентом. Одночасно, на думку вказаного учасника судового процесу, порушення прав заявника полягає в тому, що позивач також є власником цінних паперів Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» та є його кредитором у межах справи про банкрутство, а отже, у разі задоволення позову та подальшого проведення реституції, грошові кошти, повернуті відповідачу 2, буде включено до ліквідаційної маси й за рахунок останніх можуть бути погашені кредиторські вимоги позивача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За приписами ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Нормативно-правовим актом, що регулює відносини, які виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку є Закон України»Про цінні папери та фондовий ринок».
У розумінні ст.1 вказаного нормативно-правового акту (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розміщення цінних паперів є відчуження цінних паперів емітентом або андерайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Обіг цінних паперів - це вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні. Емісійні цінні папери - це цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України, іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операції з нерухомістю; інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.
За приписами ч.ч1,2 ст.7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Облігації розміщуються у документарній та бездокументарній формі.
Частинами 7, 8 ст.7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачено, що емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків ( для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.
У ст.28 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» зазначено, що публічне (відкрите) розміщення цінних паперів, тобто, їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.
У проспекті емісії цінних паперів повинна міститися інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення. Проспект емісії цінних паперів підписується керівником емітента (головою виконавчого органу), аудитором та засвідчується печаткою емітента. Особи, що підписали проспект емісії, тим самим підтверджують достовірність відомостей, які в ньому містяться, а аудитор - достовірність перевірених ним відомостей. Проспект емісії цінних паперів реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку одночасно з реєстрацією випуску цінних паперів. Після реєстрації емітент публікує проспект емісії цінних паперів у повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менш як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення цінних паперів (ст.30 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).
Як свідчать матеріали справи, у номері №174 від 11.09.2007 р. офіційного друкованого видання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Відомості Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» було опубліковано проспект емісії випуску облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд».
У п.11.4 проспекту емісії випуску облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» зазначено, що фінансові ресурси, залучені від розміщення цінних паперів, будуть спрямовані на здійснення господарської діяльності емітента по фінансуванню будівництва чотирьохсекційоного житлового комплексу по вул.Київській шлях, 28 у місті Бориспіль, Київської області.
Датою початку розміщення всіх серій облігацій визначено 21.09.2007р., а датою закінчення - 21.09.2008 р.
Розміщення облігацій та оплата за цінні папери здійснюється відповідно до договору купівлі-продажу облігацій, укладеного між покупцем та емітентом в особі уповноваженого андерайтера. Ціна продажу може бути меншою за номінальну вартість облігацій. Оплата облігацій здійснюється у національній валюті України, юридичними особами за рахунок коштів, що знаходяться у їх розпорядженні після оплати податків та обов'язкових платежів, а фізичними особами - за рахунок особистих коштів.
У п.14 проспекту емісії випуску облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» визначено умови закінчення обігу облігацій, можливість викупу емітентом облігацій у власників після закінчення терміну розміщення та, якщо така можливість передбачена, порядок викупу емітентом облігацій і ціна, за якою здійснюється викуп. Зокрема, наведеним пунктом визначено, що облігації вільно обертаються на ринку протягом всього терміну їх обліку. Власниками облігацій можуть бути фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти України без будь-яких обмежень. Право власності на придбані цінні папери виникає згідно зі ст..5 Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні» з моменту зарахування облігацій на рахунки власників цінних паперів за мови їх повної оплати. Обіг облігацій всіх серій починається після реєстрації звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про випуск облігацій Державною комісією цінних паперів та фондового ринку по 30.03.2012 р. (включно). Наведеним пунктом передбачено, що викуп облігацій емітентом не здійснюється.
З представлених до матеріалів справи документів вбачається, що 07.12.2007 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України було видане свідоцтво №556/1/07 про реєстрацію випуску облігацій, у відповідності до якого третьою особою було засвідчено випуск облігацій серії В, який здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд».
Як зазначалось вище, на підставі договору № 13831Д від 04.12.2007 р. відповідачем 2 було передано у власність відповідачу 1 цінні папери - облігації Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд».
Придбання емітентом у власників оплачених ними облігацій цього емітента, що здійснюється після закінчення строку розміщення та/або під час випуску облігацій, за своєю правовою природою є викупом облігацій (п.1 Положення про порядок випуску облігацій підприємств, яке затверджено Рішенням №322 від 17.07.2003 р. Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто, фактично договір №13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів, укладений між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», опосередковує викуп цінних паперів їх емітентом, чого проспектом випуску облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» передбачено не було.
Одночасно, Положенням про порядок випуску облігацій підприємств також передбачено, що викуп може здійснюватись після закінчення строку розміщення та/або під час обігу облігацій.
Як зазначалось вище, приписами ст..7 Закону України «Про цінні папери і прав за цінними паперами (обіг цінних паперів), можливе після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.
Позивач наголошує на тому, що свідоцтво №556/1/07 про реєстрацію випуску облігацій, у відповідності до якого третьою особою було засвідчено випуск облігацій серії В, який здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», було видано Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України 07.12.2007 р. та складено звіт про результати розміщення облігацій відповідача 2.
Одночасно, як зазначалось, можливість застосування судом певного способу захисту, в тому числі, визнання договору недійсним, пов'язується чинним господарським процесуальним законодавством України саме з встановленням обставин щодо порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок укладення такого правочину.
За висновками суду, заявником не доведено, що в результаті укладання договору № 13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів будо порушено права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу. При цьому, суд виходить з наступного.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленням порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до змісту ст.15,16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
За змістом ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує в суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є право охоронюваними.
Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб,які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Наразі суд зауважує, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
У п.2.10 Постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що позивачем у справах про визнання недійсними договорів крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє спрямоване на настання певних юридичних наслідків.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 28.09.2015 р. судом було зобов'язано позивача надати документально підтверджені письмові пояснення стосовно прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які були порушені внаслідок укладення договору №13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів.
На виконання вимог суду заявником надано пояснення б/н від 19.10.2015 р. та №4 від 19.01.2016 р., в яких зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, було придбано у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» іменні цільові облігації відповідача 2 загальною номінальною вартістю 3 387 122,50 грн., що, на думку заявника, вказує на те, що останній є інвестором в цінні папери.
Позивачем наголошено, що фактично грошові кошти, отримані емітентом від емісії цінних паперів та продажу їх частини відповідачу 1, не було використано на цілі, що наведені у проспекті емісії, тобто на фінансування будівництва чотирьохсекційоного житлового комплексу по вул.Київській шлях, 28 у місті Бориспіль, Київської області, а витрачено на викуп цінних паперів. Вказані обставини, на думку заявника свідчать, про порушення його прав як інвестора у цінні папери.
До того ж, на думку вказаного учасника судового процесу, порушення прав позивача полягає в тому, що позивач є не тільки власником цінних паперів Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», а і його кредитором у межах справи про банкрутство, а отже, у разі задоволення позову та подальшого проведення реституції, грошові кошти, повернуті відповідачу 2, буде включено до ліквідаційної маси й за рахунок останніх можуть бути погашені кредиторські вимоги позивача.
Проте, за висновками суду, наведені вище твердження позивача не свідчать про порушення внаслідок укладення оспорюваного правочину прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія»,що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу.
Суд зауважує, що фактично оспорюваний правочин було вчинено у 2007 р., тоді як у відповідності до наявних в матеріалах справи документів, а саме у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який у відповідності до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» створено з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців з Єдиного державного реєстру державну реєстрацію, наведено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», створене у 2011 р.
При цьому, судом прийнято до уваги, що у відповідності до приписів ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи,, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємці фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом України, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України).
Тобто, саме з моменту державної реєстрації, а саме з 07.12.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія» набуло статусу учасника господарських правовідносин як юридична особа.
Одночасно, за приписами ст..41 Закону України «Про інститути спільного інвестування» пайовий фонд - це сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий фонд не є юридичною особою і не може мати посадових осіб.
Пайовий фонд створюється компанією з управління активами. Пайовий фонд вважається створеним з дня внесення відомостей про нього до Реєстру. У період між внесенням відомостей про пайовий фонд до Реєстру та реєстрацією проспекту емісії інвестиційних сертифікатів компанія з управління активами пайового фонду не має права вчиняти за рахунок та в інтересах такого фонду будь-які дії, крім тих, що спрямовані на реєстрацію проспекту емісії його інвестиційних сертифікатів (ст..43 Закону України «Про інститути спільного інвестування»).
У п.17 ч.1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» передбачено, що свідоцтво про внесення до реєстру - це документ, що видається Комісією після реєстрації регламенту та засвідчує внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру.
Діяльність із спільного інвестування провадиться після внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру та отримання свідоцтва про внесення до Реєстру (ч.6 ст.6 Закону України «Про інститути спільного інвестування»).
За поясненнями сторін та з наявних в матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтв №00211 від 01.08.2013 р. та №00212 від 01.08.2013 р. про внесення інституту спільного інвестування до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, вбачається, що Пайовий венчурний інвестиційний фонд «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайовий венчурний інвестиційний фонд «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу були створені, а отже, і почали свою діяльність лише у 2013 р.
Тобто, наведене вказує на те, що при укладанні у 2007 р. між відповідачами договір № 13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів, ніяким чином не могли порушуватись права та законні інтереси суб'єкта господарювання та пайових фондів, які ще не було створено.
Судом також прийнято до уваги, що фактично заявник набув право власності на цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» лише у 2013 р., тобто, більше ніж через п'ять років після укладання оспорюваного правочину, що додатково вказує на неможливість впливу договору № 13831Д від 04.12.2007 р. на права та інтереси позивача, як власника облігацій відповідача 2.
До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що заявником не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що не направлення відповідачем 2 грошових коштів, отриманих від продажу цінних паперів, на фінансування у 2007 р. будівництва чотирьохсекційного житлового комплексу по вул. Київський шлях, 28 у місті Бориспіль, Київської області призвело до порушення інтересів заявника, як інвестора.
Посилання позивача на те, що у разі задоволення позову та подальшого проведення реституції, грошові кошти, повернуті відповідачем 1, буде включено до ліквідаційної маси й за рахунок останніх можуть бути погашені кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, у межах провадження справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», суд також не приймає до уваги при оцінці обставин відносно порушення прав позивача.
При цьому, суд зауважує, що у відповідності до приписів ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У даному випадку господарський суд зазначає, що за своєю правовою природою реституція - це поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоду, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих самих, або подібних, або речах такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.
Отже, наведеними вище нормами законодавства визначено, що реституція має місце лише у правовідносинах сторін договору та ніяким чином не впливатиме на права та інтереси третіх осіб.
Одночасно, суд звертає увагу заявника на те, що нормами чинного законодавства передбачено, що саме самостійне застосування певного способу захисту повинно призвести до відновлення прав позивача, а ніяким чином не може бути інструментом забезпечення заявником шляхом подання подальших позовів своїх фінансових інтересів як кредитора у межах провадження у справі про банкрутство.
Судом також прийнято до уваги, що у відповідності до змісту ухвали від 24.02.2014 р. у справі № 910/615/14 провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» було порушено на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», згідно якої кредиторські вимоги відповідача 1 заявлено у розмірі 10 974 524,49 грн. та визначено, що останні виникли з кредитного договору №43-Н/08 від 03.04.2008 р., та були встановлені рішенням від 12.09.2011 р. Господарського суду міста Києва та постановою від 11.01.2012 р. Київського апеляційного господарського суду України по справі 33/19.
Тобто, з наведеного вбачається, що наявність між відповідачами правовідносин з купівлі-продажу цінних паперів за договором № 13831Д від 04.12.2007 р. ніяким чином не вплинула на банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», оскільки підставою для порушення відповідної справи були непогашені кредиторські вимоги відповідача 1 до відповідача 2, які ніяким чином не стосуються правовідносин з обігу цінних паперів.
До того ж, ухвалою від 25.06.2014 р. Господарського суду міста Києва по справі № 910/615/14 визнано конкурсним кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» четвертої черги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, на суму 3 387 122,50 грн.
Наразі, судом також враховано, що кредиторські вимоги в межах справи про банкрутство погашаються в певній черговості, а позивач за змістом ухвали від 25.06.2014 р. Господарського суду міста Києва по справі 910/615/14 є кредитором четвертої черги.
Інших обставин, які б дійсно вказували б на порушення внаслідок укладання спірного правочину прав та законних інтересів позивача заявником не наведено, а судом не встановлено.
Таким чином, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи в їх сукупності, у суду відсутні підстави вважати, що в результаті укладання між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» договору №13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів було порушено права та законні інтереси
Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, які могли б бути захищені судом у розглядуваній справі.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу до відповідача 1, Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд» про визнання договору №13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», недійсним.
Заява №910/25409/15 від 19.01.2016 р. Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до приписів п.2.2 постанови № 10 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Тобто, з огляду на те, що судом не було встановлено, що внаслідок укладання договору №13831Д від 04.12.2007 р. було порушено права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Перша купецька гільдія», що діє від свого імені в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Поларінвест» недиверсифікованого виду закритого типу та Пайового венчурного інвестиційного фонду «Нордінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.
Одночасно, з приводу тверджень Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про наявність підстав для припинення провадження з огляду на те, що спір про визнання недійсним договору №13831Д від 04.12.2007 р. купівлі-продажу цінних паперів повинен розглядатись у межах провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд», суд зазначає наступне.
Згідно з з ч.9 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах, передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у проваджені якого перебуває справа про банкрутство.
Пунктом 7 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Як встановлено судом, ухвалою від 24.02.2014 р. Господарського суду міста Києва порушено провадження по справі №910/615/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд».
За таких обставин, розгляд справ № 910/615/14 та №910/25409/15 Господарським судом міста Києва відповідає приписам ч.9 ст.16, ч.7 ст.12 Господарського процесуального кодексу України.
Зі змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, за якою ведеться розгляд справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Київінвестбуд») не вбачається прямих приписів щодо необхідності розгляду вимог кредиторів лише у межах справи про банкрутство, а ст.20 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що можуть бути визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
Тобто, у даному випадку наявність порушеної справи про банкрутство відповідача 2, за висновками суду, не виключає можливості розгляду спору про визнання договору № 13831Д від 04.12.2007 р. недійсним в порядку окремого позовного провадження. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 23.04.2015 р. та 08.04.2015 р. Вищого господарського суду України у справах № 905/5359/13-908/4643/14 та № 903/713/13.
Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги приписи Господарського процесуального кодексу України, а також Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що твердження відповідача 1 про наявність підстав для припинення провадження по справі є необґрунтованими.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з приписами ст..49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. 22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У позові відмовити повністю.
2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 25.01.2016 р.
Головуючий суддя І.О. Андреїшина
Суддя В.О. Демидов
Суддя А.Б. Пригунова