ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.01.2016Справа № 910/28188/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
ОСОБА_1
про стягнення 4 714, 49 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Іллічівське» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі - відповідач) про стягнення 4 714, 49 грн. Також позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 22.05.2014 р. між ним та відповідачем було укладено Поліс № АІ/6399850 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля «ГАЗ 3302», реєстраційний номер НОМЕР_1. 01.07.2014 р. по вулиці Залозецького у місті Чернівці відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ГАЗ 3302», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, та автомобіля «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 Постановою Садгірського районного суду міста Чернівці від 08.07.2014 р. у справі № 726/1263/14-п (провадження № 3/726/679/14) водій ОСОБА_1 був визнаний винним в порушенні ПДР та притягнутий до адміністративної відповідальності. Оскільки автомобіль «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, був застрахований ПАТ «СК «Українська страхова група» за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспортні № 28-5000-00003 від 09.01.2014 р., позивач виплатив в порядку регресу ПАТ «СК «Українська страхова група» 4 714, 49 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 11209 від 18.11.2014 р. Враховуючи те, що за твердженням позивача ОСОБА_1 вчасно не повідомив його про настання страхової події, а сам він перебував в трудових відносинах з відповідачем, позивач в порядку регресу звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28188/15, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 17.11.2015 р.
17.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.12.2015 р.
26.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.12.2015 р.
22.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
22.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/28188/15 на п'ятнадцять днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/28188/15, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України її розгляд відкладено на 18.01.2016 р.
16.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представники учасників судового процесу в судове засідання 18.01.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 18.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
22.05.2014 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» було укладено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ № 6399850 (далі - Поліс).
Відповідно до умов вказаного Полісу застрахованим транспортним засобом є автомобіль «ГАЗ 3302», реєстраційний номер НОМЕР_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2014 р. по вулиці Залозецького у місті Чернівці відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ГАЗ 3302», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, через те, що останній під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2
Власником транспортного засобу «ГАЗ 3302», реєстраційний номер НОМЕР_1, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3
Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 08.07.2014 р. у справі № 726/1263/14-п (провадження № 3/726/679/14) водій автомобіля «ГАЗ 3302», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 визнаний винним у порушенні ПДР та притягнутий до адміністративної відповідальності.
Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до Довідки № 9406332 про дорожньо-транспортну пригоду автомобіль «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав пошкодження передньої центральної частини.
Відповідно до Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-5000-00003 від 09.01.2014 р., автомобіль «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, був застрахований Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРО-фарма» у ПАТ «СК «Українська страхова група».
ТОВ «ПРО-фарма» звернулось до страховика - ПАТ «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, яке просило перерахувати на рахунок СТО для здійснення ремонту.
11.07.2014 р. СТО - ТОВ «КарпатиАвтоцентр» виставило власнику автомобіля «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, рахунок № С4000000734, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого авто має скласти 7 652, 41 грн.
Листом від 11.09.2014 р. за № 11/9551 ПАТ «СК «Українська страхова група» звернулось з вимогою до позивача про виплату страхового відшкодування, вказуючи на те, що воно виплатило 01.08.2014 р. своєму страхувальнику 7 052, 41 грн.
26.09.2014 р. фахівцем управління врегулювання страхових випадків ОСОБА_3 було складено Висновок про вартість майна № ЦО-34852, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля «Skoda Fabia Active», реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на 01.07.2014 р. складає 100 957, 37 грн., коефіцієнт фізичного зносу для складових КТЗ дорівнює 35,22%.
30.09.2014 р. позивачем було затверджено Страховий акт № ЦО-49925-АІ-0006399850-01 від 26.09.2014 р., відповідно до якого було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 4 714, 49 грн.
На підставі платіжного доручення № 11209 від 18.11.2014 р. позивач перерахував на користь ПАТ «СК «Українська страхова група» 4 714, 49 грн. із призначенням платежу: «Стр.відшкод.зг.Дог№АІ-0006399850 від 22.05.14р., та Страх.акт№ЦО-49925 від 26.09.14р. відшкод.в порядку регресу по претензії№11/9551 від 11.09.14р. Без ПДВ.».
29.05.2015 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 2532/559-Іл від 26.05.2015 р. про сплату в порядку регресу 4 714, 49 грн., вказуючи на те, що згідно з пп. «ґ» пп. 38.1.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону.
Оскільки вказана вимога відповідачем була залишена без задоволення, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.
В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.
Згідно з пп. «ґ» пп. 38.1.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону.
Однак, як вбачається з підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону, ним не передбачено ні строки, ні умови, за яких страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу має не повідомити страховика про настання страхового випадку.
Так, підпунктом 33.1.2. Закону визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.
У свою чергу, підпунктом 33.1.4. Закону визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
З наведеного слідує, що пп. «ґ» п. 38.1.1. Закону відсилає до пп. 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону, який за своїм змістом не узгоджується з диспозицією пп. «ґ» п. 38.1.1. Закону.
Так, підпункт 38.1.1. Закону надає право страховику подати регресний позов при порушенні п. 33.1.2. Закону щодо повідомлення страховика про страховий випадок, проте в редакції Закону станом на виникнення спірних правовідносин обов'язок з повідомлення страховика визначено не в п. 33.1.2., а в п. 33.1.4.
Зазначене пояснюється тим, що в статтю 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни Законом № 3045-VI від 17.02.2011 р., згідно з яким в тому числі викладено в іншій редакції п. 33.1. та змінено місцями норми п. 33.1.2. та 33.1.4., проте як в п. 38.1.1. посилання на п. 33.1.2. не замінено на посилання на п. 33.1.4.
Отже, фактично мова йде про технічні помилки, допущені при розробці закону і при використанні законодавчої техніки.
З урахуванням зазначеного, а також того, що суд не має права застосовувати законодавство виходячи лише з припущення волі законодавця у випадку, коли має місце технічна помилка в тексті закону, наразі не вбачається правових підстав для висновку про виникнення у позивача права регресної вимоги до відповідача.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 6-284цс15, відповідно до якої сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Так, відшкодування збитків, як окремий спосіб захисту, визначений п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України та категорія яких розкривається в приписах ст. 22 ЦК України, передбачає як спеціальний предмет доказування, так і може стосуватись лише випадків завдання матеріальної шкоди або спричинення упущеної вигоди.
Зокрема, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Зобов'язання особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП, установлене законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; особа, винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності. При цьому, сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.
Отже, позивач серед іншого не надав суду доказів виникнення у нього збитків з причини не повідомлення про настання ДТП, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено безпідставність заявлених позовних вимог, суд відмовляє в їх задоволенні.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.01.2016 р.
Суддя В.С. Ломака