ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.01.2016Справа № 9/38
Суддя Селівон А.М., розглянувши заяву № 2171/26-70-22 від 24.12.15 р. боржника
Київська міська митниця ДФС
про роз'яснення рішення Арбітражного суду міста Києва від 28.02.1997
у справі № 9/38
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-американського підприємства "Леонко-арт"
до Київська міська митниця ДФС
про здійснення митного оформлення автомобіля "Хундай-Соната"
Представники сторін:
Від стягувача : не з'явились;
Від боржника: Добров О. І. - представник, довіреність б/н від 26.10.2015.
Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 по справі № 9/38 задоволено позов Спільного українсько - американського підприємства «Леонко - АРТ» та зобов'язано Київську митницю здійснити митне оформлення автомобіля «Хундай - Соната», двигун №082512, кузов КМНС 34ТХ 220190, що є іноземною інвестицією, без сплати мита, податку на добавлену вартість, акцизного збору, що нараховується з митної вартості імпортних товарів.
15.06.2015 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-американського підприємства "Леонко-арт" надійшла заява, відповідно до якої заявник просить суд видати йому на руки наказ суду (дублікат) по справі № 9/38 та ухвалу про поновлення строків для пред'явлення наказу до виконання.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2015 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько - американське підприємство "Леонко - арт" про поновлення строку для пред'явлення судового наказу до виконання б/н від 15.06.2015 задоволено.
Відновлено пропущений строк для пред'явлення наказу Арбітражного суду міста Києва виданого на виконання рішення Арбітражного суду міста Києва у справі № 9/38 від 28.02.1997 про зобов'язання Київської митниці в строк по 01.04.1997 здійснити митне оформлення автомобіля "Хундай - Соната", двигун № 082512, кузов КМНСF34ТХSU220190, що є іноземною інвестицією, без сплати мита, податку на добавлену вартість, акцизного збору.
Встановлено строк пред'явлення наказу до виконання до 14.07.2016 та замінено сторону судового процесу у справі № 9/38, а саме відповідача - Київську митницю на її правонаступника - Київську міську митницю ДФС (03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, буд. 8 - а; ідентифікаційний код 39422888).
Також ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2015 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько - американське підприємство "Леонко - арт" про видачу дублікату наказу виданого на виконання рішення Арбітражного суду міста Києва у справі № 9/38 від 28.02.1997 б/н від 15.06.2015 задоволено. Видано дублікат наказу Арбітражного суду міста Києва виданого на виконання рішення Арбітражного суду міста Києва у справі № 9/38 від 28.02.1997 про зобов'язання Київської митниці в строк по 01.04.1997 здійснити митне оформлення автомобіля "Хундай - Соната", двигун № 082512, кузов КМНСF34ТХSU220190, що є іноземною інвестицією, без сплати мита, податку на добавлену вартість, акцизного збору.
28.12.2015 через відділ господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшла заява про роз'яснення виконання рішення Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 по справі №938, в якій боржник просить роз'яснити резолютивну частину рішення Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 по справі №938, щодо здійснення митного оформлення автомобіля "Хундай - Соната", двигун № 082512, кузов КМНСF34ТХSU220190, без сплати мита, податку на добавлену вартість, акцизного збору, що нараховується з митної вартості імпортних товарів, враховуючи рішення Конституційного суду України від 29.01.2002 по справі №1-17/2002 за конституційним поданням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28.12.2015 вказану заяву передано для розгляду судді Селівону А.М..
Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.12.2015 заяву Київської міської митниці ДФС про роз'яснення рішення Арбітражного суду міста Києва від 28.02.1997 у справі № 9/38 прийнято до розгляду та призначено розгляд на 12.01.2016.
У судовому засіданні 12.01.2016 судом оголошено перерву на 14.01.2016.
У судове засідання 12.01.2016та 14.01.2016 з'явився уповноважений представник боржника.
Уповноважений представник стягувача у судові засідання 12.01.2016 та 14.01.2016 не з'явився.
Копія ухвали суду від 31.12.2015, яка направлялась стягувачу на адресу: 01004, м. Київ, вул. Шевченка, 2 на час проведення судового засідання 12.01.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «із закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження позивача суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що позивач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Клопотань та заяв процесуального характеру на час проведення судового засідання від представників сторін не надходило.
Судом встановлено, що в поданій заяві про роз'яснення рішення заявник звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 у справі №1-17/2002, пунктом 3 якого встановлено, що маючи на меті захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного находження» встановлює, що до всіх підприємств, створених за участю інвестицій, у тому числі іноземних, застосовується єдиний національний режим валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій (стаття 1).
Положення частини першої статті 5 цього Закону поширюють дію такого режиму на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України «Про іноземні інвестиції», Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та Закону України «Про режим іноземного інвестування». Тобто для всіх підприємств, створених за участю інвестицій, як вітчизняних, так і іноземних, створюються рівні умови щодо питань валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).
Пункт 4 передбачено, що пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для підприємств з іноземними інвестиціями з деякими змінами, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», проіснував до 1996 року і був скасований Законом України «Про режим іноземного інвестування». Однак у подальшому, з прийняттям Верховною Радою України Постанови «Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування», окремі положення зазначеного пільгового режиму були поновлені.
Аналогічне правило було встановлено й абзацом четвертим частини першої 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність», згідно з яким державні гарантії захисту інвестицій визначено як систему правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів).
Таким чином, положення статті 9 Закону України «Про іноземні інвестиції», статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та пункту 5 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування», згідно з якими на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій, та які скасовані Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», можуть застосовуватися лише у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Тобто спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За твердженнями відповідача на момент скасування Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» Закону України «Про іноземні інвестиції» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» ці нормативно-правові акти вже втратили чинність відповідно до положень статті 27 Закону України «Про режим іноземного інвестування».
На підставі викладеного Конституційний Суд України визначає, що положення частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», згідно з якими дія цього Закону поширюється на підприємства з іноземними петиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України «Про іноземні інвестиції», Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та Закону України «Про режим іноземного інвестування», є підставою як для відмови у наданні, так і дія припинення раніше наданих підприємствам з іноземними інвестиціями пільг, на які вони мали право відповідно до положень скасованих Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» нормативно-правових актів.
Суд зазначає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України).
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 89 ГПК України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.
Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
Роз'яснено може бути лише таке судове рішення, яке набрало законної сили та не змінене й не скасоване на момент звернення по його роз'яснення. В іншому разі господарський суд відмовляє в його роз'ясненні, а якщо рішення змінено чи скасовано в певній частині, - роз'яснює його в тій частині, в якій рішення залишено без змін, а в решті відмовляє у роз'ясненні. Місцевий господарський суд також не вправі роз'яснювати судові рішення апеляційної і касаційної інстанцій, в тому числі про зміну чи скасування рішень названого суду.
Роз'яснюючи рішення, господарський суд не вправі змінювати зміст рішення, ухвали, тобто не має права змінювати відомостей, викладених у рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК; відомостей, викладених в ухвалі відповідно до вимог ст. 86 ГПК.
Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз'яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів ст. ст. 84, 86 ГПК щодо змісту рішення.
Суд вказує, що рішення Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 у справі №9/38 прийнято судом за результатами оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Вказане рішення залишено без змін постановою про перевірку рішення в порядку нагляду Арбітражного суду м. Києва від 25.06.1997.
Поставлене відповідачем питання в роз'ясненні рішення суду стосується здійснення митного оформлення автомобіля "Хундай - Соната", двигун № 082512, кузов КМНСF34ТХSU220190, без сплати мита, податку на добавлену вартість, акцизного збору, що нараховується з митної вартості імпортних товарів, враховуючи рішення Конституційного суду України від 29.01.2002 по справі №1-17/2002 за конституційним поданням Кабінету Міністрів України.
Суд звертає увагу, що набрання рішення законної сили пов'язується з набуттям ним певних властивостей. Цими властивостями є незмінність, виключність, преюдиціальність, обов'язковість, здійсненність. Саме ці правові наслідки забезпечують стабільність рішення суду та його реалізацію. Набираючи законної сили, судовий акт починає діяти, і ця дія не може бути іншою, як дія, визначена та передбачена законом.
Тобто процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшої зміни чи скасування нормативного акту, що регулювало відносини сторін на час його ухвалення.
Між тим, зі змісту резолютивної частини рішення вбачається, що вона є чіткою та зрозумілою, сформованою відповідно до приписів ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, в ній чітко вказано висновок про задоволення позову повністю, а саме зобов'язано Київську митницю здійснити митне оформлення автомобіля «Хундай - Соната», двигун №082512, кузов КМНС 34ТХ 220190, що є іноземною інвестицією, без сплати мита, податку на добавлену вартість, акцизного збору, що нараховується з митної вартості імпортних товарів.
В свою чергу ст. 112 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, серед яких, зокрема, є встановлення Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосовного судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Проте не може вважатися нововиявленою обставиною висновок Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України, а саме рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 у справі №1-17/2002 за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та ч. 1 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями), на яке посилається заявник.
Окрім цього, скасування чи зміна нормативного акта, на якому ґрунтувалось судове рішення, може вважатися нововиявленою обставиною лише за умови, якщо в такому акті зазначено про надання йому зворотної сили
Отже, фактично вимоги позивача в заяві про роз'яснення рішення не є клопотанням про роз'яснення змісту рішення суду та викладом його у більш зрозумілій формі, а мають характер надання юридичної консультації, необхідної для виконання вказаного рішення під час здійснення виконавчого провадження.
Таким чином, беручи до уваги вищезазначене та аналізуючи викладені норми, виходячи зі змісту заяви позивача та з огляду на те, що рішення Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 викладено повно та змістовно у відповідності до Господарського процесуального кодексу України та Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення», суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Київської міської митниці ДФС про роз'яснення рішення Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 по справі №9/38.
Керуючись ст. 86, 89 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви № 2171/26-70-22 від 24.12.15 Київської міської митниці ДФС про роз'яснення рішення Арбітражного суду м. Києва від 28.02.1997 по справі №938 відмовити.
Суддя Селівон А.М.