61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
19.01.2016р. Справа №905/3180/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, код ЄДРПОУ 20077720
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод», м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 00191193
про стягнення 7570,22 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Бикова Я.М.
У засіданні брали участь:
від позивача: Ященко - гол. юрисконс.
від відповідача: не з'явився
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод», м.Маріуполь про стягнення пені у розмірі 1556,49 грн, 3% річних - 154,37 грн, інфляційних втрат - 5859,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування інфляційних збитків, 3% річних та пені.
Відповідач у відзиві на позовну заяву №73/5-8 від 15.01.2016р. проти задоволення позову заперечив та зазначив, що договір №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. втратив свою чинність 31.12.2014р., внаслідок чого домовленість сторін про збільшення позовної давності є недійсною, а посилання позивача на п.9.3 цього договору та нарахування пені за період з 15.11.2014р. по 25.11.2014р. необґрунтованими.
У зазначеному відзиві відповідач керуючись ст.267 Цивільного кодексу України просив застосувати позовну давність.
Крім того, виходячи зі змісту відзиву №73/5-8 від 15.01.2016р. позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат за грудень 2013 року, а саме невірно вказано суму боргу, на яку здійснено відповідне нарахування.
Відповідач у судові засідання 16.12.2015р., 19.01.2016р. не з'явився.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач, зокрема, у судове засідання 19.01.2016р. на виклик суду не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Одночасно, судом враховано, що у відзиві №73/5-8 від 15.01.2016р. відповідачем висловлено власну правову позицію по суті спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, 16.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Єнакієвський металургійний завод» (покупець) було підписано договір купівлі-продажу природного газу №13-003454-БО/2014-6.
За приписами п.1.1 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
За правилами п.2.1 договору №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 139,896 тис. куб. м.
За змістом п.5.2 укладеного сторонами правочину до сплати за 1000 куб. м газу належить 4473,82 грн. Сторонами неодноразово вносились зміни в п.5.2 договору №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р., внаслідок чого ціна на газ становила:
- з 01.01.2014р. - 3340,75 грн (додаткова угода №1 від 28.01.2014р.),
- з 01.04.2014р. - 5264,88 грн (додаткова угода №2 від 11.04.2014р.),
- з 01.05.2014р. - 6208,18 грн (додаткова угода №3 від 23.05.2014р.),
- з 01.06.2014р. - 6222,22 грн (додаткова угода №4 від 13.06.2014р.),
- з 01.09.2014р. - 6405,82 грн (додаткова угода №5 від 30.09.2014р.),
- з 01.11.2014р. - 6682,44 грн (додаткова угода №6 від 26.11.2014р.),
- з 01.12.2014р. - 7661,64 грн (додаткова угода №7 від 24.12.2014р.).
Відповідно до п.11 договору №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, наступні акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):
- б/н від 31.10.2014р. у жовтні 2014 року на суму 25194,08 грн,
- б/н від 31.12.2014р. у грудні 2014 року на суму 136507,44 грн.
Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом п.6.1 договору №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За приписами п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Відтак, зобов'язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:
- за поставкою жовтня 2014 року на суму 25194,08 грн - 14.11.2014р. включно,
- за поставкою грудня 2014 року на суму 136507,44 грн - 14.01.2015р. включно.
При цьому, як вказує позивач, та проти чого відповідач в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не заперечує, фактичне перерахування вартості природного газу за вказаними поставками було здійснено відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п.7.2 договору №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов?язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відтак, позивачем заявлено до стягнення 1556,49 грн пені, а саме:
- 212,60 грн за період з 15.11.2014р. по 25.11.2014р. (поставка жовтня 2014 року на суму 25194,08 грн),
- 1343,89 грн за період з 15.01.2015р. по 27.02.2015р. (поставка грудня 2014 року на суму 136507,44 грн).
Здійснивши перевірку вказаного розрахунку з урахуванням приписів п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо не нарахування пені у день фактичної оплати, суд дійшов висновку, що сума пені за простроченими зобов'язання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у жовтні, грудні 2014 року (в межах визначених позивачем періодів), становить 1427,18 грн.
При цьому, виходячи з того, що оплата поставок товару, що відбулись у жовтні та грудні 2014 року, здійснено відповідачем з порушенням узгоджених сторонами строків, з огляду на акцесорний характер зобов'язань з оплати неустойки, твердження відповідача про те, що договір №13-003454-БО/2014-6 від 16.12.2013р. втратив свою чинність 31.12.2014р., внаслідок чого домовленість сторін про збільшення позовної давності є недійсною, а посилання позивача на п.9.3 цього договору та нарахування пені за період з 15.11.2014р. по 25.11.2014р. необґрунтованими, судом до уваги не приймаються.
Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 154,37 грн, а саме:
- 22,78 грн за період з 15.11.2014р. по 25.11.2014р. (поставка жовтня 2014 року на суму 25194,08 грн),
- 131,59 грн за період з 15.01.2015р. по 27.02.2015р. (поставка грудня 2014 року на суму 136507,44 грн).
Здійснивши перевірку вказаного розрахунку з урахуванням того, що у день фактичної оплати відсотки річних не нараховуються, суд дійшов висновку, що сума 3% річних за простроченими зобов'язання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у жовтні, грудні 2014 року (в межах визначених позивачем періодів), дорівнює 141,09 грн.
Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 5859,36 грн, а саме:
- 478,69 грн за листопад 2014 року (поставка жовтня 2014 року на суму 25194,08 грн),
- 5380,67 грн за період з січня 2015 року по лютий 2015 року (поставка грудня 2014 року на суму 136507,44 грн).
Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:
За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Поставка жовтня 2014 року на суму 25194,08 грн.
Як встановлено судом вище, платіж за зобов'язаннями жовтня 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.11.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з грудня 2014 року, внаслідок чого нарахування інфляційної складової боргу у листопаді 2014 року, яке це здійснено позивачем, є безпідставним.
Поставка грудня 2014 року на суму 136507,44 грн.
Платіж за зобов'язаннями грудня 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.01.2015р. включно. Тобто, період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з лютого 2015 року. Протягом лютого 2015 року відповідач здійснював часткові оплати за цією поставкою. На 27.02.2015р. заборгованість за цією поставкою була повністю погашена. Відтак, підстави для нарахування інфляційних втрат у січні та лютому 2015 року відсутні.
За таких обставин, з урахуванням того, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, не було враховано визначених вище правил, позовні вимоги у цій частині підлягають залишенню без задоволення.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, розглянувши заперечення відповідача по суті спору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 1427,18 грн, 141,09 грн. Крім того, у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити з визначених вище підстав.
Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1218 грн, підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод», м.Маріуполь про стягнення пені у розмірі 1556,49 грн, 3% річних - 154,37 грн, інфляційних втрат - 5859,36 грн, задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод» (87504, Донецька обл., м.Маріуполь, просп.Ілліча, буд.54, блок 4, код ЄДРПОУ 00191193) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 1427,18 грн, 3% річних - 141,09 грн, а також судовий збір в сумі 252,32 грн.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
У судовому засіданні 19.01.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 25.01.2016р.
Суддя Ю.О.Паляниця