61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
19.01.2016р. Справа №905/2932/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, код ЄДРПОУ 20077720
до відповідача: Комунального підприємства «Макіївтепломережа», м.Макіївка, код ЄДРПОУ 31534547
про стягнення 80363639,65 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Бикова Я.М.
У засіданні брали участь:
від позивача: Ященко - гол. юрисконс.
від відповідача: не з'явився
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Макіївтепломережа», м.Макіївка про стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, - 74377122,17 грн, 3% річних - 4043890,59 грн, всього 80363639,65 грн.
05.01.2016р. до господарського суду надійшла заява №14/2-2013в від 28.12.2015р. позивача, у відповідності до якої Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявило вимоги про стягнення пені у розмірі - 1942626,89 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, - 74377122,17 грн, 3% річних - 4043890,59 грн, всього 80363639,65 грн.
Подання вказаної заяви обґрунтовано наявністю помилки у позовній заяві.
За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Одночасно, відповідно до п.3.11 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Як вказувалось вище, у позовній заяві Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було визначено загальну суму стягнення у розмірі 80363639,65 грн, яка складалась з інфляційних збитків та 3% річних.
При цьому, розрахунок до позовної заяви містив відомості про стягнення пені - 1942626,89 грн, інфляційних - 74377122,17 грн, 3% річних - 4043890,59 грн, що разом складає 80363639,65 грн. Тобто, за висновками суду, з поданням заяви №14/2-2013в від 28.12.2015р. позивачем не було заявлено додаткову позовну вимогу, виходячи з того, що саме добуток сум пені, інфляційних втрат, 3% річних загалом становить 80363639,65 грн. Отже, фактично при поданні позову, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось, в тому числі, і з вимогою про стягнення 1942626,89 грн неустойки. Вказану суму лише не було виокремлено з загальної суми стягнення.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене судом розглядаються позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з урахуванням заяви №14/2-2013в від 28.12.2015р.
Наразі, судом враховано, що позивачем сплачено судовий збір за подання розглядуваної позовної заяви виходячи з суми стягнення у розмірі 80363639,65 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р. купівлі-продажу природного газу в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування інфляційних збитків, 3% річних та пені.
Відповідач у судові засідання 18.11.2015р., 16.12.2015р., 23.12.2015р., 19.01.2016р. не з'явився, витребуваних судом документів не представив, будь-яких пояснень по суті спору не надав. Одночасно, за висновками суду, Комунальне підприємство «Макіївтепломережа» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.
За приписами ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За змістом ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.11.2015р. місцезнаходженням відповідача є: 86156, Донецька обл., м.Макіївка, вул.Лебедєва, буд.72а. Наразі, вказана інформація щодо місцезнаходження відповідача є актуальною і на момент прийняття рішення у справі.
З огляду на те, що відповідач знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, 09.11.2015р., 18.11.2015р., 21.12.2015р., 29.12.2015р. на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua), у розділі «Новини та події суду» були розміщені оголошення про дату та час судових засідань у справі №905/2932/15, призначених на 18.11.2015р., 16.12.2015р., 23.12.2015р., 19.01.2016р.
Одночасно, судом вчинялись дії, які були спрямовані на встановлення телефонного зв'язку з відповідачем, про що свідчать телефонограми №734 від 09.11.2015р., №761 від 18.11.2015р., №2 від 04.01.2016р.
Крім іншого, ухвали суду від 18.11.2015р., 23.12.2015р. були направлені на електронну пошту відповідача, на яку міститься посилання в договорі №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р.
Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду Донецької області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.
Крім того, господарський суд зауважує, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
У ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, з огляду на наведене вище, суд наголошує, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами від 04.11.2015р., 18.11.2015р., 16.12.2015р., 23.12.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач, зокрема, у судове засідання 19.01.2016р. на виклик суду не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, 21.12.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Макіївтепломережа» (покупець) було підписано договір купівлі-продажу природного газу №13/2282-ТЕ-8.
За приписами п.1.1 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
За правилами п.2.1 договору №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р. продавець передає покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 96146,8 тис. куб. м.
За змістом п.5.2 укладеного сторонами правочину до сплати за 1000 куб. м газу належить 1091 грн.
Відповідно до п.11.1 договору №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р. договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р. позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, наступні акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):
- б/н від 31.01.2013р. у січні 2013 року на суму 35426,95 грн,
- б/н від 28.10.2013р. у січні 2013 року на суму 24582798,65 грн,
- б/н від 30.04.2013р. у лютому 2013 року на суму 36852,66 грн,
- б/н від 28.10.2013р. у лютому 2013 року на суму 19305269,43 грн,
- б/н від 31.03.2013р. у березні 2013 року на суму 33841,50 грн,
- б/н від 28.10.2013р. у березні 2013 року на суму 17286488,27 грн,
- б/н від 30.04.2013р. у квітні 2013 року на суму 8082,99 грн,
- б/н від 28.10.2013р. у квітні 2013 року на суму 5885186,53 грн,
- б/н від 31.10.2013р. у жовтні 2013 року на суму 10542,99 грн,
- б/н від 31.10.2013р. у жовтні 2013 року на суму 10297850,36 грн,
- б/н від 30.11.2013р. у листопаді 2013 року на суму 24290,89 грн,
- б/н від 30.11.2013р. у листопаді 2013 року на суму 14017290,19 грн,
- б/н від 31.12.2013р. у грудні 2013 року на суму 39184,35 грн,
- б/н від 31.12.2013р. у грудні 2013 року на суму 22037520,09 грн.
Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом п.6.1 договору №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За приписами п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року).
Відтак, зобов'язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:
- за поставкою січня 2013 року на суму 35426,95 грн - 13.02.2013р. включно,
- за поставкою березня 2013 року на суму 33841,50 грн - 15.04.2013р. включно, з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (13.04.2013р., 14.04.2013р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),
- за поставкою квітня 2013 року на суму 8082,99 грн - 13.05.2014р. включно,
- за поставкою жовтня 2013 року на суму 10308393,35 грн - 13.11.2013р. включно,
- за поставкою листопада 2013 року на суму 14041581,08 грн - 13.12.2013р. включно,
- за поставкою грудня 2013 року на суму 22076704,44 грн - 13.01.2014р. включно.
Одночасно, як свідчать матеріали справи, крім іншого, у січні 2013 року відповідач отримав товар на суму 24582798,65 грн (18776,962 тис. куб. м), про що складено акт б/н від 28.10.2013р.; у лютому 2013 року - на суми 36852,66 грн (28,149 тис. куб. м) та 19305269,43 грн (14745,852 тис. куб. м), про що складено акти б/н від 30.04.2013р. та б/н від 28.10.2013р. відповідно; у березні 2013 року - на суму 17286488,27 грн (13203,856 тис. куб. м), про що складено акт б/н від 28.10.2013р.; у квітні 2013 року - на суму 5885186,53 грн (4495,254 тис. куб. м), про що складено акт б/н від 28.10.2013р.
Тобто, обсяги постачання газу та його вартість за вказаними актами остаточно визначено: у січні 2013 року - 28.10.2013р., у лютому 2013 року - 30.04.2013р. та 28.10.2013р., у березні 2013 року - 28.10.2013р., у квітні 2013 року - 28.10.2013р.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п.3.4 договору №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р. підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, у них містяться дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість.
Таким чином, складання акту приймання-передачі природного газу, у якому відображено фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість, має юридичним наслідком визначення певного розміру зобов?язання покупця в частині вартості належного до сплати товару.
Відтак, обсяги та вартість газу отриманого покупцем згідно з актами б/н від 28.10.2013р. у січні 2013 року на суму 24582798,65 грн, б/н від 30.04.2013р. у лютому 2013 року на суму 36852,66 грн, б/н від 28.10.2013р. у лютому 2013 року на суму 19305269,43 грн, б/н від 28.10.2013р. у березні 2013 року на суму 17286488,27 грн, б/н від 28.10.2013р. у квітні 2013 року на суму 5885186,53 грн, узгоджено сторонами лише у відповідні дати складання таких актів, внаслідок чого саме вказані документи є підставою для остаточних розрахунків між сторонами з моменту їх оформлення та підписання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність обов?язку відповідача з оплати вартості спожитого природного газу:
- у січні 2013 року на суму 24582798,65 грн (акт б/н від 28.10.2013р.) не пізніше 13.11.2013р., тобто до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (у вказаному випадку - складання акту),
- у лютому 2013 року на суму 36852,66 грн (акт б/н від 30.04.2013р.) не пізніше 13.05.2013р., тобто до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (у вказаному випадку - складання акту),
- у лютому 2013 року на суму 19305269,43 грн (акт б/н від 28.10.2013р.) не пізніше 13.11.2013р., тобто до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (у вказаному випадку - складання акту),
- у березні 2013 року на суму 17286488,27 грн (акт б/н від 28.10.2013р.) не пізніше 13.11.2013р., тобто до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (у вказаному випадку - складання акту),
- у квітні 2013 року на суму 5885186,53грн (акт б/н від 28.10.2013р.) не пізніше 13.11.2013р., тобто до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (у вказаному випадку - складання акту).
Вказані висновки суду також підтверджуються тим, що лише після підписання відповідних актів позивач дізнався, що його право є порушеним за вказаними поставками газу. До моменту складання актів, з урахуванням того, що станом на кінець січня, лютого, березня, квітня 2013 року обсяги та вартість газу, поставленого у певні місяці, не були узгоджені сторонами, право вимоги позивача не виникло та не могло виникнути до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, зокрема, через необізнаність щодо суми, яка підлягає оплаті.
При цьому, за твердженнями позивача, які відповідачем в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, фактичне перерахування вартості природного газу, який було поставлено у січні-квітні, жовтні-грудні 2013 року, здійснено відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №13/2282-ТЕ-8 від 21.12.2012р.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п.7.2 договору №13/2283-БО-8 від 21.12.2012р. у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов?язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відтак, позивачем заявлено до стягнення 1942626,89 грн пені, а саме:
- 225372,55 грн за період з 27.03.2014р. по 13.05.2014р. (поставка жовтня 2013 року на суму 10308393,35 грн),
- 533580,08 грн за період з 27.03.2014р. по 13.06.2014р. (поставка листопада 2013 року на суму 14041581,08 грн),
- 1183674,26 грн за період з 27.03.2014р. по 13.07.2014р. (поставка грудня 2013 року на суму 22076704,44 грн).
У судовому засіданні 19.01.2016р. представником позивача підтверджено заявлення позовних вимог про стягнення неустойки саме у визначеному обсязі та за відповідні періоди.
Здійснивши перевірку розрахунку пені, суд дійшов висновку, що сума пені за простроченими зобов'язання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у жовтні-грудні 2013 року (в межах визначених позивачем періодів) дійсно становить 1942626,89 грн.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 4043890,59 грн, а саме:
- 394393,25 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка січня 2013 року на суму 24618225,60 грн),
- 793291,97 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка лютого 2013 року на суму 19342122,09 грн),
- 710370,79 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка березня 2013 року на суму 17320329,77 грн),
- 241704,78 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка квітня 2013 року на суму 5893269,52 грн),
- 422785,34 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка жовтня 2013 року на суму 10308393,35 грн),
- 575897,17 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка листопада 2013 року на суму 14041581,08 грн),
- 905447,30 грн за період з 27.03.2014р. по 07.08.2015р. (поставка грудня 2013 року на суму 22076704,44 грн).
У судовому засіданні 19.01.2016р. представником позивача підтверджено заявлення позовних вимог про стягнення 3% річних саме у визначеному обсязі та за відповідні періоди.
За розрахунком суду, з огляду на те, що у день фактичної оплати відсотки річних не нараховуються, сума 3% річних за простроченими зобов'язаннями відповідача дорівнює 4042800,96 грн.
Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 74377122,17 грн, а саме:
- 7497044,23 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка січня 2013 року на суму 24618225,60 грн),
- 14544471,15 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка лютого 2013 року на суму 19342122,09 грн),
- 13024167,43 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка березня 2013 року на суму 17320329,77 грн),
- 4431493,51 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка квітня 2013 року на суму 5893269,52 грн),
- 7775033,51 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка жовтня 2013 року на суму 10308393,35 грн),
- 10569624,96 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка листопада 2013 року на суму 14041581,08 грн),
- 16535287,38 грн за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка грудня 2013 року на суму 22076704,44 грн).
Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:
За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було, що призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу. За розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача належить інфляційна складова боргу у розмірі 72621788,22 грн.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 1942626,89 грн, 72621788,22 грн та 4042800,96 грн.
Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 182700 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги (з урахуванням заяви №14/2-2013в від 28.12.2015р.) Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Комунального підприємства «Макіївтепломережа», м.Макіївка про стягнення пені у розмірі - 1942626,89 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, - 74377122,17 грн, 3% річних - 4043890,59 грн, всього 80363639,65 грн, задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Макіївтепломережа» (86156, Донецька обл., м.Макіївка, вул.Лебедєва, буд.72а, код ЄДРПОУ 31534547) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню - 1942626,89 грн, суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, - 72621788,22 грн, 3% річних - 4042800,96 грн, а також судовий збір в сумі 182700 грн.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
У судовому засіданні 19.01.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 25.01.2016р.
Суддя Ю.О.Паляниця