20 січня 2016 року Справа № 51/421
Вищий господарський суд України, за результатами розгляду клопотання про зменшення судового збору для розгляду касаційної скарги Релігійної громади Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 року у справі № 51/421 ухвалив клопотання про зменшення судового збору відхилити; касаційну скаргу Релігійної громади Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 року у справі № 51/421 та додані до неї документи повернути без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України.
Керуючись частиною третьої ст.47 Господарського процесуального кодексу України, висловлюю окрему думку щодо прийнятого рішення.
Вищий господарський суд України, відхиляючи клопотання про зменшення судового збору для розгляду касаційної скарги Релігійної громади Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 року у справі № 51/421, дійшов висновку про необхідність сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у сумі 30 804,00 грн, та одночасно про відсутність підстав для зменшення судового збору з огляду на вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року N 484-VIII, а також з огляду на приватноправовий характер спору в частині визнання права власності та принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
На мою думку, такі висновки суду, зокрема, в частині відсутності підстав для зменшення судового збору, суперечать приписам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У 2011 році Релігійна громада Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання за позивачем права власності на будівлю літ "А-4" приміщення Костелу Святої Марії Магдалени; скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про реєстрацію права власності на вищевказану будівлю; анулювання свідоцтва на право власності територіальної громади міста Львова на спірну будівлю.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2014 року у справі №51/421, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014року, в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2014 року у справі №51/421 скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 року у справі № 51/421, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 року, за результатами нового розгляду в задоволенні позовних вимог було повторно відмовлено в повному обсязі.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 року у справі № 51/421, позивач долучив до матеріалів касаційної скарги квитанцію № 14775059 від 11.12.2015 року про сплату судового збору в сумі 2000,00 грн, з клопотанням про зменшення суми судового збору для скаржника до 2000,00 грн.
Зазначене клопотання про зменшення суми судового збору для скаржника до 2000,00 грн мотивоване тим, що Релігійна громада Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени є неприбутковою організацією, не має коштів на банківських рахунках, у зв'язку з чим не має об'єктивної можливості сплатити судовий збір за розгляд касаційної скарги у сумі 219 240,00 грн.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а також суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналогічні положення зазначені у п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях відзначає, що судовий збір має бути розумним, тобто таким, що з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Невиправдано високий розмір судового збору, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя (рішення від 26 липня 2011 року у справі "Георгел та Георгетта Стоїческу проти Румунії", заява № 9718/03).
При розгляді справ Європейський суд з прав людини встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представляти свою позицію та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (рішення від 20 травня 2014 року у справі "Шишков Проти Росії", заява № 26746/05).
Зважаючи на надання Релігійною громадою Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени доказів віднесення останньої до неприбуткових організацій, метою діяльності якої не є отримання прибутку, а також докази відсутності необхідних коштів на банківських рахунках вважаю, що скаржником доведено відповідне фінансове положення.
Крім того, беручи до уваги часткову оплату судового збору за розгляд касаційної скарги, розгляд зазначеної справи протягом майже 5 років, сплату необхідних судових витрат на попередніх стадіях розгляду справи, а також враховуючи істотну важливість даного спору, вважаю що в даному випадку є належні підстави для задоволення клопотання Релігійної громади Римсько-католицької Церкви Святої Марії Магдалени про зменшення судового збору.
Суддя І.Д. Кондратова