20 січня 2016 року Справа № 913/421/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Гольцової Л.А., Барицької Т.Л.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015
у справі№ 913/421/15 Господарського суду Луганської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит"
доУправління державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області
простягнення 68068,91 грн.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явилися
відповідача: Федорова О.А., дов. від 16.11.2015 № 3
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Управління державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про стягнення 68068,91 грн. у рахунок відшкодування майнових збитків, завданих неналежним виконання зобов'язань за договором № 10-М/633 від 31.12.2013.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 27.08.2015 у справі № 913/421/15 (суддя Ворожцов А.Г.) позов задоволено; стягнуто з Управління державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" майнові збитки у розмірі 68068,91 грн. (відповідно до умов договору № 10-М/633 від 31.12.2013) та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Стойка О.В., суддів Бойченка К.І., Колядко Т.М.), рішення Господарського суду Луганської області від 27.08.2015 у справі № 913/421/15 скасовано; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015, рішення Господарського суду Луганської області від 27.08.2015 у справі № 913/421/15 залишити в силі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що відповідачем не в повному обсязі було виконано умови договору та основні функції, передбачені діючим законодавством, а також не було доведено відсутності вини у порушенні зобов'язання.
До Вищого господарського суду України надійшли заперечення Управління державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на касаційну скаргу, в яких відповідач просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу без - задоволення.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" та Управлінням державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області було укладено договір про охорону об'єкту Державною службою України № 10-М/633 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач здійснює державну охорону об'єктів охорони, що належать позивачу, а також матеріальних цінностей, що в них знаходяться, а позивач - своєчасно здійснює оплату послуг позивача на умовах і в порядку, встановлених цим Договором (п. 1.1 Договору).
Як передбачено п. 7.1.1 Договору, відповідач несе майнову відповідальність за прямі збитки, спричинені майну позивача внаслідок розкрадання шляхом крадіжки, грабежу або розбою, знищення або псування матеріальних цінностей (у тому числі шляхом підпалу) сторонніми особами, які проникли до об'єкту охорони, через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно із п. 7.1.3 Договору при наявності письмової заяви позивача про заподіяні збитки повноважні представники відповідача зобов'язані брати участь у визначенні розміру цих збитків.
За змістом абз. 2 п. 7.1.4 Договору розмір збитків має бути підтвердженим відповідними документами та розрахунками вартості викрадених, знищених або пошкоджених цінностей, грошових коштів, складеними за участю відповідача та звіреними бухгалтерськими даними на день події.
Підпунктами "в", "м" п. 7.1.6 Договору визначено, що відповідач не несе майнової відповідальності за майнові збитки, заподіяні позивачу при групових порушеннях громадського порядку або в масових заворушеннях, а також за збитки, розмір яких визначено позивачем самостійно, без повідомлення відповідачу про час визначення розмірів збитків.
Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх обов'язків за цим Договором, якщо таке невиконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, що виникли після укладання даного Договору незалежно від волі сторін. Під обставинами непереборної сили слід розуміти надзвичайні ситуації природного, техногенного, воєнного та соціально-політичного характеру, включаючи видання нормативно-правових актів уповноваженими державними органами, що перешкоджають належному виконанню сторонами зобов'язань, передбачених цим Договором.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, під час чергування працівників відповідача 06.05.2014 в період часу з 02-10 год. по 03-30 год. на території складів №№ 5, 6, 7 та 8, які знаходяться на території виробничих споруд № 45 відокремленого підрозділу "УМТП" підприємства позивача, був здійснений озброєний напад групою невстановлених осіб, внаслідок чого було викрадено вибухову речовину амоніт 6 ЖВ.
Створеною 06.05.2014 комісією, у складі якої були працівники підприємства позивача та інспектор Свердловського МВ ГУМВС України в Луганській області, було проведено зняття залишків вибухових матеріалів та встановлений факт викрадення 1248 кг амоніту 6 ЖВ внаслідок озброєного нападу, про що складені акти огляду складів та інвентаризації.
Акт інвентаризації від 06.05.2014 представником відповідача не підписаний.
На підставі інформації, що вказана у Спецповідомленні від 06.05.2014, наданому відповідачем до Департаменту Державної служби охорони, суд апеляційної інстанції визначив, що на момент скоєння злочину об'єкти позивача охороняв наряд Краснодонського МВ УДСО у кількості 4 осіб; під час чергування невідомі озброєні особи у кількості приблизно 20 осіб, погрожуючи зброєю та обстрілом із кулемета та гранатомета, проникли на склади вибухових речовин, загрузили вибухівку у вантажні автомобілі, відібрали табельну зброю у міліціонерів та зникли.
Апеляційним господарським судом з'ясовано, що 08.05.2014 позивач звернувся до Свердловського МВ ГУМВС України в Луганській області із заявою (повідомленням) за вих. № 12/48 про кримінальне правопорушення, яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та за якою розпочате досудове розслідування, що підтверджується довідкою від 08.05.2014 за вих. № 52/9043 про прийняття та реєстрацію заяви.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 68068,91 грн. майнових збитків через викрадення вибухової речовини зі складів позивача, що знаходились під охороною працівників відповідача.
Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок бездіяльності відповідача, яка полягала у неналежному виконанні зобов'язань за договором і спричинила викрадення вибухівки зі складу позивача під час здійснення ним охорони цього об'єкту, позивачеві були спричинені збитки на суму вартості викраденого майна у розмірі 68068,91 грн.
Враховуючи недоведеність відповідачем відсутність його вини у заподіянні збитків, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду та скасовуючи оскаржуване судове рішення, виходив з того, що підставою покладення на відповідача обов'язку з відшкодування прямих збитків, що спричинені внаслідок встановлених в справі обставин, є факт неналежного виконання ним своїх обов'язків за договором, що не було доведено позивачем; позивачем також не доведено розмір завданих збитків та неправомірно на суму збитків нараховані інфляційні та ПДВ; у зв'язку з початком антитерористичної операції на території розташування відповідних виробничих підрозділів відповідача, сторонами не були внесені зміни до договору в частині посилення охорони об'єкту позивача.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє виключно юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Предметом спору у справі є питання наявності підстав покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню збитків, завданих внаслідок викрадення вибухової речовини зі складів позивача, що знаходились під охороною відповідача.
Згідно із ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Приписами ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачено ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Як передбачено частинами 2, 3 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Отже, підставами для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, що полягає у порушенні зобов'язання (невиконання або виконання його з порушенням умов), та завдання у зв'язку з цим збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Виходячи з наведеного та встановлених фактичних обставин справи, враховуючи, що позивачем не доведено порушення відповідачем своїх зобов'язань, передбачених договором, та розміру спричинених збитків у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із обґрунтованим висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача у якості збитків.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судом оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені апеляційним господарським судом, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи даний спір по суті, суд апеляційної інстанції надав правильну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, в той час як доводи скаржника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.
З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 913/421/15.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 913/421/15 Господарського суду Луганської області залишити без змін.
Головуючий суддя: Л. Іванова
судді: Л. Гольцова
Т. Барицька