14 грудня 2015 року (16:40) м. Київ 810/4497/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю представника позивача Нестеренко Є.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора м. Славутича Київської області до Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.
Суть спору: Прокурор м. Славутича Київської області звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від 02.06.2015 № 1808-57-VI.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що спірне рішення «Про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом» № 1808-57-VI від 02.06.2015 суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема, ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», ч. 5 ст. 16 Закону України «Про дошкільну освіту», ч. 2 ст. 44 Закону України «Про загальну середню освіту», які забороняють використання об'єктів освіти не за призначенням. Крім того, прокурор зазначив, що п. 31 ч. 1 ст. 26, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на які відповідач послався при прийнятті спірного рішення, не надають органу місцевого самоврядування повноважень на здійснення виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначати їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом.
Присутній у судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив та надіслав на адресу суду факсом письмові пояснення по справі № 02-05/60 від 12.12.2015 (вх. № 20886/15 від 14.12.2015), в яких просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши при цьому, що Славутицька міська рада, як орган місцевого самоврядування, має право розпоряджатися об'єктами права комунальної власності. Відповідач також зазначив, що в місті Славутич спостерігається значне зменшення кількості громадян, які навчаються в закладах освіти, внаслідок чого з'явилася необхідність у ефективному використанні вільних приміщень закладів освіти. Також відповідач просив суд розглянути справи за відсутністю його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд
02.06.2015 Славутицькою міською радою Київської області було прийнято рішення № 1808-57-VI «Про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом». Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Славутицькою міською радою Київської області було вирішено вивести приміщення закладів освіти м. Славутича із навчально-виховного фонду та визначити їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом та надати дозвіл заступнику міського голови, завідуючому відділу освіти виконавчого комітету Славутицької міської ради укладати та підписувати договори оренди приміщень, які виведені із навчального фонду будівель закладів освіти м. Славутича, відповідно до діючого законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем був визначений перелік приміщень закладів освіти м. Славутича, які не задіяні, вільні від навчально-виховного процесу та можуть бути передні в оренду. Так, зокрема, до таких навчальних закладів м. Славутича, в яких було здійснено виведення відповідних приміщень та майна, належать: Загальноосвітня школа № 1 (пр. Дружби Народів, 19), Загальноосвітня шкода № 2 (вул. Курчатова, буд. 17), Загальноосвітня школа № 3 (пр. Дружби Народів, буд.1), Загальноосвітня шкода № 4 (вул. Героїв Дніпра, буд. 8), Славутицький ліцей (вул. Героїв Дніпра, буд. 6), Дошкільний навчальний заклад № 4 «Марите» (Ризький квартал, буд. 1), Дошкільний навчальний заклад № 5 «Джерельце» (Київський квартал, буд. 15), Дошкільний навчальний заклад № 6 «Крунк» (Єреванський квартал, буд. 14), Дошкільний навчальний заклад № 8 «Теремок» (Добринінський квартал, буд. 2), Дитячий будинок «Центр захисту дітей» (Бакинський квартал, буд. 15), Центр професійного розвитку (вул. 77 Гвардійської дивізії, 3), Палац Дитячої та юнацької творчості (вул. 77 Гвардійської дивізії, 1).
Прокурор м. Славутича Київської області, не погодившись з прийняттям вказаного рішення, звернувся з даним позовом до суду з вимогою про визнання його протиправним та його скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966, який був ратифікований указом Президії Верховної Ради УРСР від 19.10.1973 № 2148, держава гарантує громадянам право на здобуття освіти, у тому числі шляхом забезпечення доступності і безоплатності дошкільної освіти в державних та комунальних навчальних закладах.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.04 № 5рп/2004 (справа про доступність і безоплатність освіти) надано офіційне тлумачення ст. 53 Конституції України, відповідно до якого поняття «доступність освіти» означає «створення державою можливостей для реалізації права людини на освіту. При цьому доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов'язок держави забезпечити реалізацію цього права».
Статтю 5 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III встановлено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, в тому числі, проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розвиток мережі навчальних закладів, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21.05.1997 № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Проте, суд звертає увагу на те, що наявність у органів місцевого самоврядування повноважень власника об'єктів комунальної власності не надає відповідачеві права на вчинення будь-яких дій з відповідними об'єктами власності, оскільки зобов'язує останнього враховувати певні нормативні обмеження.
Так, згідно з ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Ч.3 ст. 41 Конституції України визначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України).
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про освіту» визначено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.
Положеннями ст.14 Закону України «Про освіту» № 1060-XII від 23.05.1991 (надалі-Закон № 1060) передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 1060 навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Частиною 1 ст. 61 Закону № 1060 встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Згідно з ч.1 ст. 63 Закону № 1060 матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Частиною 4 ст. 63 Закону № 1060 основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням ( ч. 5 ст. 63 Закону № 1060).
Також, ст. 44 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV встановлено, що матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно загальноосвітніх навчальних закладів належить їм на правах, визначених законодавством України.
Вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання (в тому числі корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури.
Крім того, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 16 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 № 2628-III майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.
Статтею 38 вказаного закону встановлено, що матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов'язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури.
Відповідно до п.1.1 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (далі - ДСанПіН 5.5.2.008-01), які затверджені Головним санітарним лікарем України №63 від 14.08.01 вказані норми розповсюджуються на всі типи загальноосвітніх навчальних закладів (шкіл I, I-II, I-III ступенів, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв тощо).
Пунктом 3.9 ДСанПіН 5.5.2.008-01 передбачено,що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.
Положення аналогічного змісту закріплене в п. 1.12 Державних санітарних норм та правил «Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я 01.08.2013 № 678, норми та правила якого розповсюджуються на діяльність дошкільних закладів.
Отже, проаналізувавши вищевказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що питання щодо забезпечення, збереження та збільшення майнової бази державних навчальних закладів належить до компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. При цьому, законодавством встановлена заборона щодо будь-якого відчуження майна навчальних закладів, що передбачає його нецільове використання.
Як встановлено вище, прийнятим відповідачем вищевказаним рішенням було визначено ряд приміщень дошкільних та загальноосвітніх закладів освіти м. Славутича, які були виключені з навчально-виховного фонду та визначені такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом. Крім того, оспорюваним рішенням було надано дозвіл щодо передачі відповідних приміщень в оренду.
Враховуючи вищевказані норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що прийняття відповідачем вказаного рішення фактично призвело до зменшення майнового фонду відповідних навчальних закладів освіти, що в свою чергу, суперечить положенням вищенаведених норм законодавства.
Крім того, судом було досліджено долучені до матеріалів справи інформаційні довідки Славутицької міської ради Київської області щодо кількісних показників заповнення груп у дошкільних та загальноосвітніх закладах освіти м. Славутич, в яких на підставі оспорюваного рішення було здійснено виключення відповідного майна з навчально-виховного фонду, та встановлено, що станом на лютий 2015 року, тобто до моменту прийняття вказаного рішення, кількість дітей у групах в ДНЗ (ясла-садок) № 4 «Марите» компенсуючого (санаторного) типу, ДНЗ (ясла-садок) № 6 «Крунк» комбінованого типу, ДНЗ № 8 «Теремок», ДНЗ (ясла-садок) № 5 «Джерельце», ДНЗ (ясла-садок) № 1 «Калинка» та ДНЗ (ясла-садок) комбінованого типу «Центр розвитку дитини» перевищувала норми наповнюваності груп, які передбачені ч. 2 ст. 14 Закону України «Про дошкільну освіту» (для дітей віком до одного року - до 10 осіб; для дітей віком від одного до трьох років - до 15 осіб; для дітей віком від трьох до шести (семи) років - до 20 осіб; різновікові - до 15 осіб), що на думку суду, свідчить про те, що прийняття відповідачем вказаного рішення має наслідки у вигляді унеможливлення здійснення нормального та повноцінного навчального процесу, що в свою чергу, істотно обмежує реалізацію громадянами права на освіту.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи відповідачем всупереч положенням ст. 71 КАС України, не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності прийняття оспорюваного рішення щодо відчуження приміщень та майна з навчально-виховного фонду відповідних державних навчальних закладів та передачі їх в оренду, що на думку суду, свідчить про безпідставність його прийняття.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та законними, а спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
У судовому засіданні 14.12.2015 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 18.12.2015.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Славутицької міської ради Київської області від 02.06.2015 № 1808-57-VI «Про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом».
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.