Провадження № 22-ц/774/219/16 Справа № 208/955/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дячков С. В. Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія 46
18 січня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Пономарь З.М., Осіян О.М.
при секретарі - Хлус Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Заводський районний відділ в м. Дніпродзержинськ державної міграційної служби України про усунення перешкод у користуванні жилим будинком та зняття з реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Заводський районний відділ в м. Дніпродзержинськ державної міграційної служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, поділ майна подружжя, -
06 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом про позбавлення права відповідача користування жилим приміщенням і зняття з реєстрації та просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим будинком АДРЕСА_1; зобов'язати Заводський районний відділ в м. Дніпродзержинськ Державної міграційної служби України зняти з реєстрації ОСОБА_2 у вказаному будинку. Позивач ОСОБА_3 неодноразово уточнювала позовні вимоги, останній раз у червні 2015 року, просила усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеним жилим будинком та зняття його з реєстраційного обліку у вказаному будинку за зазначеною адресою; зобов'язати Заводський районний відділ в м. Дніпродзержинськ Державної міграційної служби України зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 у вказаному будинку; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.
03 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про вселення у житлове приміщення та стягнення матеріальної і моральної шкоди, просив визнати за ним право користування житловим приміщенням, в якому він зареєстрований з 03.08.2007 року, в будинку АДРЕСА_1 і вселити його за вказаною адресою; стягнути з ОСОБА_3 на його користь витрати за звернення до суду та витрати на правову допомогу адвоката; стягнути з ОСОБА_3 на його користь, за нанесену йому матеріальну шкоду, грошові кошти в сумі 7600 грн. та за нанесену йому моральну шкоду 5000 грн.
У серпні 2015 року ОСОБА_2 змінив свій позов, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 2000 доларів США, сплачених ним в рахунок придбання та встановлення права власності за ОСОБА_3 домоволодіння і земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 8150 грн., за його особисте майно, перевезене з проданої позивачем квартири і яке відповідачка залишила в своєму користуванні, а саме: пилосос «Ракета», 100 грн.; меблева «стінка» виробництва м. Марганець 1000 грн.; диван, 2 крісла, 6 стільців з обивкою жовтого кольору 1000 грн.; диван з обивкою червоного кольору 350 грн.; дерев'яні ліжка з матрацами, 2 шт. 1200 грн.; стільці (виробництво Чехія), 6 шт. 300 грн.; палас сірого кольору 200 грн.; стіл розкладний 300 грн.; шафа 3-х дверна 400 грн.; килим, 2 шт. 600 грн.; палас жовтого кольору 200 грн.; палас червоного кольору 250 грн.; карнизи з нерж. сталі, 6 шт. 300 грн.; кухонний стіл + 4 стільці 200 грн.; радіоприймач «Веф» 50 грн.; газова плита «Електа» 400 грн.; компресор 1,5 Атм. 500 грн.; зварювальний апарат 800 грн., всього: 8 150, 00 грн.; визнати за ним право власності на 1/2 частину витрат на купівлю побутової техніки та іншого майна в сумі 12176 грн., залишивши це майно у власність ОСОБА_3, стягнувши вказані кошти з відповідачки на його користь позивача, як компенсацію за належну йому частку. Спільно набуте майно: пральна машина «Самсунг» 1980 грн.; газова плита «Гефест» 5550 грн.; телевізор «Лібертон» 5625 грн.; продовжувач «Бар'єр» 170 грн.; холодильник «Самсунг» 6210 грн.; котел опалювальний «Данко» 2097 грн.; насос до котла 680 грн.; труби до котла, з установкою 640 грн.; килимові доріжки, 2 шт. 600 грн.; штори на двері, 8 шт. 400 грн.; тонкі штори на вікна, 4 шт. 400 грн., всього: 24352 грн., 1/2 частина складає 12176 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на його користь 1/2 частину витрат на покращення домоволодіння (витрати на проведений ремонт) за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Долинська, буд. 12/22 в сумі 12819,31 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на його користь витрати на звернення до суду з зустрічним позовом, витрати на правову допомогу адвоката; стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти за нанесену йому моральну шкоду 10000 грн.
Позивач за первісним позовом та її представник первісний позов підтримали із зазначених у ньому підстав, зустрічний позов не визнали; відповідач за первісним позовом та його представник позов не визнали, зустрічний позов підтримали частково, в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за його особисте майно; компенсації за 1/2 частину спільно набутого майна, компенсації 1/2 частини витрат на покращення домоволодіння, компенсації судових витрат та моральної шкоди на позовних вимогах в частині вселення у спірне домоволодіння не наполягали.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року ухвалено: позов ОСОБА_3 - задовольнити повністю; усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 належним їй на праві власності жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 Дніпропетровська область, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеним жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 Дніпропетровська область та зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у вказаному будинку за зазначеною адресою; Заводському районному відділу в м. Дніпродзержинськ Державної міграційної служби України зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 Дніпропетровська область; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 243,60 грн. у відшкодування судових витрат; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди і поділ майна подружжя відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а в задоволенні зустрічного позову по суті його зустрічного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди і поділ майна подружжя, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, як законне, обґрунтоване та таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду в повному обсязі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.04.2004 року, виданим Першою Дніпродзержинською державною нотаріальною конторою, і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3735780 від 02.06.2004 року, виданим Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації. У зазначеному будинку ОСОБА_3 зареєстрована та проживає з 22.07.2004 року, що підтверджується відповідною відміткою про реєстрацію у її паспорті. З 03.08.2007 року у вказаному будинку зареєстрований також колишній чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2, який фактично проживав у будинку до 10.07.2013 року. 20.05.2009 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був розірваний, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 123, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 28.07.2009 року, виданим Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 ще певний час пожив у спірному будинку. З 10.07.2013 року по цей час, більше ніж півтора року, ОСОБА_2 у вказаному будинку не проживає, що підтверджується актом від 02.02.2015 року, складеним головою вулично-квартального комітету № 5 Заводського району м. Дніпродзержинська та сусідами. При цьому, добровільно ОСОБА_2 зніматися з реєстрації у спірному будинку не бажає. В даний час ОСОБА_3 з ОСОБА_2 нічого не пов'язує, ні спільні сімейні відносини, ні ведення спільного господарства. ОСОБА_2 не сплачує платежі за житлово-комунальні послуги, не бере ніякої участі у підтриманні належного житлового та санітарного стану будинку тощо. Всі матеріальні витрати на утримання і благоустрій будинку та дворової території покладаються лише на ОСОБА_3, якій, жінці похилого віку, пенсіонерці, дуже важко оплачувати житлово-комунальні послуги за себе та іншу людину, яка у будинку не проживає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що на даний момент та обставина, що крім ОСОБА_3 у її будинку зареєстрована інша особа, обмежує її право на вільне володіння, користування і розпорядження ним. При цьому ОСОБА_3 вимушена також додатково сплачувати за житлово-комунальні послуги за вказану особу. З урахуванням наведених обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів тому факту, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 існувала домовленість щодо викупу ОСОБА_2 частини спадщини, яка залишилась ОСОБА_3 і ОСОБА_4 після смерті їхнього батька ОСОБА_5 Оригінал розписки від 24.11.2003 року від імені ОСОБА_4 ОСОБА_2 суду не надав, а її ксерокопія не є доказом у справі. Вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди під час розгляду справи не підтвердились. Навпаки, показання свідків та письмові докази (висновки від 01.12.2012 р., 03.06.2013 р., постанова від 29.10.2012 р., висновок від 28.03.2014 р., складені працівниками Заводський РВ, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.01.2014 р. у цивільній справі № 208/505/13 і апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.03.2014 року у цивільній справі № 208/505/13-ц) засвідчують ініціювання сварок ОСОБА_2 Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.10.2014 року у цивільній справі № 208/603/14 у задоволенні зазначених вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6 було відмовлено. Також є необґрунтованими і неправомірними вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_3 так матеріальної шкоди у розмірі вартості сплаченої ним іншим особам плати за житло. Подані ОСОБА_2 документи (акти) не є належними доказами, які б засвідчували факт сплати відповідачем плати за житло. Договору найму житлового приміщення ОСОБА_2 суду не надав. ОСОБА_2 не надав суду доказів тим фактам, що у ОСОБА_3 залишилось належне йому майно, на надав доказів його вартості. Не надано суду доказів придбання ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 майна, не надано доказів його вартості. Також ОСОБА_2 не надано доказів суду покращення спірного домоволодіння. Не зазначено та не надано доказів виконання відповідних робіт, придбання обладнання та матеріалів, їх вартості. З огляду на зазначене зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Проте погодитись із висновком суду в частині задоволення первісного позову не можна, оскільки суд не з'ясував характер правовідносин, які виникли у сторін та не надано їм оцінку, та не з'ясував яким законом вони регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального права.
Судом першої інстанції у порушення вимог ст.215 ЦПК України не зазначено у рішенні суду мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, з яких бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти.
Мотивація за рішенням суду першої інстанції - не ґрунтується на законі, який регулює спірні правовідносини.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, яка правова позиція зазначена позивачем в обґрунтування позовних вимог та не дав їй оцінку.
Неправильно застосував суд матеріальний закон до спірних правовідносин, а саме: разом з ч. 2 ст. 405 ЦК України судом першої інстанції застосовано ст.ст. 71,72 ЖК України.
Застосовуючи при вирішенні спору норми статей 71,72 ЖК України, - суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин у зв'язку з чим не звернув увагу на те, що зазначені норми не регулюють відносини щодо користування жилим приміщенням у будинку, належного на праві власності, колишнім членом сім'ї власника будинку.
Регулювання правовідносин щодо визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі, належній на праві власності, передбачено ч. 2 ст. 405 ЦК України.
Застосовуючи при вирішенні спору норми статті ч. 2 ст. 405 ЦК України, районний суд не встановив причини не проживання відповідача у спірному домоволодінні.
Суд першої інстанції не звернув увагу на вказані вимоги закону, не визначився з характером спірних правовідносин, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення суду.
Колегія суддів вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову скасовує та ухвалює нове рішення в цій частині із наступних підстав.
Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо усунення перешкоди у користуванні належним позивачу ОСОБА_3 на праві власності жилим будинком шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеним жилим будинком із зняттям його з реєстраційного обліку місця проживання.
Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, та не заперечується сторонами у справі, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 15 травня 1998 року по 20 травня 2009 року знаходились у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме: будинок АДРЕСА_1, яке у спадщину отримала позивач, що вбачається зі свідоцтва про праве на спадщину за законом від 21 квітня 2004 року, видане державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної конторі Геращенко Г. В. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.06.2004 року. З 29 травня 2003 року зазначене подружжя вселились у вказаний будинок та були зареєстровані за місцем проживання. Власник будинку ОСОБА_3 прописала в спірному будинку свого чоловіка ОСОБА_2 03.08.2007 року, що вбачається з довідки вулично-квартального комітету № 5 Заводського району м. Дніпродзержинська (а.с.47).
Після розірвання шлюбу сторони знаходяться в конфліктних відносинах щодо права на вказаний жилий будинок. З цього приводу вони неодноразово звертались до суду з позовами, а саме: ОСОБА_3 щодо позбавлення права на користування вказаним будинком свого колишнього чоловіка; ОСОБА_2 щодо доведення, що в цьому будинку він має право власності, оскільки віддав свої гроші від проданої належної йому квартири сестрі ОСОБА_3 за домовленістю з нею, що остання відмовляється від своєї долі у спадщині після смерті батька ОСОБА_5 в спірному будинку.
Рішення суду, які набрали законної сили, щодо встановлених обставин, які мають значення для вирішення цієї справи, між тими ж сторонами, - мають преюдиційний характер.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року (а.с. 63-71) встановлено, що з 2003 року сторони проживали в будинку АДРЕСА_1, де вели спільне господарство.
Встановлено, що матеріалами правоохоронних органів підтверджено, що на протязі 2012-2013 року між сторонами були конфлікти через розподіл житла; особистою власноручно складеною заявою позивача до суду від 14.03.2014 року, де ОСОБА_2 зазначає, що після розірвання шлюбу (2009 рік) ОСОБА_3, її дочки, співмешканець та дорослі онуки систематично виживали його з місця мешкання, викидали його речі на вулицю та не впускали його в будинок, а з 2004 року він постійно заявляв претензії щодо повернення його житла. Про конфліктність відносин між колишнім подружжям після розірвання шлюбу підтверджено набравшими законної сили судовими рішеннями, довідкою голови квартального комітету № 5 від 07.04.2008 року та актом голови квартального комітету від 05.09.2013 року.
З матеріалів вбачається, що з 03.08.2007 року у вказаному будинку зареєстрований колишній чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2, який фактично проживав у будинку до 10.07.2013 року.
Відповідно до актів, складених вулично-квартальним комітетом № 5 Заводського району м. Дніпродзержинська (а.с. 48-50) колишня дружина 10.08.2013 року виставила з будинку всі речі ОСОБА_2 на вулицю, з цього часу останній жив в гаражі, потім вимушено та тимчасово проживав в різних найманих квартирах.
ОСОБА_2, 1050 року народження, людина похилого віку, страждає на гіпертонічну хворобу (а.с.120), іншого житла не має.
Згідно рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2014 року за розглядом апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку (а.с.62), ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову, оскільки не встановлені обставини, передбачені ст. 116 ЖК України.
06 лютого 2015 року ОСОБА_3 знову звернулася до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування зазначеним жилим будинком та зняття з реєстраційного обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї (в тому числі колишній член сім'ї) власника будинку втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи не встановлено обставин відсутності відповідача ОСОБА_2 без поважних причин понад один рік в спірному будинку, оскільки факт його непроживання в спірному будинку з липня 2013 року за причиною перешкод в цьому зі сторони колишньої дружини та вкрай конфліктною ситуацією, яка існує між ними стосовно права на спірний будинок.
Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Тобто право користування житлом пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги. Зовнішнім проявом реалізації права користування квартирою, як місцем проживання, є реєстрація фізичної особи за адресою мешкання.
Таким чином, ОСОБА_2 з часу реєстрації місця проживання набув право користування жилою площею в спірному будинку.
Підстав для визнання цієї особи такою, що втратила право користування жилою площею в спірній квартирі, колегія суддів не встановила.
Колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим будинком та зняття з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними та безпідставними.
Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності вказаного позову.
Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається належних та допустимих доказів у підтвердження вимог за зустрічним позовом, і в апеляційній скарзі не спростовано в цій частині рішення суду першої інстанції, то підстав для скасування рішення в цій частині та підстав для задоволення зустрічного позову колегія суддів не вбачає.
В цій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, то судові витрати понесені нею не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року - скасувати в частині задоволеного позову з ухваленням нового рішення.
Відмовити у задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Заводський районний відділ в м. Дніпродзержинськ державної міграційної служби України про усунення перешкод у користуванні жилим будинком та зняття з реєстрації.
В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя Л.А. Черненкова
Судді О.М. Осіян
З.М. Пономарь