м. Вінниця
16 січня 2016 р. Справа № 802/4305/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни
позивача: Сухіна С.В.
представника позивача: Душка В. П.
представника відповідача: Кушнір А. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Військового комісаріату Вінницької області
про: визнання рішення нечинним
До Вінницького окружного адміністративного суду звернуся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військового комісаріату Вінницької області про визнання рішення нечинним.
Мотивуючі позовні вимоги, позивач зазначив, що жодного разу не викликався повісткою до Військового Комісаріату, в зв'язку з чим йому не надавався Військовий квиток, а також мобілізаційний припис і тому йому не відомо до якої військової частини він належить. З метою з'ясування вказаних питань, позивач 4 серпня 2014 року добровільно пішов до Військового Комісаріату Вінницької області де йому запропонували пройти медичну комісію, яка на думку позивача була проведена формально, після чого йому запропонували піти у в/ч НОМЕР_1 для отримання військового квитка. ОСОБА_1 у в/ч 3008 виписали Військовий квиток пояснивши, що він призваний на дійсну військову службу. Після цього він був направлений під м. Вінницю для проходження курсу молодого бійця.
Позивач наголошує, що за даних обставин, підстав для прийняття рішення Військовим Комісаріатом щодо військового призову ОСОБА_1 на строкову військову службу не було, в зв'язку з його релігійними переконаннями, а тому просить суд визнати нечинним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову на строкову військову службу.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на наступне.
Позивач зазначив, що жодного разу не викликався повісткою до Військового Комісаріату, в зв'язку з чим йому не надавався Військовий квиток, а також мобілізаційний припис і тому йому не відомо до якої військової частини він належить.
З метою з'ясування вказаних питань, позивач 4 серпня 2014 року добровільно пішов до Військового Комісаріату Вінницької області де йому запропонували пройти медичну комісію, яка на думку позивача була проведена формально, після чого йому запропонували піти у в/ч НОМЕР_1 для отримання військового квитка. ОСОБА_1 у в/ч 3008 виписали Військовий квиток пояснивши, що він призваний на дійсну військову службу.
21 серпня 2014 року, перед прийняттям Військової присяги, він написав рапорт на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 з поясненнями чому він не може прийняти Військову присягу. В рапорті позивач зазначив, що він є віруючою людиною, так як присяга приймається зі зброєю в руках, він не в змозі її прийняти, так як його віра не дозволяє йому брати зброю в руки і тим більше вбивати людей. Зазначає також той факт, що його не призивали до військової служби, і що він не приймав Військової присяги у зв'язку з навчанням. У даному рапорті вказав, що він згоден на альтернативну службу, замість військової служби, вважаючи, що таким чином він зможе допомогти Україні (а. с. 5).
21 серпня 2014 року звернувся зі скаргою по факту бездіяльності Військового Комісара до Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону, мотивуючи тим, що його, віруючу людину, неправомірно призвали та намагаються примусити прийняти Військову присягу (а. с. 6,7).
09 вересня 2014 року позивачем було отримано лист - відповідь від військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 на звернення ОСОБА_1 про те, що відповідно до вимог ст.1 ЗУ «Про альтернативну службу», альтенативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби, та відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачається надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації громадян України яким виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням (а.с. 8).
22 вересня 2014 року, на прохання ОСОБА_1 , Вінницька правозахисна Асоціація «Адвокасі - АЗА» направила Скаргу на бездіяльність Військової прокуратури Вінницького гарнізону та зловживання службовим становищем посадовцями Вінницького Комісаріату (а. с. 10)
14 жовтня 2014 року з Адміністрації Президента України надійшов лист з повідомленням про те, що з порушеного питання ОСОБА_1 підстав для реагування Президента України відсутні (а. с. 11).
Не погоджуючись з діями службових осіб Військового комісаріату Вінницької області щодо призову ОСОБА_1 на строкову військову службу, а не на альтернативну, просить визнати вищевказане рішення нечинним.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Статтею 1 цього Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до положень ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Згідно п. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом
Керуючись п.6 ст. 2 Закону № 2232-XII є різні види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів), військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Виходячи з п. 9 ст. 2 Закону № 2232-XII громадяни України в добровільному порядку можуть проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань. Порядок відбору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави та порядок звільнення із служби визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 11 ст. 2 Закону № 2232-XII кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про альтернативну службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю згідно ст. 2 ЗУ «Про альтернативну службу».
В свою чергу, позивач не довів суду, що належить до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно ч. 1 ст. 39 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент призову позивача на військову службу) призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Положення про військові комісаріати, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 р. № 389, визначено, що військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території.
Відповідно до вимог п. 8 вказаного Положення завданням військових комісаріатів є проведення призову громадян на військову службу у мирний і воєнний час, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів.
Відповідно до п.9 військові комісаріати відповідно до покладених на них завдань, а саме беруть участь разом з місцевими органами управління освітою у повсякденному керівництві допризовною підготовкою, здійснюють підготовку і виконують за сприянням місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування рішення призовних комісій про призов громадян на строкову військову службу, здійснюють відправлення призовників до військових частин, взаємодіють з місцевими держадміністраціями з питань проходження громадянами альтернативної (невійськової) служби, співпрацюють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку військовозобов'язаних, у тому числі резервістів, а також призовників та бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, проводять рекламно-агітаційну, інформаційно-роз'яснювальну роботу, проводять добір та направлення громадян до військових частин для проходження військової служби за контрактом, а також для вступу до вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, що мають військові навчальні підрозділи, надають командирам військових частин інформацію про військовозобов'язаних, які перебувають на обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві, здійснюють контроль за проведенням на підприємствах роботи з ведення військового обліку військовозобов'язаних, у тому числі резервістів, а також призовників та бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, взаємодіють з підприємствами єдиної транспортної системи під час її підготовки і функціонування в особливий період, інформують місцеві держадміністрації, органи місцевого самоврядування про стан призовної і мобілізаційної роботи та з інших питань, що належать до їх компетенції, і подають пропозиції щодо поліпшення такої роботи, виконують інші функції відповідно до законодавства.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. № 303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VII, оголошено та проведено часткову мобілізацію.
Вичерпний перелік обставин для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений Законом № 3543-XII.
Так, відповідно до ст. 23 цього Закону (в редакції, чинній на час призову позивача на військову службу) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
-заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
-визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
-чоловіки, на утриманні яких перебувають п'ять і більше дітей віком до 16 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання);
-жінки, на утриманні яких перебувають діти віком до 16 років (такі жінки можуть бути призвані на військову службу в разі їх згоди і тільки за місцем проживання);
-зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, відповідно до законодавства України, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках.
З аналізу наведеної норми, суд приходить до висновку, що законодавством встановлено вичерпний перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних.
Отже, суд дійшов висновку, що доводи позивача не підтверджують наявність у нього обставин для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, так як він не довів суду, що належить до діючого згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю згідно ст. 2 ЗУ «Про альтернативну службу», а тому у відповідача були відсутні будь - які підстави для прийняття іншого рішення, що оскаржувалось позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Згідно ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що доказів, які б підтверджували позовні вимоги, суду надано не було, а отже, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна