ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.01.2016
Справа №910/31109/15
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин»
до
про
Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»
стягнення 125 573 грн. 49 коп.
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 125 573 грн. 49 коп.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 01.11.2001 між АТ «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» (Клієнт) було укладено Договір на здійснення розрахунково - касового обслуговування поточних рахунків, відповідно до умов якого Банк протягом дня пісдя надання всіх необхідних документів відкриває Клієнту рахунки №26005001124001 відповідно до Інструкції НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» та здійснює їх обслуговування. Як зазначає Позивач, 28.09.2015 року він надав Відповідачу платіжне доручення №199 про перерахування грошових коштів у розмірі 118 488 грн. 47 коп., проте воно залишилось без виконання. Таким чином, просить Суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» заборгованість у розмірі 118 488 грн. 47 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» пеню у розмірі 4 028 грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 331 грн. 12 коп. та інфляційні у розмірі 2 725 грн. 24 коп.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.12.2015 р. порушено провадження у справі № 910/31109/15, судове засідання призначено на 24.12.2015 р.
24.12.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.12.2015 року не виконав.
В судовому засіданні представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.12.2015 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.12.2015 року відкладено розгляд справи на 14.01.2016 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.
13.01.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
14.01.2016 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2016 року відкладено розгляд справи на 19.01.2016 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.
19.01.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника Позивача в іншому судовому процесі.
В судове засідання 19 січня 2016 року представники Сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою пр овідкладення справи в судовому засіданні 14.01.2016 року та відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 року у справі № 910/31109/15.
За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» є 04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ СМИРНОВА-ЛАСТОЧКІНА, будинок 10-А.
Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/31109/15 направлялись на адресу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Позивач і Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Що стосується Клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи, Суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статті 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Подане Позивачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника Позивача в судове засідання, задоволенню не підлягає, оскільки чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання Позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.
Приймаючи до уваги, що Позивач і Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Позивача і Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 19 січня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.11.2001 між АТ «Укрінбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» (Клієнт) було укладено Договір на здійснення розрахунково - касового обслуговування поточних рахунків, відповідно до умов якого Банк протягом дня пісдя надання всіх необхідних документів відкриває Клієнту рахунки №26005001124001 відповідно до Інструкції НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» та здійснює їх обслуговування.
Відповідно до п.2.3 Договору в редакції Договору про внесення змін та доповнень від 19.08.2013 року до Договору на здійснення розрахунково - касового обслуговування поточних рахунків від 01.11.2001 року Банк приймає зобов'язаний своєчасно виконувати розрахунково - касові операції згідно з вимогами чинного законодавства, зараховувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта у порядку та строки, встановлені Національним банком України.
Пунктом 4.3 Договору в редакції Договору про внесення змін та доповнень від 19.08.2013 року до Договору на здійснення розрахунково - касового обслуговування поточних рахунків від 01.11.2001 року передбачено, що Сторони несуть відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов цього Договору.
Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на невизначений строк. (п.8.1 Договору)
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2015 року Позивач подав Відповідачу на виконання платіжне доручення про перерахування грошових коштів №199 від 28.09.2015 року у розмірі 118 488 грн. 47 коп., яке було отримане останнім в той же день, що підтверджується відміткою банку про одержання.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що платіжне доручення залишилось без виконання. Таким чином, просить Суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» заборгованість у розмірі 118 488 грн. 47 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» пеню у розмірі 4 028 грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 331 грн. 12 коп. та інфляційні у розмірі 2 725 грн. 24 коп.
19.10.2015 року Позивач звернувся до Відповідача з претензією за вих. №09/02 про перерахування грошових коштів у розмірі 118 488 грн. 47 коп. на поточний рахунок, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення 20.10.2015 р. уповноваженій особі підприємства Відповідача, проте залишена без відповіді і виконання.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору на здійснення розрахунково - касового обслуговування поточних рахунків від 01.11.2001 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2015 року Позивач подав Відповідачу на виконання платіжне доручення про перерахування грошових коштів №199 від 28.09.2015 року у розмірі 118 488 грн. 47 коп., яке було отримане останнім в той же день, що підтверджується відміткою банку про одержання, проте не виконано Банком.
Станом на 30.09.2015 року залишок коштів на рахунку Позивача становить 124 173 грн. 49 коп., що підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин».
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. ( ст. 1068 Цивільного кодексу України)
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. (ст. 1074 Цивільного кодексу України )
Згідно з ч.1 ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Пунктом 8.4 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день ( дата валютування ), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки. (ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. (ч. 2 ст. 59 Закону України “Про банки і банківську діяльність”)
Проте, як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 року №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.12.2015 року прийнято рішення №239 про запровадження з 25.12.2015 року по 24.03.1016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Відповідно до ч. 1 та п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.
З огляду на вищевикладене, Суд приходить до висновку, що на підставі укладеного Договору на здійснення розрахунково - касового обслуговування поточних рахунків від 01.11.2001 року між Позивачем та Відповідачем, у Відповідача перед Позивачем виникли зобов'язання, зокрема, щодо виконання розпорядження Позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Пунктом 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що між сторонами склалися зобов'язальні відносини на підставі договору банківського рахунку, які носять майново - грошовий характер, а відтак в даному випадку Відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п.1 ч.5 ст. 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, у зв'язку із введенням у відповідача тимчасової адміністрації.
Таким чином, у спірних правовідносинах Позивач виступає кредитором, а Відповідач - боржником.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 березня 2015 року по справі №910/9232/14 та постановах Вищого господарського суду України від 16 вересня 2014 року по справі № 910/7157/14, від 02 грудня 2014 року по справі №910/10423/14, від 23 грудня 2014 року по справі №910/9228/14, від 29 квітня 2015 року по справі №910/5560/14.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» грошових коштів у розмірі 118 488 грн. 47 коп. задоволенню не підлягають.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» в частині стягнення з Відповідача пені за загальний період прострочення з 30.09.2015 року по 02.11.2015 року у розмірі 4 028 грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 331 грн. 12 коп. та інфляційних у розмірі 2 725 грн. 24 коп., як похідні вимоги від основної вимоги про стягнення заборгованості, в задоволенні якої Судом відмовлено.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення 125 573 грн. 49 коп. задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрібнооптовий магазин» до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення 125 573 грн. 49 коп. - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22 січня 2016 року.
Суддя О.В. Чинчин