ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.01.2016Справа №910/29503/15
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА"
до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"
про відшкодування шкоди в розмірі 2 234,28 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПРОВІДНА" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування шкоди в розмірі 2 234,28 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПРОВІДНА" на підставі договору №06/0628844/0605/12 від 23.02.2012, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування, а тому позивачем, відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу "ЗІЛ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Українська транспортна страхова компанія", позивач просить стягнути з відповідача шкоду у розмірі 2234,28 грн. в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/29503/15, розгляд справи призначено на 10.12.2015.
01.12.2015 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла витребувана судом інформація (супровідний лист № 7/2-28/3370 від 27.11.2015).
10.12.2015 через канцелярію суду від позивача надійшли документи по справі та від відповідача заява про застосування строку позовної давності.
У заяві про застосування строку позовної давності, відповідач вказує, що оскільки, страхова подія - дорожньо-транспортна пригода відбулась 24.10.2012, то позивачем подано позов зі спливом позовної давності.
В судовому засіданні 10.12.2015 оголошено перерву до 24.12.2015 та зобов'язано позивача надати суду: документи, що підтверджують виконання ремонтних робіт та вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Мітсубісі" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (рахунки, звіт), відзив (пояснення) на заяву про застосування строків позовної давності поданої відповідачем.
23.12.2015 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення, в яких позивачем зазначено, що сума страхового відшкодування розраховувалась на підставі калькуляції №0601/2176, а документи, що підтверджують виконання ремонтних робіт транспортного засобу "Мітсубісі" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у позивача відсутні.
24.12.2015 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про визнання причин пропущення позовної давності поважними, в якій позивач, посилаючись на те, що відповідачем своєчасно не було розглянуто вимоги позивача про виплату страхового відшкодування та з огляду на зайнятість працівників позивача в реалізації інших регресних вимог, просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності.
В судовому засіданні 24.12.2015 оголошено перерву до 14.01.2016.
05.01.2016 через канцелярію суду від позивача надійшли документи, що підтверджують досудове врегулювання спору між позивачем та відповідачем.
Представники сторін в судове засідання 14.01.2016 не з'явились.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 14.01.216 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
23.02.2012 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПРОВІДНА" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір №06/0628844/0605/12 добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до довідки № 9095647 про дорожньо-транспортну пригоду, 24.10.2012 по вул. Стеценка у Подільському районі м. Києва відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "ЗІЛ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2
Згідно із вказаною довідкою, дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п. 13.1. Правил дорожнього руху України.
Також, вина водія транспортного засобу транспортного засобу "ЗІЛ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2, у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 24.10.2012, підтверджується постановою Подільського районного суду м. Києва від 10.12.2012 (справа №2607/13049/12).
Відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 10.12.2012 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
24.10.2012 страхувальник звернувся до страховика із заявою про факт настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Відповідно до калькуляції №0601/2176 складеної 07.12.2012, визначено, що вартість ремонту складає 2659,86 грн.
Страховим актом № 0601/06/2176 від 11.12.2012 пошкодження транспортного засобу "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП, що відбулась 24.10.2012, визнано позивачем страховим випадком та визначено, що розмір страхового відшкодування складає 2234,28 грн.
21.01.2013 позивач виплатив страхове відшкодування у розмірі 2234,28 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 002855 від 21.01.2013 та відомістю №ВПТ-000081 від 07.01.2013.
Відповідно до відомостей з Централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом марки "ЗІЛ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Українська транспортна страхова компанія" (відповідач у справі) згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/2762787 (термін дії з 16.06.2012 по 15.06.2013).
Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 50000,00 грн. та франшизу у розмірі 500,00 грн.
Враховуючи те, що цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу "ЗІЛ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія", позивачем заявлено до стягнення з відповідача страхове відшкодування у розмірі 2234,28 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, у даних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика та останній виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдання матеріального збитку власнику транспортного засобу "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом марки "ЗІЛ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована відповідачем, то останній взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Розмір страхового відшкодування визначався позивачем на підставі калькуляції №0601/2176 від 07.12.2012 з ремонту транспортного засобу "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Виплата страхового відшкодування у розмірі 2234,28 грн. підтверджується платіжним дорученням № 002855 від 21.01.2013 та відомістю №ВПТ-000081 від 07.01.2013.
Водночас, Законом України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки такий звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Тому, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування страховик (позивач) набув права вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Як зазначається у статті 9 Закону України "Про страхування", франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.
Полісом №АВ/2762787 встановлено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 50000,00 грн., а безумовна франшиза становить 500,00 грн.
Позивачем, при розрахунку позовних вимог, не здійснено вирахування франшизи у розмірі 500,00 грн., а тому розмір страхового відшкодування складає 1734,28 грн. (2234,28 грн. - 500,00 грн.).
Під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача, посилаючись на те, що ДТП мало місце 24.10.2012.
Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на викладене, невиплата позивачу, як особі, яка в силу положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", набула право на виплату страхового відшкодування, свідчить про наявність порушеного права останнього.
Відповідно до частини другої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.
Такий випадок встановлено статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування".
У відповідності до вищевказаних норм, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК УКраїни).
Таким чином, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.
Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди. При цьому, у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до винної особи із залишком строку позовної давності, оскільки, відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Враховуючи, що у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, то позовна давність у цьому випадку є загальною (три роки), а її перебіг починається від дня настання страхового випадку.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 25 грудня 2013 року у справі № 6-112цс13, від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15 та Вищим господарським судом України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі №910/12679/15.
За таких обставин, саме з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди у потерпілої особи (страхувальник, а після виплати страхового відшкодування - страховик) виникло право подати позов до суду.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода, під час якої страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди, особою відповідальність якої застрахована відповідачем, відбулася 24 жовтня 2012 року, строк позовної давності за позовними вимогами Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 2 234,28 грн. страхового відшкодування, сплив 24.10.2015.
Однак, позивач звернувся до суду із позовом 19.11.2015, що підтверджується відбитком печатки відділу канцелярії Господарського суду міста Києва, тобто після спливу строку позовної давності, що свідчить про пропущення позивачем строків позовної давності та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Позивачем заявлено про визнання причин пропущення позовної давності поважними.
Так, позивач звернувся до відповідача із претензією від 31.10.2013 вих. №17245 про відшкодування страхового відшкодування у розмірі 2234,28 грн.
У відповідь на зазначену вимогу, відповідач надіслав позивачу лист від 19.12.2013 вих. №566-у, в якому відповідач, для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування просив позивача надати додаткові документи.
Листом від 04.03.2014 вих. 04-09/2018 позивач надіслав відповідачу додаткові документи для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування.
Враховуючи те, що відповідачем своєчасно не було розглянуто вимоги позивача про виплату страхового відшкодування, позивач стверджує про наявність підстав для визнання причин пропущення позовної давності поважними. Крім того, позивач посилається на зайнятість працівників позивача в реалізації інших регресних вимог.
Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 визначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Однак, несвоєчасний розгляд відповідачем вимоги позивача про виплату страхового відшкодування та як наслідок необґрунтоване зволікання позивача у пред'явленні позову до відповідача, за висновками суду, не є такими обставинами, які роблять неможливим або утрудненим своєчасне пред'явлення позову.
Не може бути підставою для захисту права за позовом, що заявлений з пропущенням строку позовної давності, непред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності. Зазначена позиція наведена у постанові Вищого господарського суду від 19.11.2014 № 11/163/2011/5003.
Посилання позивача на зайнятість його працівників не свідчить про не можливість позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Окрім того, позивач не був позбавлений права забезпечити залучення інших осіб для пред'явлення позову до відповідача.
Враховуючи наведене, позивачем не обґрунтовано наявності підстав для визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, а наведені позивачем обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску позовної давності.
Жодних доказів в підтвердження переривання, зупинення перебігу позовної давності матеріали справи не містять та позивачем не надано.
При цьому, суд зазначає, що лист відповідача від 04.03.2014 вих. 04-09/2018 не підтверджує переривання перебігу позовної давності, оскільки містить тільки прохання про надання додаткових документів для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування.
Підсумовуючи все вищевикладене та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 19.01.2016
Суддя С.О. Турчин