14 січня 2016 року м. Київ К/800/29110/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючої судді - Васильченко Н.В.,
суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К.Г.,
провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 квітня 2015 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року по справі №263/3157/15-а за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити певні дії, -
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради, в якому просила: визнати неправомірними дії відповідача щодо залишення без розгляду заяви про призначення та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 30.05.2014 року та відносно не призначення їй вказаного виду допомоги; зобов'язати відповідача здійснити їй призначення та виплату державної соціальної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дитини у віці до шести років за період з 30.05.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з часу подання заяви про призначення допомоги пройшло багато часу, однак питання призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення ним 3-річного віку не вирішене. У зв'язку з проведенням АТО у м. Маріуполі вона була вимушена тимчасово поселитися у пгт. Соснове Березновського району Рівненської області, де у подальшому стала на облік, як тимчасовий переселенець, її справу було передано до УПСЗН Березнянської райдержадміністрації. У листопаді 2014 року позивач отримала з УПСЗН Жовтневого району м. Маріуполя відповідь, згідно якої питання щодо призначення допомоги не розглядалося, тому й не було прийнято жодного рішення з цього приводу. Вважає такі дії відповідача неправомірними.
Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 квітня 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Визнані неправомірними дії відповідача та зобов'язано останнього здійснити позивачу призначення та виплату державної соціальної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для відповідної категорії за період, з 30.05.2014 року по 30.06.2014 року включно, з урахуванням сплачених сум. У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції шляхом його скасування в частині відмови в задоволенні позову з винесенням нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом, вивчивши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про народження.
Згідно довідки Маріупольського міського центру зайнятості, ОСОБА_1 перебуває на обліку з 15.01.2014 року, як застрахована особа отримувала допомогу по безробіттю до 01.04.2014 року.
Позивач 02.04.2014 року та 12.06.2014 року зверталась до відповідача з заявами про призначення соціальної допомоги сім'ям з дітьми та саме у зв'язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини.
Позивач у зв'язку з народженням дитини перебуває на обліку у відповідача з 01.04.2014 року та отримала допомогу по вагітності та пологам у розмірі 2246, 19 грн. одноразово.
З травня 2014 року по жовтень 2014 року позивач отримала одноразову допомогу при народженні першої дитини у сумі 4300 грн.
Рішенням відповідача від 18.06.2014 року позивачу призначена допомога при народженні дитини з 01.05.2014 року по 31.05.2014 року та з 01.06.2014 року по 31.05.2016 року, оскільки виплата по вагітності та пологах закінчена 04.08.2014 року, у розмірі 860 грн.
Позивач 03.10.2014 року звернулася до відповідача з заявою, в якій просила повідомити підстави, з яких їй не сплачується протягом більше ніж 3 місяці допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно відповіді відповідача від 08.10.2014 року позивач за призначенням допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не зверталась.
Позивач 23.10.2014 року зверталась з аналогічною заявою до УПСЗН Березнянської райдержадміністрації, оскільки згідно довідки від 23.10.2014 року № 5601000006 вона взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Також встановлено, що після народження дитини позивач із заявою про призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не зверталась.
Задовольняючи позовні вимоги в частині суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги за період з 30.05.2014 року по 30.06.2014 року про зобов'язання відповідача провести належне нарахування та виплату позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підлягають задоволенню. Разом із тим, вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату з 01.07.2014 року по дату винесення судом рішення по справі допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку задоволенню не підлягають, оскільки пунктом 7 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII розділ ІV "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку" Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" було виключено з 01.07.2014 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах наданої законом компетенції та у відповідності до чинного законодавства.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та зазначає, що вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеної в постанові від 2 червня 2015 року №21-373а15.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21.11.1992 року N 2811-XII ( далі-Закон N 2811-XII), дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18.01.2001 року N 2240-III (далі-Закон N 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону N 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу II Закону N 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-XII та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-XII його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону №2240-III було виключено статті 40 - 44.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40 - 44 Закону № 2240-III.
Пунктом 2 розділу III Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-XII.
Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон № 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону № 2240-III призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року №1751 саме на виконання Закону N 2811-XII (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 46 Закону № 835 та статті 45 Закону № 2154-VI не приймався.
Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону N 2240-III на виконання статті 46 Закону № 835 та статті 45 Закону N 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.
Законом України "Про Державний бюджет на 2012 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2013 рік", не встановлювався інший, ніж у Законі № 2240-ІІІ розмір допомоги, а положення постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року було затверджено саме на виконання Закону № 2811 - ХІІ, тому застосовувати зазначену постанову КМУ до особи, яка застрахована в системі загальнообов'язкового страхування неможливо, оскільки на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному випадку поширюються норми спеціального Закону № 2240-ІІІ, а саме ст. 43, згідно якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року зазначені норми Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", а саме розділ IV "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку" виключено. Відповідно до Прикінцевих положень цього Закону зміни до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" набувають чинності з 01.07.2014 року.
Постановою КМУ № 208 від 25.06.2014 року внесено зміни до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, розділ "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку" виключено.
Крім цього, постановою КМУ № 208 від 25.06.2014 року пункт 13 Порядку доповнено новим абзацом восьмим, відповідно до якого для осіб, у яких закінчився строк виплати допомоги при народженні першої дитини, яка виплачується 24 місяці, на наступних 12 місяців призначається допомога до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 130 гривень.
Таким чином, після 01.07.2014 року така допомога виплачується тільки на першу дитину, яка народилася до 30.06.2014 року включно і тільки протягом третього року в розмірі 130 гривень щомісячно після закінчення строку виплати допомоги при народженні дитини.
Судами встановлено, що позивач отримує допомогу при народженні дитини у розмірі 860 грн., таким чином судом апеляційної інстанції вірно зазначено про передчасність позовних вимог про зобов'язання призначити та сплачувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Також, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції позивачем пропущений строк звернення до суду з огляду на те, що зі змінами до Порядку призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми позивач ознайомлена 12.06.2014 року, а позов поданий 20 березня 2015 року.
Колегія суддів дійшла думки, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б призвели до ухвалення незаконного рішення судом апеляційної інстанції, не вбачається.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року по справі №263/3157/15-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.
Судді: