"02" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/21649/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Латишева Л.П.,
за участю:
представника відповідача - Шкодича Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агентство Фондових Технологій»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року
у справі № 2а-13471/09/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агентство Фондових Технологій»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агентство Фондових Технологій» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000812210/0 від 26 лютого 2009 року, №0000812210/1 від 21 травня 2009 року та № 0000812210/3 від 07 жовтня 2009 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2011 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва №0000812210/0 від 26 лютого 2009 року, №0000812210/1 від 21 травня 2009 року та № 0000812210/3 від 07 жовтня 2009 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «ІК «Агентство Фондових Технологій» судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2011 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі ТОВ «ІК «Агентство Фондових Технологій», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2011 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «ІК «Агентство Фондових Технологій» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складений акт № 38/22-1/33499054 від 10 лютого 2009 року.
За висновками акту перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягали у невключенні до складу валового доходу за 1 півріччя 2007 року прибутку від операцій з цінними паперами у сумі 19361,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 1 півріччя 2007 року на 4840,00 грн.; вимоги підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягали у неправомірному включенні до складу валових витрат 1 півріччя 2007 року витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжним та іншими документами, у сумі 480415,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 1 півріччя 2007 року на 120104,00 грн. Також, у акті перевірки було вказано, що відповідно до статті 11 Закону України «Про систему оподаткування», підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на суму податкового зобов'язання 124944,00 грн. буде нарахована лише фінансова санкція.
26 лютого 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000812210/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «ІК «Агентство Фондових Технологій» суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 62472,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000812210/1 від 21 травня 2009 року, №0000812210/2 від 29 липня 2009 року та №0000812210/3 від 07 жовтня 2009 року на аналогічні суми податкових зобов'язань.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: акт перевірки не містить посилань на первинні бухгалтерські документи, на підставі яких позивачем були вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; податковим органом не було доведено, що порушення позивачем порядку обліку операцій з цінними паперами призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за відповідний податковий період, тоді як застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» можливе лише за наявності факту заниження платником податку податкових зобов'язань, з урахуванням того, що основний платіж з податку на прибуток згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом не донараховувався.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правомірними, оскільки: товариство віднесло до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими документами, регістрами бухгалтерського обліку; товариство не включило до складу валових доходів прибуток від операцій з цінними паперами.
Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Разом з цим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з підстав того, що акт перевірки не містить посилань на первинні бухгалтерські документи, на підставі яких позивачем були вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не вчинив заходів щодо витребування у податкового органу детального розрахунку нарахованих позивачу податкових зобов'язань за кожним епізодом.
Крім іншого, суд першої інстанції, вказуючи на те, що податковим органом не було доведено, що порушення позивачем порядку обліку операцій з цінними паперами призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за відповідний податковий період, взагалі не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, на які позивач посилався на обґрунтування своїх доводів щодо підтвердження суми витрат, понесених та задекларованих у 2005 - 2006 роках, а саме: деклараціям з податку на прибутку (та додаткам до них), випискам по особовому рахунку, договорам купівлі-продажу цінних паперів, актами виконання зобов'язань, розпорядженням на списання та зарахування цінних паперів (т.1 арк. справи 117-251, т.2 арк. справи 1-190).
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що суд першої інстанції вживав заходів щодо витребування у податкового органу детального розрахунку нарахованих позивачу податкових зобов'язань за кожним епізодом, а також штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на суму податкових зобов'язань за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу).
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з підстав того, що матеріали справи не спростовують висновки акту перевірки № 38/22-1/33499054 від 10 лютого 2009 року, взагалі не зазначив встановлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови.
Отже, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, колегія суддів вказує, що передбачене підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» право податкового органу застосувати штрафну санкцію до платника податків виникає у тому випадку, коли: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; відбувається донарахування податковим органом податкового зобов'язання.
Таким чином, суди повинні виходити з того, що фінансова (штрафна) санкція, передбачена підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не може були застосована у випадку достовірного встановлення відсутності заниження позивачем податкових зобов'язань.
Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в суді касаційної інстанції не дають права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, постановлені судові рішення у справі підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агентство Фондових Технологій» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2011 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна