Справа № 727/527/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова О.Г.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
13 січня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень та державних актів,
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької міської ради №888 від 02 квітня 2009 року в частині надання у власність земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1; визнання протиправним та скасування рішення Чернівецької міської ради №1161 від 02 квітня 2009 року в частині надання у власність земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_2; визнання неправомірним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_4 та визнання неправомірним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_3
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце судового засідання повідомлені завчасно і належним чином, а відтак судом апеляційної інстанції у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглянуто справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі договору дарування від 28 квітня 2010 року ОСОБА_2 є власницею будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Дане будинковолодіння складається з: житлового будинку літ. «А», вбиральня - літній душ літ. «Б», гараж літ. «В», Ѕ колодязя, вигрібна яма, огорожа.
При цьому, житловий будинок літ. «А» та гараж літ. «В» знаходяться на земельній ділянці, яка на підставі договору дарування знаходиться у приватній власності ОСОБА_2, тоді як інша частина допоміжних будівель і споруд, а саме: вбиральня - літній душ літ. «Б», вигрібна яма ІІ та металева огорожа знаходяться на земельній ділянці, яка на підставі рішення Чернівецької міської ради №544 від 27 березня 2008 року надана в оренду попередньому власнику ОСОБА_5
Так, 12 липня 2013 року до ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_3, який є власником суміжної земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_3, з проханням погодити зовнішні межі земельної ділянки, оскільки він має намір об'єднати власну земельну ділянку та земельну ділянку по АДРЕСА_1, яка належить на праві власності його дочці - ОСОБА_4
Також, ОСОБА_3 повідомив позивачці про те, що частина земельної ділянки на якій знаходиться нерухоме майно позивачки, зокрема вбиральня - літній душ, вигрібна яма ІІ та металева огорожа на підставі рішення міської ради перейшла у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та приєднана до будинковолодінь по АДРЕСА_1 та 33 в 2010 році. При цьому, ОСОБА_3 повідомив позивачці про те, що він готовий надати їй у користування дану частину земельної ділянки при умові погодження нею зовнішніх меж земельної ділянки.
Проте, ОСОБА_3 своє зобов'язання не виконав, а тому 18 листопада 2013 року позивач написала заяву до виконавчого комітету Чернівецької міської ради з проханням не розглядати на сесії заяву ОСОБА_3 про об'єднання земельних ділянок по АДРЕСА_1 до вирішення між ними даного спірного питання.
Також, позивачкою подано заяву до начальника державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області ОСОБА_6 з метою перевірки законності прийняття рішень №888 та №1161 від 02 квітня 2009 року Чернівецької міської ради про передачу у власність земельних ділянок гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 в м. Чернівці та видачі їм державних актів серії НОМЕР_2 і серії НОМЕР_3 про право власності на землю на частині якої було розміщено і в даний час перебуває нерухоме майно, що є приватною власністю позивача.
Проте, 16 грудня 2013 року позивач отримала відповідь від державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області про те, що у разі порушення законних її прав та інтересів, як суміжного землевласника, то даний спір вирішується в судовому порядку.
Дані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо компетенції суду по розгляду такого спору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Аналогічна норма міститься в ст. 4 КАС України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Позивач оскаржує рішення Чернівецької міської ради та державні акти, які є правовими актами індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким їх адресовано.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Крім того, ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна позиція щодо правил визначення юрисдикції адміністративних судів наведена в постанові Верховного суду України від 25 лютого 2015 року.
Так, згідно висновку Верховного Суду України який міститься у постанові від 17 лютого 2015 року справа № 21-551а14, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України зазначила, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Приймаючи постанову від 16 грудня 2014 року № 21-544а14, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України також дійшла висновку, що спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши правові норми, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору порушена підсудність вирішення вимог, які мали бути вирішенні судом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 жовтня 2015 року, - скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень та державних актів, - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_2 її право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.