Справа 826/15963/14
15 січня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі судді Степанюка А.Г., перевіривши матеріали апеляційної скарги громадської організації «Громадський люстраційний комітет» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій та зобов'язання утриматися від вчинення дій, -
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - Відповідач, ГПУ) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії Відповідача, направлені на звільнення Позивача з посади першого заступника прокурора м. Києва;
- зобов'язати ГПУ утриматися від звільнення з посади Валенд.ка О.С. на підставі ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критеріїв, визначних п. 7 ч. 1 ст. 3 та п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та вважаючи, що останнє зачіпає його охоронюваний законом інтерес, громадська організація «Громадський люстраційний комітет» (далі - ГО «Громадський люстраційний комітет», Апелянт) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та ухвалити, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Крім того, Апелянтом подані клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, а також про відстрочення сплати судового збору.
Обґрунтовуючи порушення свої прав, свобод та інтересів оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, Апелянт зазначає, що основною діяльністю ГО «Громадський люстраційний комітет» є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Крім того, Апелянт зазначає згідно статуту ГО «Громадський люстраційний комітет» головною метою діяльності організації є сприяння розвитку та зміцнення інституту громадської думки та контролю за становленням в Україні верховенства права та відновлення довіри населення до інститутів влади, задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів людей з метою сприяння національної безпеки та громадського порядку, захисту прав і свобод людей.
Відтак, враховуючи викладене, на думку ГО «Громадський люстраційний комітет», зважаючи на поняття охоронюваний законом інтерес, офіційне тлумачення якого викладено у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004, останній має право на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 року.
Оцінюючи наведені твердження Апелянта в контексті приписів ст. 185 КАС України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 року вирішено спір між ОСОБА_1 та ГПУ з питань застосування до Позивача певних положень Закону України «Про очищення влади».
При цьому судом враховується, що жодним чином оскаржувана постанова не стосується прав, свобод чи інтересів Апелянта, не породжує для останнього жодних додаткових обов'язків, оскільки покликана вирішити спір між двома суб'єктами публічно-правових відносин.
На думку суду, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва ніяким чином не впливає на статутну діяльність ГО «Громадський люстраційний комітет», не перешкоджає його завданням та меті.
Поряд з цим, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004, Апелянтом не було враховано таке.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У даному випадку, як було зазначено вище, рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків вичерпного кола осіб - ОСОБА_1 та ГПУ, а відтак, на думку суду апеляційної інстанції, не може свідчити про порушення охоронюваного законом інтересу ГО «Громадський люстраційний комітет».
Отже, суд приходить до висновку, що Апелянтом не зазначено, яким саме чином оскаржуване судове рішення безпосередньо вплинуло на його права, свободи, інтереси чи обов'язки, що унеможливлює відкриття апеляційного провадження.
Крім іншого, судом апеляційної інстанції враховується, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 року за правилами ч. 5 ст. 254 КАС України набрала законної сили 13.12.2014 року - через десять днів після отримання її копій особами, що брали участь у справі.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що формулювання: «в порядку, встановленому цим Кодексом», свідчить, що процесуальним законом передбачено ряд способів захисту прав, свобод або інтересів особи, які вона вважає порушеними. При цьому такі способи захисту можуть застосовуватися особою на певній стадії судового процесу.
Так, одним з основоположних принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, верховенство права, законність, рівність учасників адміністративного процесу перед законом і судом, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом, обов'язковість судових рішень (ст. 7 КАС України).
Відповідно до ст. 13 КАС України особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначені положення процесуального закону повністю кореспондують приписам ч. 5 ст. 124 Конституції України.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожна особа має право на судовий захист, на апеляційне чи касаційне оскарження рішення суду, у тому числі у випадку, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки. Водночас, застосування особами даної норми, на думку суду, жодним чином не повинно суперечити вимогам закріпленого в Основному Законі принципу обов'язковості судових рішень.
Крім того, судом враховується, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 КАС України отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 189 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 року, яка набрала законної сили, не вирішено питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ГО «Громадський люстраційний комітет», суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження, оскільки Апелянт не може вважатися особою, яка має право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, у зв'язку з чим питання про визнання поважними причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а також про відстрочення сплати судового збору, судом не розглядалося.
Керуючись ст.ст. 189, 205, 206, 212 КАС України, суд -
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою громадської організації «Громадський люстраційний комітет» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій та зобов'язання утриматися від вчинення дій - відмовити.
Повернути Апелянту матеріали апеляційної скарги.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.
Суддя А.Г. Степанюк