14 грудня 2015 року м. Київ К/800/13347/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
суддів Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року
у справі № 804/10934/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продторгресурс»
до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Продторгресурс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013 року № 0002542201 за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Продторгресурс» за основним платежем з податку на прибуток приватних підприємств на суму 552 903, 00 грн. із застосуванням штрафних санкцій у розмірі 119 691, 75 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013 року № 0002552201 за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Продторгресурс» за основним платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 293 771, 00 грн. із застосуванням штрафних санкцій у розмірі 66 703, 75 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013 року № 0002522201 за формою «С», яким до ТОВ «Продторгресурс» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 3 850 000, 00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
У судовому засіданні представники позивача проти касаційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Продторгресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 11.06.2013 року № 2291/22-1/33771045, яким встановлено порушення: - пп.пп. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.9, 5.10 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 552 903, 00 грн.; - п. 4.5, пп.пп. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 293 771, 00 грн.; - п.п. 2.2, п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Нацбанку України від 15.12.2004 року № 637, в результаті чого встановлено неоприбуткування готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 770 000, 00 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.07.2013 року: - № 0002542201 за формою «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 552 903, 00 грн. за основним платежем та 119 691, 75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0002552201 за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 293 771, 00 грн. за основним платежем та 66 703, 75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0002522201 за формою «С», яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 3 850 000, 00 грн.
Не погоджуючись із діями податкового органу щодо проведення відповідної документальної планової виїзної перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини на підставі договорів поставки з ТОВ «Торгівельна група «Алькор», ТОВ «Агро-Лідер-Продукт» та ТОВ «Турін-Дніпро».
Так, за умовами цих договорів постачальники (контрагенти позивача) зобов'язуються поставити та передати у власність покупця (позивач) товар в асортименті, кількості і за цінами, що вказані у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар, своєчасно і в повному обсязі оплатити його на умовах і в строки, визначені даними договорами.
Реальність вчинених операцій підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, заявками, довіреностями, картками рахунку, банківськими виписками.
Висновки податкового щодо безтоварності даних господарських операцій у зв'язку із ненаданням до перевірки документів, які підтверджують транспортування товару, та незазначення у видаткових накладних посади і прізвища особи, що їх підписала, правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті перевірки контрагента, як на підставу визнання правочину недійсним, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Щодо встановлення порушення в сфері касової дисципліни колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Нацбанку України від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення), підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
Згідно з п. 2.6 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Судами встановлено, що кошти, які були направлені для поповнення уставного фонду позивача відповідно до протоколів загальних зборів учасників Товариства, та які вносилися згідно із банківськими виписками до банку та квитанціями від 03.03.2010 року, від 23.07.2010 року, від 16.08.2010 року, від 26.09.2011 року через його засновників, вносились безпосередньо на розрахунковий рахунок ТОВ «Продторгресурс», а тому правові підстави для обліку цих коштів у книзі обліку підприємства відсутні.
Крім того, строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як встановлено, відповідна перевірка позивача розпочалася відповідачем 15.05.2013 року, тобто податковим органом перевищений термін, встановлений законодавством для можливості притягнення до відповідальності платника податків.
Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року у справі № 804/10934/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук