08 грудня 2015 року м. Київ К/800/37108/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.
за участю секретаряТитенко М.П.
та представників сторін: від позивача Желтобрюхов В.В.
від відповідачане з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015
у справі № 808/3526/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеварний завод»
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
проскасування податкових повідомлень-рішень ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеливарний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001241503, №0001251503, №0001261503, №0000972201, №0000962201 від 19.05.2014.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в звітних (податкових) періодах, задекларованих в уточнюючих розрахунках №9009136214 від 21.02.2014, №9009139287 від 21.02.2014 та правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, січень 2014 року, за результатами якої складено акт №60/22-01/33920601 від 28.04.2014;
- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст.1, п.2 ст.3, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.138.1, п.138.5, п.138.9, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 1 958 014 грн. за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 6 833 грн. за 2013 рік; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 559 592 грн.; пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.17 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на суму 1 536 701 грн.; п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, р.4, р.9 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1492 від 25.11.2011, в результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення ПДВ попереднього податкового періоду, в тому числі: за жовтень 2012 року на суму 3 554 грн., листопад 2012 року - 1 581 295 грн., грудень 2012 року - 150 006 грн., січень 2013 року - 1 516 693 грн., лютий 2013 року - 1 417 965 грн., березень 2013 року - 1 434 196 грн., квітень 2013 року - 1 605 283 грн., червень 2013 року - 1 605 283 грн., липень 2013 року - 1 540 030 грн., серпень 2013 року - 1 540 030 грн., вересень 2013 року - 1 522 574 грн., жовтень 2013 року - 1 528 721 грн., листопад 2013 року -1 528 721 грн., грудень 2013 року - 1 530 503 грн. та січень 2014 року - 1 483 611 грн.
- на підставі акту перевірки від 06.03.2013 відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0001251503 від 19.05.2014, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 1 583 593 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 395 898,25 грн.;
2) податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0001261503 від 19.05.2014, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 710 590 грн.;
3) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001241503 від 19.05.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 559 592 грн. (основний платіж) та на суму 279 796 грн. (штрафні санкції);
4) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000962201 від 19.05.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 958 014 грн. (основний платіж) та на суму 489 503,5 грн. (штрафні (фінансові) санкції);
5) податкове повідомлення-рішення форми «П» №0000972201 від 19.05.2014, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 6 833 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача про те, що операції позивача з ТОВ «Анкомтех Сервіс» мають збитковий характер, з огляду на що дійшов висновку про здійснення спірної операції без господарської мети, а лише з метою одержання безпідставної податкової вигоди у вигляді витрат у складі собівартості придбаних та реалізованих товарів та податкового кредиту з ПДВ. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що неодноразове внесення позивачем змін до декларації з податку на додану вартість та розрахунків щодо однієї й тієї самої суми податкового кредиту є намаганням платника податку отримати неправомірну податкову вигоду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та доводами контролюючого органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД» (як постачальником) укладено договір поставки №М1754 від 25.11.2011, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити у встановлені цим договором строки олію соняшникову, а покупець - прийняти та оплатити товар. Отримана соняшникова олія була експортована позивачем за умовами контракту №2195 від 18.10.2012, укладеного з Allseeds Switzerland S.A.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції передчасно погодився з доводами відповідача про те, що контрагент позивача ТОВ «Анкомтех Сервіс» зареєстрований без мети здійснення господарської діяльності, що наслідком діяльності останнього є виключно формування податкового кредиту та витрат для інших суб'єктів господарювання, що спірні операції позивача з вказаним контрагентом не містять розумних економічних чи інших причин, ділової мети, оскільки такі доводи не були дослідженні та перевірені цим судом на підставі належних доказів по справі.
Досліджуючи правомірність формування спірних показників податкового обліку за результатами здійснення спірних операцій, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що наданими позивачем доказами, в тому числі, первинними документами, підтверджено фактичне виконання позивачем умов укладених договорів.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з доводами відповідача та позицією суду першої інстанції щодо нетиповості спірної операції для господарської діяльності платника податку, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно п.2.1. Статуту ТОВ «Запорізький сталеливарний завод» головними цілями діяльності Товариства є поєднання фінансового, технічного та інтелектуального потенціалу Учасників для отримання прибутку від виробництва, торгівлі та надання послуг фізичним та юридичним особам, а також задоволення в межах одержаного прибутку соціально - економічних інтересів Учасників та членів трудового колективу Товариства. За змістом п.2.2 Статуту позивача предметом діяльності Товариства є, зокрема, оптова та роздрібна торгівля, зовнішня торгівля, виробництво, закупка, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що контрагент позивача у встановленому законом порядку був зареєстрований як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість, а податкові накладні, на підставі яких сформовано спірні суми податкового кредиту, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.
При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем спірних операцій.
Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не може свідчити про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик неотримання доходу від конкретної операції.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, в цій частині спірних правовідносин.
Відповідно до пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів.
Згідно п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку
Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
За змістом п.102.1 ст.102 контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
З огляду на зміст наведених положень податкового законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що платником податків правомірно подано уточнюючі розрахунки з дотриманням строків давності, встановлених п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України.
Доводи касаційної скарги вищенаведеного не спростовують та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судоми апеляційної інстанції було порушено норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний