21 грудня 2015 р. Справа № 876/10022/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сапіги В.П.
суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі,
ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про скасування наказу від 29.10.2013 року за № 430 о/с в частині звільнення з посади старшого інспектора громадської безпеки лінійного відділення в аеропорту «Львів» Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та поновлення на даній посаді з 30.10.2013 року.
Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 року в задоволенні позовної заяви - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що звільнення з органів внутрішніх справ є безпідставним, так як звільнення за п. 67 (в зв'язку з набранням законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ проведено за вироком суду, який скасовано та звільнено його від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті цього правового інституту не свідчить про виправдання особи та визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку Кримінальний кодекс України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-карного діяння, а тому передбачені розділом IX Особливої частини Кримінального кодексу України підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів , відповідають нормам матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді старшого інспектора громадської безпеки лінійного відділення в аеропорту Львів Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 01.07.2012 року до 29.11.2013 року.
За наслідками розгляду заяви громадянки ОСОБА_3 від 20.08.2005 року проведено службову перевірку та затверджено висновок від 20.08.2005 року. У висновку встановлено, що в діях майора міліції ОСОБА_2 вбачаються ознаки злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 263 КК України.
За наслідками висновку УВБ у Львівській області ДВБ ГУБОЗ МВС України 20.08.2005 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, а 29.09.2005 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 363 КК України.
Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2013 року у справі № 1-318/11 майора міліції ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання два роки позбавлення волі та звільнено його від покарання, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 05.07.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а частково оскаржуваний вирок без змін.
Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 29.10.2013 року № 430 о/с ОСОБА_2 29.11.2013 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас збройних сил України за ст. 67 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України» за вчинення злочину та у зв'язку з вступом в законну силу вироку суду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.04.2014 року ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05.07.2013 року в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України скасовано та справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2013 року в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України скасовано і в цій частині справу провадженням закрито на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строку давності.
03.07.2014 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ МВС України у Львівській області з заявою про прийняття на службу з одночасним призначенням на посаду з врахуванням ухвали апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року.
ГУ МВС України у Львівській області листом від 24.09.2014 року вих. № 16/14-8779 повідомило про відсутність підстав для прийняття його на службу.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про міліцію" правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови КМ України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Стаття 18 Закону України "Про міліцію" встановлює, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним КМ України.
КМ України Постановою від 29 липня 1991 року за № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (з наступними змінами та доповненнями, далі - Положення).
Згідно п. 10 Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до абзацу чотирнадцятого п. 8 Положення, встановлено можливість дострокового звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, яке провадиться в зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення, зокрема, кримінального правопорушення.
Звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регулюється п. 67 Положення, особи рядового або начальницького складу, притягнуті до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, за яке накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення, підлягають звільненню із служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня надходження до органу внутрішніх справ копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Щодо посилань позивача, на те що відносно нього не має жодного вироку суду, оскільки скасовано вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2013 року, на підставі якого 29.10.2013 року ОСОБА_2 звільнено з посади, а провадження у справі закрито, то суд вірно зазначив, що на час прийняття спірного наказу від 29.10.2013 року № 430 о/с вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2013 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 05.07.2013 року набрали законної сили, тому відповідач, звільняючи позивача з органів внутрішніх справ, діяв правомірно, а відтак наказ від 29.10.2013 року № 430 о/с прийнято відповідно до норм чинного законодавства України.
Згідно з ч. 2 ст. 44 Кримінального кодексу України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі Закону України про амністію чи акта помилування.
Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" від 23 грудня 2005 року № 12, звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Так, за своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується такими моментами: не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється); до винного не застосовується покарання та через відсутність обвинувального вироку особа, звільнена від кримінальної відповідальності вважається такою, що не має судимості. Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті цього правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку Кримінальний кодекс України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально - караного діяння, а тому передбачені розділом IX Особливої частини Кримінального кодексу України підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими. Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
Кримінальний кодекс України передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України); за примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України); передачею особи на поруки (ст. 47 КК України); зміною обстановки (ст. 48 КК України); закінченням строків давності (ст. 49 КК України); неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97); неповнолітньої особи у зв'язку з закінченням строків давності (ст. 106); на підставі Закону України про амністію (ст. 86) або на підставі акта помилування (ст. 87).
В усіх перелічених випадках особу можна звільнити від кримінальної відповідальності лише за наявності визначених у КК України умов і підстав. Так, умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті.
Підставою такого звільнення може бути або певна поведінка особи після вчинення злочину, яку держава заохочує (дійове каяття, примирення винного з потерпілим, припинення злочинної діяльності та добровільне повідомлення про вчинене тощо), або настання певної події (наприклад, зміна обстановки, закінчення строків давності).
При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному Кримінально - процесуальним кодексом порядку відповідне судове рішення.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року встановлено, що матеріалами справи, зібраними та перевіреними місцевим судом доказами винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України повністю доведена.
Разом з тим, апеляційний суд Львівської області також встановив, що ОСОБА_2 не визнає своєї вини, але погоджується на застосування відносно нього строку давності.
Беручи до уваги наведені нормативно-правові акти та встановлені обставини справи, що підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що, апеляційним судом Львівської області 13.06.2014 року кримінальну справу провадженням закрито з нереабілітуючих для ОСОБА_2 підстав.
Одночасно необхідно погодитись з судом першої інстанції в тому, що підставою для звільнення ОСОБА_2 слугував вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2013 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 05.07.2013 року, а тому висновки атестаційного листа безпосередньо не вплинули на звільнення останнього.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 р. у справі № 813/6706/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.П. Сапіга
Судді І.М. Обрізко
ОСОБА_4
Повний текст виготовлено 23.12.2015 р.