24 грудня 2015 року Справа № 876/3198/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Сятошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аконт-Інвест» до Державної податкової інспекції у Києво-Сятошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аконт-Інвест» (далі - ТзОВ «Аконт-Інвест») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Сятошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ у Києво-Сятошинському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 27 червня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4854200 грн., з яких за основним платежем - 3883360 грн. та 970840 грн. - штрафні санкції.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 27.06.2013 року № НОМЕР_1.
Із таким судовим рішенням не погодилася Державна податкова інспекція у Києво-Сятошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи, не встановлено всіх фактів, не надано їм належної оцінки, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки за наслідками перевірки було встановлено, що єдиним постачальником ТОВ «Аконт-Інвест», за рахунок якого було сформовано податковий кредит за березень 2013 року, було ТОВ «Калина-Тернопіль» на суму 23300160 грн., в тому числі податок на додану вартість 3883360 грн. Згідно матеріалів перевірок інших податкових органів за місцезнаходженням вказаного контрагента не підтверджено реальність здійснених господарських операцій, що позбавляє права платника податку на віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, отриманого від такого постачальника. Свідоцтво платника податку на додану вартість цього підприємства було анульовано 30 квітня 2013 року у зв'язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій. Позивачем не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «Калина- Тернопіль» за березень 2013 року на адресу ТОВ «Аконт-Інвест», що свідчить про те, що правочини здійснено без мети настання реальних наслідків. У діях ТОВ «Аконт-Інвест» вбачаються ознаки маніпулювання податковою звітністю. Апелянт вважає первинні документи, оформлені внаслідок здійснення таких господарських операцій такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та не відображають сутність господарської операції і, відповідно, не створюють будь-яких змін в активах підприємства. Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Письмове заперечення на апеляційну скаргу подано не було.
Представники сторін у судове засідання повторно не з'явилися, хоча про час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Аконт-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року, за результатами якої складено акт № 348/22-2/38290859 від 04 червня 2013 року.
Згідно цього акту єдиним постачальником позивача, за рахунок якого сформовано податковий кредит за березень 2013 року в сумі 3883360 грн., є ТОВ «Калина-Тернопіль». При цьому не підтверджено дійсність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Калина-Тернопіль» за березень 2013 року ТОВ «Аконт-Інвест», що свідчить про те, що правочин здійснено без мети настання реальних наслідків.
Актом встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України.
На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби 27 червня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 4854200 грн., в тому числі 3883360 грн. за основним платежем та 970840 грн. - штрафні санкції.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність цього податкового повідомлення-рішення з таких підстав.
Згідно із п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що 21 березня 2013 року між ТОВ «Аконт-Інвест» (покупець) та ТОВ «Калина-Тернопіль» (постачальник) укладено договір поставки № 21/032013-3, в який внесено зміни згідно додаткової угоди від 08.04.2013 року. За умовами згаданого договору (п. 1.1, п. 3.1, п.п. 3.2.1 договору) ТОВ «Калина-Тернопіль» взяло на себе зобов'язання здійснити поставку продукції в кількості та асортименті передбачених специфікаціями до договору. Відповідно до п. 6.3 вказаного договору вартість продукції становить 23300160 грн., а п. 6.7 визначено обов'язок позивача провести попередню оплату в розмірі 100% протягом 15-днів з моменту підписання договору. Також, сторони договору поставки № 21/032013-3 домовились в п. 4.3 договору про те, що постачальник зобов'язався поставити замовлений товар протягом дії договору після здійснення покупцем передоплати, згідно п. 6.7 договору. Термін дії договору встановлений сторонами в п. 11.1 - з моменту підписання до 31.12.2013 року.
Згідно специфікації № 1 від 21 березня 2013 року ТОВ «Аконт-Інвест» придбало продукцію за вказаним переліком та ціною. Це, зокрема, балки, з'єднання, кронштейни, полиці, тощо на загальну суму 23300160 грн. (а.с. 21-22).
28 березня 2013 року ТОВ «Калина-Тернопіль» виписало податкові накладні за номерами 16, 17, 18, 19, 20 із зазначенням суми податку на додану вартість в цілому 3883360 грн.
Суд першої інстанції при вирішенні спору дійшов висновку, що наявність цих документів, а також факт декларування контрагентом позивача податкових зобов'язань свідчить про законність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
Однак, колегія суддів апеляційного суду з цим висновком не погоджується з таких мотивів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.
Разом з тим відповідно до статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.
Як вбачається з договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «Калина-Тернопіль», право власності на продукцію переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі продукції (підпункт 3.2.1). Датою поставки і переходу права власності на продукцію при передачі на складі є дата видаткової накладної, що видається Постачальником, а при передачі продукції транспортній організації - дата товаро-транспортної накладної (пункт 5.2 Договору). Приймання-передача Продукції здійснюється представниками обох сторін на складі доставки згідно супроводжуючих документів із підписанням відпвідних накладних (пункт 5.3 Договору).
Отже, передача товару позивачу мала супроводжуватись оформленням відповідних накладних.
Однак, ТОВ «Аконт-Інвест» не надало суду таких первинних документів.
Позивачем також не підтверджено оплату товару. Наявні в матеріалах справи копії банівських виписок не є належним доказом здійснення оплати товару, адже ці документи належним чином не посвідчені.
Крім того, позивачем не надано доказів оформлення доручень на отримання товару, перевезення товару, а також його подальшого використання у господарській діяльності позивача, що спричинило зміну майнового стану платника.
Крім того, про умисел підприємства на ухилення від сплати податків свідчить той факт, що від імені ТОВ «Кална-Тернопіль» угода та додатки до неї були підписані ОСОБА_1, який згідно ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АГ № 076428 також є засновником та керівником ТОВ «Аконт-Інвест» (а.с. 25-29).
Твердження суду першої інстанції про декларування ТОВ «Калина-Тернопіль» свого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за наслідками торгових операцій з позивачем, є безпідставними і спростовуються інформацією Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області № 40714/7-19-18-11-03-16 від 27 листопада 2015 року, згідно якої декларація, подана ТОВ «Калина-Тернопіль» 19 квітня 2013 року, була заповнена з порушенням норм статті 48 Податкового кодексу України, а тому було відмовлено у її прийнятті.
30 квітня 2013 року свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Калина-Тернопіль» було анульовано у зв'язку з відсутністю поставок та неподанням декларацій.
Львівським апеляційним адміністративним судом з метою забезпечення принципу офіційності з'ясування обставин у справі було витребувано у позивача первинні бухгалтерські документи, що складались при виконанні договору з ТОВ «Калина-Тернопіль» та здійсненні поставки.
Однак, ТОВ «Аконт-Інвест» не забезпечило надання суду належних письмових доказів на обґрунтування своєї позиції, не дивлячись на всі можливі заходи, вжиті апеляційним судом для з'ясування всіх фактичних обставин у справі.
Отже, з урахуванням наявної доказової бази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що торгові операції ТОВ «Аконт-Інвест» та ТОВ «Калина-Тернопіль» не мали реального характеру, не опосередковувалися рухом активів, а тому не можуть створювати податкові наслідки для позивача.
Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення є законним, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року про задоволення позовних вимог є необґрунтованою.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційну скаргу слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, прийняти нову - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі № 813/5949/13-а, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аконт-Інвест» відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
ОСОБА_2
Повний текст виготовлено 29 грудня 2015 року