23 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/579/15
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусик А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
при секретарі - Пальоній І.М.,
за участю: представника позивача - Чамари Людмили Вячеславівни та представника апелянта - Волько Анастасії Іванівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Інгул" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Інгул" (далі ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області (далі ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 24 листопада 2014 року №0002932200 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 74291,66 грн. та штрафних санкцій в сумі 37145,83 грн..
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року адміністративний позов було задоволено. Суд визнав протиправним та скасував вказане податкове повідомлення-рішення.
Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 23 жовтня 2014 року по 27 жовтня 2014 року відповідач по справі провів документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ПП "СТРІКС" за червень, липень 2014 року.
За наслідками перевірки відповідачем був складений акт від 03 листопада 2014 року №5300/14-02-22-01/20915842, в якому відповідач зробив висновок про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1 - 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), внаслідок чого було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 74291, 66 грн.: за червень 2014 року на 29833, 33 грн.; за липень 2014 року на 28333, 33 грн.; за серпень 2014 року на 16125, 00 грн.
За наслідками проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 24 листопада 2014 року №0002932200 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі основного платежу 74291, 66 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 37145, 83 грн.
Винесення ДПІ повідомлення-рішення і стало підставою для звернення ПАТ з позовом до суду.
Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що висновки акта перевірки про не підтвердження позивачем права на податковий кредит спростовуються, документами що надавались посадовим особам відповідача до перевірки, зокрема, податковими накладними. Документи, складені за результатами здійснення спірних господарських операцій, містять усі необхідні обов'язкові реквізити та мають юридичну силу , виписані податкові накладні відповідають вимогам ПК України, що не заперечується актом перевірки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.
Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 лютого 2014 року між позивачем та ПП "Стрікс" (далі ПП) був укладений договір поставки обладнання за №10/03/14.
На підтвердження виконання умов даного договору ПАТ надано видаткові накладні від 23, 25, 27 червня 2014 року за №435, 436, 437 та інші.
Фактичне перевезення товару підтверджується договором на перевезення вантажу від 15 січня 2014 року за №03/01-14 та ТТН, які містять всі необхідні реквізити та знаходяться в матеріалах справи.
Крім того, на вимогу покупця та з метою формування податкового кредиту ПАТ контрагентом було виписано податкові накладні від 23, 25, 27 червня 2014 року за №179, 201, 229 та решта.
Також, фактична оплата позивачем отриманого товару підтверджується платіжними дорученнями від 07, 08, 11 серпня 2014 року за №666, 667, 52.
Окрім іншого, фактичне отримання позивачем обладнання підтверджується, наявною в матеріалах справи внутрішньою документацією ПАТ, зокрема, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, наказом про введення в експлуатацію основних засобів від 31 липня 2014 року за №62, оборотно-сальдовими відомостями та іншими матеріалами.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності та оскільки договір позивача з контрагентом в судовому порядку недійсним не визнавався, підстав для визнання його нечинним із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаним суб'єктом господарської діяльності.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.
Доводи ДПІ викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.
За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС України.
Головуючий: А.Г. Федусик
Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук