ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 грудня 2015 року № 826/20906/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., за участю секретаря судового засідання Мині І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомВсеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України»
доПрезидента Університету сучасних знань ОСОБА_5
провизнання дії протиправною, стягнення матеріальної шкоди,
за участю представників сторін:
від позивача - Марієн І.С.,
від відповідача - ОСОБА_6,
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25.12.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Президента Університету сучасних знань ОСОБА_5 про (з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої через канцелярію суду 07.10.2015 року)
- визнання протиправною дії Президента Університету сучасних знань ОСОБА_5, що полягають у відмові в задоволенні запиту позивача.
- стягнення з відповідача матеріальної шкоди , яку з вини відповідача зазнав позивач, у зв'язку з підготовкою даної позовної заяви, сплачену позивачем відповідно до Договору про надання юридичних послуг від 11.03.2015 року у розмірі 6350,00 грн..
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на протиправне ненадання відповідачем запитуваної інформації на інформаційний запит Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» від 02.02.2015 року.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та в уточненнях до неї.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з огляду на його необґрунтованість та надав суду письмові заперечення проти позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
02.02.2015 року Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» звернулась до Президента Університету сучасних знань ОСОБА_5 із запитом вих.№94/1-15 про надання інформації про вищий навчальний заклад, яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій наступних документів:
- Статуту ВНЗ;
- Свідоцтва про реєстрацію ВНЗ;
- Ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них;
- Сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ;
- Витягу ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців;
- Переліку структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ з виказанням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників;
- Правил прийому до ВНЗ у 2015 році;
- Положення про приймальну комісію ВНЗ у 2015 році;
- Наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2015 році;
- Переліку та вартості платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами;
- Плану роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.
За наслідками розгляду звернення, відповідачем була надана відповідь від 25.02.2015 року №21, у якій зазначалось, що Вищий навчальний заклад «Університет сучасних знань» не є суб'єктом владних повноважень, не є розпорядником публічної інформації, а запитана інформація не відноситься до такої, що становить суспільний інтерес, а стосується внутрішньої організації юридичної особи, що встановлено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 р. у справі № 826/7557/14. Враховуючи встановлені судовим рішенням факти (які відповідно до законодавства не підлягають доведенню), правових підстав для надання інформації та копій документів не вбачається.
Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд враховує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи у відповіді щодо запитуваної позивачем інформації відповідач зазначив, що не є розпорядником публічної інформації, а отже відсутні правові підстави для надання зазначеної інформації та копій документів.
Однак, вказані твердження відповідача суд вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.».
Тобто, згідно вимог ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», передбачені виключні підстави для відмови запитувачу в задоволенні його запиту на інформацію.
Підстави, відповідно до яких відповідач взагалі не надав запитуваної інформації на запит позивача на інформацію - відсутні в ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Отже, дії відповідача щодо ненадання відповіді на запит на інформацію та ненадання запитуваної публічної інформації, в даному випадку, є неправомірними.
Як вбачається із наданих відповідачем заперечень, що останній не є розпорядником публічної інформації та на нього не розповсюджуються норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», на переконання суду, є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Позивач є зареєстрованою, відповідно до вимог Закону України «Про громадські об'єднання», юридичною особою, а отже є суб'єктом запиту - запитувачем інформації.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації визнаються особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Саме такий випадок і передбачений ч.3 ст.23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно якої - оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30.09.2013 року №11 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13.01.2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації», юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі спори щодо правовідносин, пов'язаних з доступом до публічної інформації, в яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність розпорядників публічної інформації, в тому числі й у разі, якщо і такими розпорядниками є не суб'єкти владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор.
Частиною 2 статті 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено перелік владних управлінських функцій, що виконуються ректором.
Отже, відповідач є розпорядником інформації відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та належним відповідачем згідно положень п.9 ч.1 ст.3 КАС України.
Оскільки відповідач належить до розпорядників інформації, відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» («особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків»), то на відповідача розповсюджується ч.3 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої: «на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами».
Отже, оскільки відповідач є розпорядником інформації, відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то останній зобов'язаний не лише оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному веб-сайті, проте й надавати таку інформацію за запитами на інформацію.
Крім того, п.3, 6 ч.1 ст.21 Закону України «Про громадські об'єднання» визначає право громадських об'єднань на одержання у порядку, визначеному Законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та здійснювати інші права, не заборонені Законом.
Так, позивач зареєстрований юридичною особою (громадською організацією) у відповідності до вимог Закону України «Про громадські об'єднання».
Таким чином, нормами чинного законодавства, прямо передбачено право витребування громадськими організаціями належним чином засвідчених копій документів-носіїв публічної інформації та зобов'язання відповідача, як розпорядника інформації, надавати публічну інформацію за запитами на інформацію.
Більш того, як підтверджується наявними матеріалами справи, вказаний запит позивача щодо надання публічної інформації про ВНЗ, який не було задоволено відповідачем, становить суспільний інтерес.
Так, відповідач не взяв до уваги положення ст.53 Конституції України, відповідно до якої: «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.»
Таким чином, позивач запитував публічну інформацію у відповідача, саме про Університет сучасних знань, та інформацію, що становить суспільний інтерес.
Враховуючи вищенаведене, дії відповідача, що полягають у ненаданні запитуваної публічної інформації, яка становить суспільний інтерес, в даному випадку порушують права Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України».
Отже, зазначені дії відповідача щодо ненадання запитуваної публічної інформації, яка становить суспільний інтерес, призвели до настання низки негативних наслідків, а саме:
- позивач не зміг виконати зобов'язання, передбачені умовами договору між позивачем, адвокатами та іншими фахівцями в галузі права, які надають правову оцінку документів, пов'язаних із вступом до ВНЗ;
- була порушена системність у проведенні перевірок, та як наслідок - у роботі позивача.
Відповідачем, у свою чергу, не доведено суду правомірність та обґрунтованість оскаржуваної відмови в задоволенні запиту про надання інформації, в контексті вищенаведених положень КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У п.1 ч.3 ст.87 КАС України зазначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
З огляду на зміст вищевказаних норм, вимогу позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 6 350,00 грн. суд розцінює як вимогу відшкодування судових витрат, оскільки в обґрунтування виникнення вказаної суми позивач зазначив, що з вини відповідача зазнав матеріальної шкоди, у зв'язку з підготовкою даної позовної заяви, сплаченої позивачем відповідно до Договору про надання юридичних послуг від 11.03.2015 року.
Беручи до уваги викладене, суд зазначає наступне.
Як зазначив позивач в уточненій позовній заяві, з метою визнання дій відповідача щодо відмови у наданні запитуваної інформації, 11.03.2015 року позивач уклав договір про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) б/н з фахівцем у галузі права ОСОБА_4 (Виконавець), відповідно до якого, Виконавець зобов'язаний був надати позивачу правові послуги та правову допомогу шляхом усного та письмового консультування, підготовки позовної заяви для подання до адміністративного суду до 31.08.2015 року. Оскільки умови договору Виконавцем були виконані у повному обсязі, 01.09.2015 року позивач сплатив Виконавцеві 6 350,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина третя зазначеної статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Так, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року №4191-VI, визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Тобто, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
Позивачем долучено до матеріалів справи: Договір про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) б/н від 11.03.2015 року; акт передачі-прийому наданих правових послуг, правової допомоги від 27.08.2015 року; платіжне доручення №27 від 27.08.2015 року на суму 6 350,00 грн. (призначення платежу: переказ коштів за Договором про надання юридичних послуг від 11.03.2015 року); виписку позивача з рахунку про операції за 01.09.2015 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» у 2015 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня по 01 вересня на рівні 1218 гривень. Тобто, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 487,20 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Як вбачається з умов договору від 11.03.2015 року, вартість послуг становить 6 350,00 грн., вартість однієї години роботи становить 1 270,00 грн. Згідно акту передачі-прийому наданих правових послуг від 27.08.2015 року, загальна кількість годин обслуговування становить 5 годин.
Оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу у розмірі 2 436,00 грн., зважаючи на те, що розмір мінімальної заробітної плати у період складення акта передачі-прийому наданих правових послуг, правової допомоги від 27.08.2015 року складав 1 218,00 грн., а розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, тобто, відповідно до розрахунку: (1 218,00*0,4)*5=2436,00.
Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на викладене в сукупності, дослідивши наявні у справі докази та проаналізувавши норми чинного законодавства з приводу даного спору, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Оскільки позивач, довів правомірність заявлених позовних вимог, а відповідач не надав допустимих доказів на підтвердження обґрунтувань щодо підстав відмови в позові, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 11, 69-71, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною дію Президента Університету сучасних знань ОСОБА_5, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» від 02.02.2015 року.
3. Стягнути з Президента Університету сучасних знань ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» (03035 м. Київ, вул. Петрозаводська, 2-А) витрати, понесені позивачем на правову допомогу у розмірі 2 436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень).
4. У решті позову відмовити.
5. Стягнути з Президента Університету сучасних знань ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» (03035 м. Київ, вул. Петрозаводська, 2-А) суму судового збору у розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень).
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук
Повний текст постанови виготовлено 25.12.2015 року