28 грудня 2015 р. м. Чернівці Справа № 824/2328/15-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1, третіх осіб на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Першотравневого районного відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області, третьої особи на стороні відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першотравневого районного відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області, в якому просить суд:
- визнати дії Першотравневого районного відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області, спрямовані на зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за адресою : м.Чернівці, вул.Авангардна, 53/33 незаконними;
- зобов'язати Першотравневий районний відділ Державної міграційної служби в Чернівецькій області, відновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за адресою : м. Чернівці, вул. Авангардна, 53/33 на період дії мораторію на стягнення майна громадянина України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26.05.2015 року Першотравневим районним відділом Державної міграційної служби в Чернівецькій області знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.
З вказаним рішенням відповідача позивач незгідний, оскільки вважає, що на правовідносини які склались між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадянина України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідно до п.1 ч.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку».
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у задоволені позовних вимог, при цьому зазначив, що діяв у спосіб визначений Законом та відомчими нормативними актами, які є обов'язкові для виконання. Відповідач також зазначив, що у своїй діяльності керується Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV, який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Водночас, відповідач зазначив, що при прийнятті спірного рішення керувався пунктом 3.1 «Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», що затверджений наказом МВС України від 22.11.2012 року №1077, яким визначено підстави для зняття з реєстрації місця проживання особи, статтею 7 Закону № 1382-ІV, якою передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання зазначених осіб було здійснено на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 листопада 2013 року, про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у квартирі, розташованій за адресою м. Чернівці, вул. Авангардна, 53/33 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному підрозділі державної міграційної служби України, яке набрало законної сили.
Також, відповідач зазначив, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р. №1304-VIІ встановлює обмеження для примусового стягнення (відчуження) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави або предметом іпотеки, не вносить змін до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та не встановлює обмежень для зняття з реєстрації осіб за рішенням суду, яке набрало законної сили. (41-44, 73-76, 77-82, 83-91).
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача позов не визнав, у задоволенні позову просив відмовити, так як вважає посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» від 03.06.2014 №1304-VIІ необґрунтованим. Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання та не звільняє від його виконання. (а.с. 92-109).
Сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи у її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що у березні 2013 році ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівців з метою звернення стягнення на предмет іпотеки. (а.с.61-63).
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року задоволено позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16.05.2007 року звернено стягнення на квартиру за адресою м. Чернівці, вул. Авангардна, 53/33 з укладанням від імені відповідача договорів купівлі-продажу предмету іпотеки та вчинення інших дій. Також, судом прийнято рішення про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у квартирі, розташованій за адресою м. Чернівці, вул. Авангардна, 53/33 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному підрозділі державної міграційної служби України, яке набрало законної сили (а.с.52-57).
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 22.01.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено другий абзац резолютивної частини щодо суми заборгованості в рахунок якої звертається стягнення та зазначено початкову ціну предмету іпотеки для подальшої його реалізації. Третій абзац резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо зняття з реєстрації залишено без змін.(а.с.58-60).
26.05.2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» вищезазначені рішення судів, після набрання ними законної сили, подав до Першотравневого районного відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області, для зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за адресою м. Чернівці, вул. Авангардна, 53/33.
26 травня 2015 року Першотравневим районним відділом Державної міграційної служби в Чернівецькій області на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 22.01.2014 року відповідно до вимог статті 7 Закону України Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", наказу МВС України від 22.11.2012 року №1077, було проведено зняття з реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із внесенням відповідних записів форми № 16.
У ході розгляду справи встановлено, та не заперечувалось представниками позивача, що ні позивач, ні його представники не звертались із заявами до Першотравневого районного відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області з питань виконання чи не виконання рішення суду в частині зняття з реєстрації. Водночас, представники позивача погодились із тим, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року після його перегляду Апеляційним судом Чернівецької області 22.01.2014 року, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно відмовити з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Із змісту статті 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Викладене свідчить про те, що суд, як орган судової влади, повинен діяти у відповідності до Конституції та Законів України і захищати порушене право в спосіб установлений законом.
Абзацом сьомим статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:
заяви особи або її законного представника;
судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
свідоцтва про смерть;
паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;
інших документів, які свідчать про припинення підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
підстав на право користування житловим приміщенням.
Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", статті 38 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", пункту 3, підпункту 20 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів.
Пунктом 3.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, що затверджений наказом МВС України від 22.11.2012 року №1077, визначено підстави для зняття з реєстрації місця проживання особи.
Зокрема, в абзаці другому п.3.1. Порядку вказано, що підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи є судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Як вбачається з матеріалів справи, зняття з реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 проведено 26 травня 2015 року на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 22.01.2014 року відповідно до статті 7 Закону України Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та наказу МВС України від 22.11.2012 року №1077.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до абзацу третього резолютивної частини рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 листопада 2013 року судом вирішено виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, які зареєстровані та проживають у квартирі, розташованій за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Авангардна,53/33 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному підрозділі державної міграційної служби України.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 22.01.2014 року не вносилося змін до абзацу третього резолютивної частини рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року та набрало законної сили з моменту його проголошення.
Відповідно до статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням дослідження письмових доказів, письмових пояснень та заперечень, вимог Закону, суд приходить до висновку, що приймаючи рішення зняття з реєстрації місця проживання на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 22.01.2014 року, відповідач діяв у межах та у спосіб встановлений Законом.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача при прийнятті спірного рішення про зняття з реєстрації місця проживання зазначених осіб на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25.11.2013 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 22.01.2014 року, яке набрало законної сили, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Частиною 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач довів правомірність прийняття спірного рішення.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Між тим, і частина 1 статті 71 КАС України також покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене вище, не встановивши в судовому засіданні факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1, третіх осіб на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Першотравневого районного відділу Державної міграційної служби в Чернівецькій області, третьої особи на стороні відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, є таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо сплати судового збору суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674-VI ( Закон № 3674-VI).
Статтею 4 Закону № 3674-VI визначено розміри ставок судового збору, які було підвищено з 01 вересня 2015 року. Так, за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (487,20) грн.
Як видно із поданого адміністративного позову, він містить дві вимоги немайнового характеру. Дослідженням доданих до позову квитанцій, судом встановлено, що до позовної заяви позивач додав дві квитанції про сплату судового збору : квитанцію № 0.0.432346526.1 від 09.09.2015 р., згідно якої позивачем сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн. та квитанцію № 331 від 05.10.2015 року , згідно якої позивачем сплачено судовий збір у сумі 487,20 грн.
Оскільки, судовий збір позивачем згідно квитанції № 0.0.432346526.1 від 09.09.2015 року сплачено в іншій адміністративній справі № 824/2288/15-а, в якій позовну заяву повернуто останньому, суд вважає, що позивачу необхідно сплатити судовий збір на загальних підставах за одну позовну вимогу. Судом також встановлено, що позивач з заявою про повернення сплаченого судового збору по справі № 824/2288/15-а до суду не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Виходячи з викладеного квитанцію № 0.0.432346526.1 від 09.09.2015 року за якою сплачено судовий збір у іншій адміністративній справі № 824/2288/15-а, суд вважає не належним доказом сплати судового збору по даній адміністративній справі.
Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
На підставі викладеного, керуючись ч. 4 ст. 122, ст.ст. 11, 71, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -
1.У задоволенні адміністративного позову відмовити.
2.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 487,20 грн.
У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.
Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя П.Д. Дембіцький