Справа № 751/5869/15-ц Провадження № 22-ц/795/2051/2015 Головуючий у I інстанції -Деркач О. Г. Доповідач - Горобець Т. В.
Категорія - цивільна
22 грудня 2015 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого судді Горобець Т.В.,
Суддів - Лакізи Г.П. , Хромець Н.С.,
секретар Мартинова А.В.
за участі представника банку Ковальчука Р.О., відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, договорів поруки та іпотеки,
28 травня 2015 року ПАТ «УкрСиббанк»(правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» ) звернулося з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором :
34917,59 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, а також 11753,64 грн пені за несвоєчасне виконання зобов»язань.
21 липня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічною позовною заявою, в якій після уточнення вимог просили :
визнати недійсними Договір про надання споживчого кредиту № 11272637000 від 21.12.2007 року та Додаток до №2 до Договору від 21.12.2007 року;
визнати недійсним договір поруки № 30207Р93 від 21.12.2007 року та договір іпотеки № 30207Z78 від 21.12.2007 року;
просили застосувати до договорів споживчого кредиту та Договору іпотеки наслідки недійсності правочину відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України, а саме, повернути кожній стороні один одному все одержане в натурі;
просили зобов»язати приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Гостар А.А. виключити з реєстру іпотек квартиру АДРЕСА_1 та зняти заборону на відчуження предмету іпотеки,
посилаючись на порушення Банком при укладенні кредитного договору вимог законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та на ч.1-3 ст.203, а також ст.215 ЦК України.
В процесі розгляду справи позивачі вимоги про зобов"язання нотаріуса вчинити дії, просили залишити без розгляду.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 вересня 2015 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11272637000 від 21 грудня 2007 року 34 917, 59 доларів США заборгованості по кредиту та процентам, а розмір пені до стягнення зменшено на підставі ч.3 ст.551 ЦК України до 100 грн. Також судом вирішене питання відшкодування судових витрат позивача, понесених сплатою судового збору - стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1827 грн. з кожного на користь ПАТ «УкрСиббанк».
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ТОВ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, договорів поруки та іпотеки відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ПАТ «Укрсиббанк» відмовити, їх позовні вимоги задовольнити повністю. Вказують, що рішення базується виключно на вимогах та доказах, які надані Банком, а обставини, на які вони посилалися та пояснення, які ними були надані суду з відповідним доказами, судом були проігноровані, що призвело до ухвалення незаконного та необрунтованого рішення. На думку ОСОБА_2 та ОСОБА_4, суд не дав належної оцінки їх доводам про укладення цього кредитного договору у зв»язку із складними життєвими обставинами, а саме, що їх будинок був знищений пожежею і сім"я фактично опинилися на вулиці, іншого вибору не було, ніж взяти кредит для придбання квартири. На даний час умови кредитного договору не можуть виконувати належним чином, так як змінився курс валюти кредитування.
Незаконність рішення обґрунтовують посиланням на порушення судом першої інстанції низки законів, якими регулюються питання щодо укладення договору про надання споживчого кредиту.
Зокрема, позивачі вважають, суд безпідставно залишив поза увагою їх доводи щодо невідповідності кредитного договору, а саме:
ч.2 та 4 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року, зокрема, не врахував, що перед укладанням договору позичальника не було повідомлено у повному обсязі у письмовій формі про всі кредитні умови, у тому числі такі, як тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість супутніх послуг, пов»язаних з оформленням кредиту та , що у договрі не було вказано про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, а також, у договорі не було зазначено детальний розпис загальної вартості споживчого кредиту, не визначено суму процентів, яку необхідно сплатити за весь час договору, графік договору не містив докладного розпису сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом.
Крім того, судом першої інстанції, на думку позивачів, не враховано їх доводи, що умови споживчого кредиту є несправедливими та такими, що свідчать про використання банком нечесної підприємницької практики, адже, усупереч принципу добросовісності, договір включає істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду позичальника. Несправедливість позивачі вбачають також у тому, що договір передбачає надання кредиту та його повернення в іноземній валюті - у доларах США, що свідчить про перекладання на споживача усіх ризиків від знецінення національної валюти України, що у свою чергу, свідчить про порушення ч.3 ст.13 ЦК України та невідповідність договору п.2 ст.18 Закону України « Про захист прав споживачів» що свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним.
На думку позивачів судом також не дана належна оцінка їх доводам про те, що кредит було видано банком в іноземній валюті - доларах США , що суперечить ст. 99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.35 Закону України « Про Національний банк України», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 2 Закону України « Про банки і банківську діяльність».
Крім іншого, у скарзі йдеться про невідповідність пункту 5.3 договору статтям 3,4, 41,42,55 Конституції України, ст.3,4 ЦК України, ст.11,18 Закону України « Про захист прав споживачів», ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки пункт 5.3 кредитного договору передбачає право банку достроково вимагати повернення кредиту у разі погіршення фінансового стану позичальника або довгострокового погіршення стану його здоров»я, але такі обставини судом першої інстанції також залишено поза увагою.
А також позивачі посилаються на те, що судом не враховано рішення Конституційного суду України у справі № 1-26/2011, не враховані акти міжнародного права, зокрема, Резолюція Генеральної асамблеї ООН „ Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року № 39/248, Хартія захисту споживачів, яка ухвалена 25 сесією консультативної асамблеї Європейського союзу у 1973 році за № 543 та Директива 2008/48,ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року, суть яких зводиться до того, що має діяти принцип свободи договору, проте, свобода є обмеженою, оскільки межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності та у яких звертається увага на необхідність достатнього ступеню захисту інтересів споживачів, як слабкого суб"єкта таких економічних відносин.
Також, з рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.09.2015 року в частині щодо зменшення розміру пені не погодилося ПАТ «УкрСиббанк».
В апеляційній скарзі просить вказане рішення змінити, задовольнити вимоги банку в частині стягнення пені у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є посилання на невідповідність рішення суду вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості , а також порушення судом вимог ст. 212-214 ЦПК України, оскільки суд не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ПАТ „ УкрСиббанк" вважає, що ОСОБА_2 не було надано жодного належного доказу на підтвердження обставин, які б свідчили про можливість зменшення судом розміру неустойки, що є порушенням ч.3 ст. 551 ЦПК України.
У судовому засіданні представник ПАТ «Укрсиббанк» скаргу підтримав, пославшись на обставини, наведені у апеляційній скарзі, просив скаргу банку задовольнити, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просив відхилити за безпідставністю.
ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу підтримали, просили задовльнити, апеляційну скаргу ПАТ „ УкрСиббанк" просили відхилити, зазначивши, що у матеріалах справи наявні докази, які досліджувались у суді та які свідчать про існування істотних обставин, з врахуванням яких суд зменшив розмір пені - це той факт, що сім"я перебуває у дуже скрутному становищі, квартира, на придбання якої отримано кредит є єдиним місцем проживання сім"ї після того як їх будинок згорів, у квартирі на даний час проживає п"ять осіб, у тому числі, малолітня дитина, доходи кожного з відповідачів не перевищують розміру мінімальної заробітної плати.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Банку, а також ОСОБА_2, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_3, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду першої інстанції відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11272637000 у розмірі 36 000 доларів США строком дії до 21.12.2018 року та сплатою протягом 30 календарних днів з дня видачі кредиту процентів за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних. (а.с.5-15).
ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору досягли згоди з усіх істотних його умов( а.с.5-15). Договором передбачено погашення кредиту шляхом сплати ануїтентних платежів( а.с.5). Також, в обумовлених у договорі випадках та порядку відповідно до пункту 5.3 - 5.6, 8.3 та 12 Договору Банк має право дострокового стягнення кредиту у повному обсязі.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як сам факт порушення ними умов договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів , а також розрахунок та розмір заборгованості, зазначений у додатку до позовної заяви не заперечуються( а.с.18-26).
Встановлено також, що кредитний договір має Додаток №2 до Договору від 21.12.2007 року ( Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту), у якому визначено дату платежів, суми платежів, у тому числі, суми погашення основного боргу, процентів, одноразової комісії, та супутніх платежів за надані послуги на користь третіх осіб ( страхування, державне мито, послуги нотаріуса, проведення оцінки предмету забезпечення, абсолютне значення здорожчання кредиту, тобто вартість кредиту), з яким ознайомлена та погодилась позивачка, про що проставила свій підпис ( а.с.118-123).
Також з інформаційного листа від 20.12.2007 року вбачається, що ОСОБА_2 напередодні укладення кредитного договору була особисто ознайомлена з усіма умовами кредитування, у тому числі, відмінностями кредитування у гривні від кредитування в іноземній валюті, про що свідчить її підпис на а.с.173.
Судом також встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором 21.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки нерухомого майна, предметом якої є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с. 124-128), а також укладений договір поруки № 30207Р93 від 21.12.2007 року з ОСОБА_4, відповідно до п. 1.4. якого, у випадку невиконання боржником обов»язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (а.с.16).
Станом на 19.05.2015 року заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором № 11272637000 від 21.12.2007 року становить: заборгованість по кредиту та процентам 34 917, 59 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 11 753 грн. 64 коп. (а.с.18-26).
Пунктами 12.1. та 12.2. Кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих відсотків у разі невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором.
Судом також встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» 20.02.2015 на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 позичальника та поручителя направлялась письмова вимога про дострокове повернення кредиту (а.с.57-60), проте, відповідачами у добровільному порядку не вчинено дій спрямованих на повернення товариству кредитних коштів та процентів, що свідчить про ухилення від виконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином, тобто належним виконанням зобовязання з боку відповідачів є повернення кредиту та сплата відсотків за користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це було визначено договором.
Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України і п.1.4 договору поруки, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за повернення кредиту, сплати відсотків та штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, ухвалюючи рішення про задоволення вимог позивача ПАТ «УкрСиббанк» щодо стягнення 34 917,59 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з встановлених фактів та обставин, дав вірну оцінку наявним у справі доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин та закон, яким ці правовідносини регулюються.
З матеріалів справи також убачається і судом встановлено, що 06.01.2005 року в домоволодінні ОСОБА_8 по АДРЕСА_4 сталась пожежа( а.с.128). Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 10.10.2006 року встановлено, що частина будинку, який згорів належала на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4, вини яких у виникненні пожежі не встановлено, шкода завдана пожежею відшкодована їм лише частково за рішенням суду( а.с.146-147).
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені, суд першої інстанції, пославшись на обставини справи та стрімку девальвацію курсу гривні до курсу долара та з врахуванням положень ч.3 ст.551 ЦК України зменшив розмір пені з 11753,64 грн до 100 грн., належним чином не мотивувавши.
Як убачається з матеріалів справи, на момент виникнення спору, а також на час ухвалення рішення дійсно існували ті істотні обставини, які могли бути підставою для зменшення пені, проте, суд першої інстанції їх не зазначив, обмежившись посиланням на „ обставини справи". Так, з наявних у справі доказів вбачається, що сім"я відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебуває у скрутному майновому становищі. Їх будинок згорів у 2005 році ( а.с.146-147), на даний час вони проживають у квартирі, яку придбали за рахунок кредитних коштів та яка передана в іпотеку Банку ( а.с125-127). До 2014 року свої зобов"язання ОСОБА_2 виконувала, залишок простроченої заборгованості виник лише з червня 2014 року( а.с.19).У квартирі АДРЕСА_1 проживає та зареєстровано чотири особи, у тому числі малолітня дитина (а.с.145).ОСОБА_4 працює водієм у ПП „СПО Витязь"(а.с.149). Про небайдужість ОСОБА_2 у зв"язку з виникненням заборгованості свідчать її три листи - звернення до Банку( а.с.130-132). Звертаючи увагу у скарзі на те, що розмір неустойки не перевищує збитків, ПАТ „ УкраСиббанк" не зазначає реальний розмір збитків.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, оскільки, з обставин справи вбачається, що суд першої інстанції правомірно застосував положення ч.3 ст.551 ЦК України та зменшив розмір пені за прострочення виконання позичальником зобов"язань за кредитним договором, ах хоча і не обґрунтував своє рішення належним чином, проте, таке порушення не вплинуло на правильність рішення по суті.
Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Також, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо незаконності рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні їх зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що між ПАТ „ УкрСиббанк" та ОСОБА_2 договір споживчого кредиту укладено у письмовій формі, його підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, ОСОБА_2 була належним чином ознайомлена з умовами кредитування, умовами та порядком виконання кредитного договору, умови договору позичальнику були цілком зрозумілі і вона вважала їх справедливими по відношенню до себе, а також, зазначала, що перед укладанням договору вона отримала від банку інформаційний лист з умовами кредитування згідно вимог чинного законодавства , зокрема, п.2 ст.11 Закону України „ Про захист прав споживачів".
Такі висновки відповідають матеріалам справи та грунтуються на нормах закону, яким регулюються спірні правовідносини.
Кожен аркуш кредитного договору від 21.12.2007 року підписаний особисто ОСОБА_2 ( а.с.5-15) , в пункті 10.13 Договору зазначається, що всі умови договору , є цілком зрозумілі, справедливими по відношенню до неї, та що перед укладенням договору вона отримала від Банку інформаційний лист про умови кредитування . Також ОСОБА_2 підписано особисто Додаток №2 до Договору, який є Графіком платежів з визначенням сукупної вартості кредиту , де зазначається дата платежів, суми платежів, у тому числі, суми погашення основного боргу, процентів, одноразової комісії, суми супутніх платежів за послуги на користь третіх осіб, зазначено абсолютне здорожчання кредиту ( а.с.118-120). Наведеним спростовуються доводи апелянтів про порушення судом ч.1 п.2 та ч.4 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» та п.2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року, а також, порушення ч.3 ст.13 ЦК України та невідповідність договору п.2 ст.18 Закону України « Про захист прав споживачів».
За положеннями ст.626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів чинного законодавства.
За змістом статей 11,18 Закону України „ Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов"язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю ( виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець ( виробник, виконавець) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов"язків на шкоду споживача.
Закон України „ Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Як убачається з встановленого судом, порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту Банком допущено не було, у зв"язку чим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову з підстав порушення Банком ст.11,18 Закону України „ Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року.
Також, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд не належним чином перевірив твердження про протиправність надання кредиту в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Пунктом 10 Положення про кредитування, затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 року, також передбачено можливість надання банками резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"кщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій , отриманої у встановленому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що АКІБ «УкрСиббанк» отримав банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, у тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та письмовий дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а отже надав позивачу кредит в іноземній валюті - у доларах США з дотриманням вимог вказаних вище Законів.
Посилання у скарзі на невідповідність пункту 5.3 договору статтям 3,4, 41,42,55 Конституції України, ст.3,4 ЦК України, ст.11,18 Закону України « Про захист прав споживачів», ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки пункт 5.3 кредитного договору передбачає право банку достроково вимагати повернення кредиту у разі погіршення фінансового стану позичальника або довгострокового погіршення стану його здоров»я, також не може вважатись обґрунтованим, оскільки такі умови договору самим позичальником визнані справедливими на момент підписання договору.
Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано рішення Конституційного суду України у справі № 1-26/2011, не враховані акти міжнародного права, зокрема, Резолюція Генеральної асамблеї ООН „ Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року № 39/248, Хартія захисту споживачів, яка ухвалена 25 сесією консультативної асамблеї Європейського союзу у 1973 році за № 543 та Директива 2008/48,ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року, суть яких зводиться до того, що має діяти принцип свободи договору, проте, свобода є обмеженою, оскільки межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності та у яких звертається увага на необхідність достатнього ступеню захисту інтересів споживачів, як слабкого суб"єкта таких економічних відносин, не спростовують наведених вище висновків про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки його всі умови, з якими завчасно позичальник ознайомився , були погоджені з ним, про що свідчить власноручний підпис на документі. Отже, рішення суду першої інстанції не суперечить вказаному рішенню Конституційного суду України та актам міжнародного права, якими закріплюється принцип необхідності достатнього ступеню захисту інтересів споживача, як слабкого суб"єкта економічних відносин.
Відсутність підстав для визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним , відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України свідчить про відсутність підстав для визнання недійсними договорів поруки т іпотеки, укладених на забезпечення виконання кредитного договору.
Відповідно до ч.1 п.1-4 ст.309 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції є:
а) неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи, що таких порушень у рішенні суду першої інстанції встановлено не було,
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: