ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Справа № 201/16263/15-к
Провадження № 1кс/201/9545/2015
29 грудня 2015 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 24 жовтня 2015 року, -
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 28 жовтня 2015 року надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області щодо невнесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якій останній просив суд зобов'язати слідчого прокуратури Дніпропетровської області внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі його заяви про кримінальне правопорушення від 24 жовтня 2015 року, розпочати розслідування, визнати його потерпілим, про що повідомити.
У ході розгляду справи особою, яка подала скаргу ОСОБА_3 подавалися заяви про відвід слідчого судді ОСОБА_1 , у задоволенні яких ухвалами суддів Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року та від 07 грудня 2015 року відмовлено. З огляду на ці обставини розгляд справи відкладався.
У судове засідання призначене на 29 грудня 2015 року ОСОБА_3 не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, докази чого наявні у матеріалах справи, клопотання про відкладення розгляду скарги не подавав.
Прокурор в судове засідання не з'явився, що відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Слідчим суддею з урахуванням принципу диспозитивності, закріпленого у ст. 26 КПК України, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, а також зважаючи на строки розгляду справ зазначеної категорії визнано можливим розгляд скарги у відсутність вищезазначених осіб.
Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов до наступного правового висновку з таких підстав.
Установлено, що ОСОБА_3 24 жовтня 2015 року звернувся до прокуратури Дніпропетровської області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій вказував, що 25 серпня 2015 року апеляційним судом Дніпропетровської області за наслідками розгляду справи № 22ц/774/6135/15 було скасовано ухвалу від 13 листопада 2014 року Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, згідно з якою суддя цього суду ОСОБА_4 (справа № 2-9/2009, 2-3/11, 2-3/14 (провадження 2-0203/1/14) розпоряджався його позовними вимогами та без його письмової заяви постановив ухвалу, якою залишив позовні вимоги без розгляду, посилаючись на те, що зазначена ухвала скасована, він зазнав матеріальної та моральної шкоди від цього. У поданій заяві до органу досудового розслідування ОСОБА_3 зазначив, що 15 жовтня 2015 року відбулося судове засідання та суддя ОСОБА_4 не надав йому часу для узагальнення його позовних вимог, про необхідність чого указано в зазначеній ухвалі апеляційного суду та у зв'язку з цим просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо вчинення суддею ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, визнати його потерпілим та надати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Факт надходження такої заяви до прокуратури Дніпропетровської області підтверджується резолюцією уповноваженої особи прокуратури Дніпропетровської області від 24 жовтня 2015 року на тексті заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Положення ч.1 ст.214 КПК України зобов'язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24-х годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування тільки по таким заявам або повідомленням, які містять ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші.
Такий обов'язок слідчого та прокурора випливає з ч. 1 ст. 2 КК України, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про вчинення кримінального правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки кримінального правопорушення, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).
При розгляді заяв і звернень щодо суддів про вчинення кримінального правопорушення органам МВС України та прокуратури при вирішенні питання про наявність в діях судді ознак складу злочину і внесенні їх до Єдиного реєстру досудових розслідувань слід брати до уваги і роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", за якими відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання (пункти 10 і 11).
Суд також вважає за доцільне послатися на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено засади незалежності та самостійності суддів.
Відповідно до ст. 48 вищезазначеного закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Таким чином, процесуальні дії судді та постановлені судом рішення перевіряються у процесуальному порядку, позапроцесуальний контроль за розглядом справи та судовими рішеннями не допускається.
Частиною 1 ст. 303 КПК України передбачено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора підлягають оскарженню під час досудового провадження та ким такі рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені. Встановлений ч. 1 ст. 303 КПК України перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування є вичерпним.
З положення вказаної статті випливає, що особа має право оскаржити саме бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_3 не містить об'єктивних даних про вчинення суддею ОСОБА_4 кримінального правопорушення, оскільки заявлені скаржником доводи зводяться до фактичної його незгоди з діями судді при розгляді справи судом, визначеним порядком розгляду справи та постановленими за наслідками її розгляду рішеннями і повинні перевірятися судом відповідної інстанції при перегляді прийнятого за наслідками розгляду справи процесуального рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що заява скаржника у даній справі не містила об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину, що підтверджують реальність конкретної події злочину, про наявність усіх необхідних ознак злочину, а зводиться до незгоди скаржника з процесуальними діями та рішеннями суду і його суб'єктивної оцінки вказаних рішень та доказів у справі. Суд критично, у сукупності з іншими обставинами справи, оцінює зазначення скаржником у вказаній заяві даних, про існуючу, на його думку сукупність елементів складу злочину, оскільки, вказане є відображенням лише суб'єктивної оцінки скаржником дій та рішення судів.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для внесення прокурором цих даних до ЄРДР в даному випадку, що є підставою для відмови в задоволенні скарги по суті.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 110, 214, 303, 304, 307, 376 КПК України, суд -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 24 жовтня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1