Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний №328/2769/15 Головуючий у 1 інстанції: Гончаров В.М.
Провадження № 22-ц/778/5497/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
16 грудня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Бабак А.М.,
ОСОБА_2,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 11 серпня 2015 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леніна 23» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
31 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСББ «Леніна 23» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В позові зазначала, що перебувала у трудових правовідносинах з ОСББ «Леніна 23». На посаду бухгалтера прийнята за безстроковим трудовим договором як штатний працівник. До роботи приступила 01.08.2013 року, відповідно наказу №5-осн. від 16.07.2013 року. Має дитину - сина ОСОБА_4, 02.04.2014р.н. Звільнена з посади бухгалтера за ініціативою відповідача з 21.06.2015 року. Відповідачем зазначено про закінчення повноважень і звільнення проведено на підставі ст.36 п.2 КЗпП України. На теперішній час перебуває у вимушеному прогулі з 21.06.2015 року. Вважає, що за час вимушеного прогулу відповідач зобов'язаний виплатити на її користь заробітну плату з розрахунку її середнього заробітку 609,00 грн. на місяць (0,5 мінімальної заробітної плати). Беззаконні дії ОСББ призвели до погіршення стану її здоров'я, спричинили моральну шкоду. Просить стягнути на відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.
Просила суд визнати дії відповідача по її звільненню незаконними; поновити її на роботі на посаді бухгалтера; стягнути з відповідача заробітну плату за період з дати звільнення по дату поновлення (з розрахунку 609,00 грн. в місяць) на її користь; стягнути з відповідача на її користь 5000грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 11 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови у позові у рішенні суду зазначено порушення позивачем встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Головою ОСББ подані заперечення на апеляційну скаргу. в яких наводяться доводи на спростування доводів скарги. Представник відповідача просить про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 01.08.2013 року прийнята на посаду бухгалтера ОСББ «Леніна 23» з оплатою у розмірі 0,5 мінімальної ставки на підставі наказу №05-оск від 16.07.2013 року.
Відповідний запис внесено у трудову книжку позивача.
21.06.2015 року позивач звільнена з посади бухгалтера у зв'язку з закінченням повноважень по ст.36 п.2 КЗпП України на підставі рішення зборів членів ОСББ «Леніна 23» (протокол №3 від 06.06.2015 року), наказу №01-к від 19.06.2015 року.
Згідно з випискою з протоколу №3 загальних зборів ОСББ «Леніна 23» від 06.06.2015 року припинені трудові стосунки з бухгалтером ОСОБА_3 шляхом звільнення відповідно до Статуту ОСББ «Леніна 23» у новій редакції.
Позивач є матір'ю малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖС №247859 від 09.04.2014 року .
Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості рішення суду, встановлення наявності обставин на підтвердження вимог і заперечень та належного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.
Суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 214 ЦПК України та неналежно вирішив питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, чи є інші факти, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Суд відступив від вимог ст. 215 ЦПК України, за якою рішення суду має містити у собі мотивувальну частина із зазначенням встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин, мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначенні в рішенні нормативно-правові акти, суд має зазначити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.
Суд не дав належної оцінки таким обставинам.
За ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Пропуск без поважних причин строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що суд не перевірив і не обговорив причину пропуску строку звернення до суду, який визнав таким, що пропущений позивачем. Суд не навів мотивів, з яких мав вирішити питання чи він поновлює пропущений строк, чи вважає це неможливим.
Судом не вирішені питання, чи обґрунтований позов, чи встановлено наявність порушеного права позивача з боку відповідача, не надано відповіді щодо наявності можливості звільнення за тієї умови, що укладений трудовий договір був безстроковим та працівник має дитину віком до трьох років.
У такому випадку суд мав обговорити також законність звільнення відносно вимог ст. 184 КЗпП України - звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Не враховані судом роз'яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», щодо можливості звільнення за п.2 ст.36 КЗпП жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Судом на дано оцінки тій обставині, що позивач була прийнята на роботу за безстроковим трудовим договором, що відображено в наказі про прийняття на роботу та в трудовій книжці.
Відповідно, відповідач не мав передбачених КЗпП України підстав для звільнення позивача за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Зміни до Статуту ОСББ «Леніна 23» згідно протоколу загальних зборів в частині закінчення повноважень позивача та видання наказу про звільнення позивача не відповідають п.1 ч. 1 ст.23 КЗпП України, оскільки у зв'язку із закінченням строкового трудового договору не може бути звільнений працівник, з яким укладений безстроковий трудовий договір.
Судова колегія приходить до висновку щодо незаконності звільнення позивача та необхідності задоволення позовних вимог про поновлення на роботі.
При цьому обставина пропуску строку звернення до суду перевірена під час апеляційного розгляду справи і не знайшла свого підтвердження.
Матеріалами цивільної справи ЄУ№328/2552/15-ц. дослідженими апеляційним судом, підтверджено, що позивач подала позову заяву про поновлення на роботі 17.07.2015р. і дана заява була залишена без руху ухвалою судді від 20.07.2015р. для усунення її недоліків.
На виконання вимог ухвали позивач подала позовну заяву у встановлений строк - 31.07.2015р. Проте, вказана позовна заява за ЄУ№328/2769/15-ц розподілена іншому судді, судом в складі якого справа і була розглянута.
При цьому первісна позовна заява повернута ухвалою від 07.08.2015р.
Висновок рішення суду, що позивач за таких обставин пропустила місячний строк звернення до суду є помилковим і не міг бути підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
До суду першої інстанції та на запит апеляційного суду відповідачем не надано відомостей щодо середнього заробітку позивача. Оскільки вказане не звільняє суд від обов'язку задовольнити позовні вимоги за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з визначеного у наказі про прийняття на роботу розміру заробітної плати 0,5 мінімальної ставки.
Згідно ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений місячний розмір заробітної плати.
З 01.01.2015р. згідно ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 1218грн. на місяць.
Даний розмір мінімальної заробітної плати діяв і на час звільнення позивача 21.06.2015р.
Відповідно, колегія суддів виходить з того, 0,5 від 1218грн. складає 609грн. заробітку позивача на місяць.
Апеляційний суд, керуючись нормами ст. 235 КЗпП України та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, виходив з того, що за період з 21.06.2015р. по 16.12.2015р. сума середнього заробітку позивача складає 3567грн.
Розрахунок наступний :
За 5 місяців з 21.06.2015р. по 21.11.2015р. = 3045грн. (609 х5).
За 18 робочих днів з 21.11.2015р. по 16.12.2015р. з середньоденного заробітку 29грн. = 522грн.
Разом 3045 + 522 = 3567грн.
Оскільки справляння податків і сплата обов'язкових платежів є відповідним обов'язком робітника і роботодавця, то сума, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, визначена судом без урахування податків і обов'язкових платежів. Вказане відповідає роз'ясненням абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» де вказано, що суд обчислює суму, що підлягає стягненню без урахування податків та обов'язкових платежів, оскільки справляння податків і сплата обов'язкових платежів є відповідним обов'язком робітника і роботодавця.
В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, яку позивач просить відшкодувати в сумі 5000грн., колегія суддів виходить із такого.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлений судом факт незаконного звільнення свідчить про спричинення позивачу моральних страждань.
Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
За змістом ст. 2-1 КЗпП України Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
За змістом статей 55 , 124 Конституції України та статті ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, з огляду на викладені положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є сам факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тому вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди відповідають конституційному принципу, визначеному ст. 43 Конституції України.
При визначенні розміру суми відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить із засад розумності, справедливості та вбачає підстави для стягнення з відповідача 500грн. з огляду на помірну тривалість вимушеного прогулу, невеликий розмір заробітку позивача і враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати або складати значну частину від розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку із вимушеним прогулом.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що доводи апеляційної скарги в частині вимог про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу знайшли своє повне підтвердження. В частині вимог про відшкодування моральної шкоди доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не врахував, що обставини на підтвердження позову доведені належним чином, а заперечення відповідача не ґрунтуються на законі. Висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням вищевказаних норм процесуального і матеріального права, а тому наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 11 серпня 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення такого змісту.
Визнати звільнення ОСОБА_3 за наказом №01-К від 19.06.2015р. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леніна 23» незаконним.
Поновити ОСОБА_3 на посаді бухгалтера Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леніна 23».
Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леніна 23» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.06.2015 р. по 16.12.2015р. в розмірі 3567грн. без урахування податків і обов'язкових платежів.
Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леніна 23» на користь ОСОБА_3 500грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 609 гривень без урахування податків і обов'язкових платежів підлягає негайному виконанню.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: