09 грудня 2015 року м. Київ К/800/26490/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю: секретаря Латишевої Л.П.,
представника позивача Рябошапка Д.С.,
представника відповідача Дмитренка О.О.,
прокурора Гудименко Ю.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 по справі №2а-8164/11/1470 за позовом Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, за участю прокуратури Миколаївської області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, за участю прокуратури Миколаївської області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 №0000293900 в частині нарахування основаного зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4943648,31грн. та штрафним санкціям на суму 2471824,16грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 №0000293900. В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби 08.05.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.05.2013 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частини першої та п'ятої статті 203, пункту 1 та 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миколаївгаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.5 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2402110,00грн.; Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166, Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 №41, встановлено методологічну помилку, що призвела до штучного формування переплати по особовому рахунку платника податків, в результаті чого зменшено від'ємне значення на суму 3654358,00грн.
Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Софіта», Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна 2009» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цулассунг Компані», неправомірному формуванні податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у попередні звітні періоди на суму 883521,00грн., помилковому зменшенні суми податку у декларації за травень 2010 року на суму 3654358,00грн. та не коригуванні податкового кредиту у сторону зменшення у зв'язку з випуском газу у повітря під час ремонту на суму 398229,00грн.
За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві складено акт від 20.06.2011 №730/39/05410263 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 №0000293900, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9084702,00грн., у тому числі 6056468,00грн. за основним зобов'язанням, 3028243,00грн. за штрафними санкціями.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Софіта», Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна 2009» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цулассунг Компані», що підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договором на ремонт двигуна автомобіля «Камаз», договором від 01.06.2010 №01/06/03-10 поставки нафтопродуктів (скрапленого газу пропан-бутану), договором від 01.07.2010 б/н про надання послуг зберігання (скрапленого газу), договором від 01.06.2010 №01/06/02-10 на поставку скрапленого газу пропан-бутану, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками фактурами, актами приймання-передачі товару, актами приймання-передачі послуг з прийому (зливу), відпустку (наливу) та зберіганню скрапленого газу, актом виконаних робіт.
Придбаний газ транспортувався до позивача залізничним транспортом згідно з залізничними накладними та у встановленому порядку оприбутковувався.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості посилань податкового органу як на підставу неправомірності формування податкового кредиту на зазначення в залізничних накладних іншого відправника скрапленого газу, оскільки залучення інших осіб до організації перевезення товарів законом не заборонена та не може свідчити про відсутність реального здійснення поставки газу від продавця до покупця.
Відтак, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.
До того ж, не можуть бути взяті до уваги послання податкового органу в касаційні скарзі на те, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 по справі №2а-7268/11/1470 було встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна 2009», оскільки у зазначеному рішенні судом досліджувалися взаємовідносини за інший період ніж в розглядуваній справі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Таким чином слід погодитися з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Софіта», Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна 2009» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цулассунг Компані».
Щодо висновку податкового органу про необґрунтованість не проведення позивачем коригування податкового кредиту у сторону зменшення у зв'язку з випуском газу у повітря під час ремонту, оскільки такий витік газу не має відношення до господарської діяльності Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз», колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем протягом 2010 року проводилася заміна та ремонт задвижок Ду80 на забірному газотрубопроводі в підземних резервуарах бази зберігання газу. Під час проведення ремонтних робіт у повітря було випущено близько 424 т. газу на суму 2389172,00грн., в тому числі 398229,00грн. ПДВ., який був списаний позивачем відповідно до актів списання.
Разом з тим, відповідно до положень галузевих стандартів «Гази вуглеводневі скраплені. Методика розрахунку витрат. ГСТУ 320.00149943.016-2000» передбачено втрати газу під час обслуговування газових мереж.
За таких обставин, витік газу під час проведення ремонтних робіт є технологічними втрати, які пов'язані з господарською діяльністю підприємства, яке спеціалізується на постачанні газу, а висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині є необґрунтованим.
Щодо висновку податкового органу про помилкове зменшення позивачем суми податку до сплати у декларації за травень 2010 року на суму 3654358,00грн., колегія суддів звертає увагу на наступне.
Позивачем 22.11.2010 було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість до податкової декларації за травень 2010 року, яким збільшено суму податкового кредиту на 3764248,00грн. шляхом зазначення її у рядку « 3» уточнюючого розрахунку, внаслідок чого зменшено суму, яка підлягала сплаті до бюджету також на 3764248,00грн., зазначивши її у рядку « 8.3». Проте за висновками податкового органу підприємство повинно було замість рядка « 8.3» відобразити цю суму у рядку « 8.5».
Разом з тим, такі висновки податкового органу необґрунтовані, оскільки правомірність коригування податкового кредиту ним не заперечувалась, а сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, тому збільшення податкового кредиту тягне за собою зменшення суми податку, що підлягає сплаті та відображається в рядку « 8.3».
Щодо висновку податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у попередні звітні періоди, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункт 7.5 статті 7 вказаного Закону).
В той же час, Законом України «Про податок на додану вартість» не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів в межах передбачених Законом строків давності.
При цьому, податковим органом розмір суми податку на додану вартість у складі ціни товарів, сплаченої позивачем своїм контрагентам у попередніх звітних періодах не оспорювався, факт реального придбання товарів з метою їх використання позивачем у своїй господарській діяльності та в оподаткованих операціях не заперечувався.
Таким чином, зважаючи на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить заборони щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених платником у минулих звітних періодах на підставі належним чином оформлених податкових накладних, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині також є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 08.07.2011 №0000293900 та наявність підстав для його скасування в повному обсязі.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 55, 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 в частині задоволення позовних вимог та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 по справі №2а-8164/11/1470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв