"17" грудня 2015 р. м.Київ К/800/14076/15
К/800/13687/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Заяць В.С.,
Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі за позовом Прокурора Іршавського району Закарпатської області до Зарічанської сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, -
У вересні 2014 року Прокурор Іршавського району Закарпатської області звернувся з адміністративним позовом до Зарічанської сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення 20 сесії 24 скликання Зарічанської сільської ради від 16 жовтня 2001 року «Про вирішення питання проведення лінії електропередач та розміщення трансформатора в урочищі за «Малим мостом».
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення Зарічанської сільської ради від 16 жовтня 2001 року «Про вирішення питання проведення лінії електропередач та розміщення трансформатора в урочищі «За малим мостом». У касаційні скарзі зазначає про порушення її прав на земельну ділянку, що виділена ОСОБА_3 в урочищі «Морва» за №22, оскільки вказаною земельною ділянкою вона користувалася на підставі сертифіката, тому просить скасувати судові рішення, та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Прокуратура Закарпатської області також звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Зазначає, що земельну ділянку в урочищі «Морва» ОСОБА_3 виділено з порушенням вимог ст.ст.17, 19 Земельного кодексу України за відсутності земельно-кадастрової документації. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано факт використання вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 на момент прийняття оспорюваного рішення відповідачем.
Заперечення від Зарічанської сільської ради на касаційні скарги не надходили.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом позовних вимог у справі є оскарження рішення 20 сесії 24 скликання Зарічанської сільської ради Іршавського району від 16 жовтня 2001 року «Про вирішення питання проведення лінії електропередач та розміщення трансформатора в ур.«За малим мостом», яким виділено земельну ділянку в кількості 0,30 га в ур.«Морва» №22 як компенсацію за дозвіл на розміщення трансформатора та проведення лінії електропередач на своїй присадибній земельній ділянці гр.ОСОБА_3, жителю АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав про протиправність оскаржуваного рішення відповідача щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,30 га в урочищі «Морва» для ведення особистого селянського господарства як компенсацію за дозвіл на розміщення трансформатора та проведення лінії електропередач на своїй присадибній ділянці без розроблення і затвердження проекту відведення земельної ділянки чи іншої земельно-кадастрової документації, що є порушенням вимог ст.ст.17, 19 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року, яка діяла на момент прийняття рішення).
При винесенні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення не зачіпає інтересів держави у спірних правовідносинах та прав власника земельної ділянки чи землекористувача.
Розглядаючи справу по суті та ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій виходили із того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як встановлено ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно п.п.1, 7 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
За змістом статей 2, 5 Земельного кодексу України сільська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
У даній справі сільська рада, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст.5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У спірних відносинах їх учасники не підпорядковані один одному, а суб'єкт владних повноважень - сільська рада - владних управлінських функцій не здійснювала.
Отже, спори предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, розгляду за правилами КАС не підлягають. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Вищенаведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14 та від 09 грудня 2014 року у справі №21-308а14.
За вказаними обставинами слід дійти висновку, що даний спір не носить характеру публічно-правового та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно ч.2 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Як встановлено ч.2 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.
За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційні скарги ОСОБА_2 та Прокуратури Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді