Справа № 822/5622/15
Головуючий у 1-й інстанції: Данилюк У.Т.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
23 грудня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білоуса О.В.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.
за участю:
секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ТУ ДСА України в Хмельницькій області, третя особа - ГУ ДКС України у Хмельницькій області про визнання неправомірними дії ТУ ДСА України щодо не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року, та за період з 29 березня 2015 року по день винесення рішення відповідно до статей 144, 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; зобов'язання провести перерахунок заробітної плати за вказані періоди, та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо).
Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.09.2015 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судове засідання позивач, представник третьої особи не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_3 працює на посаді старшого секретаря Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. 05.05.2005 року позивачу присвоєний 11 ранг державного службовця (а.с. 16 на звороті). Заробітна плата у спірний період виплачувалась позивачу, виходячи з розміру посадового окладу в 1218 грн.
27.07.2015 року позивач звернулась до ТУ ДСА у Хмельницькій області із заявою щодо проведення перерахунку та виплати заробітної плати відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Листом від 27.08.2015 року ТУ ДСА у Хмельницькій області повідомило позивачу про те, що її вимоги про здійснення перерахунку задоволенню не підлягають, оскільки заробітна плата територіальним управлінням нараховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов праці оплати працівників апаратів органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", однак станом на час розгляду заяви позивача відповідні зміни (визначені Законом України "Про судоустрій і статус суддів") до неї не вносились.
Відповідно до статті 1 Закону № 3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Водночас, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), визначені правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначено систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлено систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів.
Відповідно до статті 33 Закону № 3723-XII (в редакції до 29.03.2015), оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII, в частині внесення змін до статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яким визначено що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Таким чином, починаючи з 26.10.2014 року, законодавчо визначено розмір посадового окладу працівника апарату суду, який становить не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
Відповідно до статті 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки 26.10.2014 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" в частині внесення змін до статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", то саме з цього часу у позивача виникло право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а саме не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
При цьому, згідно підпункту 2 п. 13 Розділу XIIІ Закону України "Про прокуратуру", Кабінету Міністрів України доручено:
- у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
- у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної ОСОБА_2 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Однак Кабінетом Міністрів України не були виконані вимоги зазначеної норми.
З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 № 80-VIII, пунктом 9 Прикінцевих положень якого установлено, що:
- Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік;
- норми і положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
02 березня 2015 року внесено зміни до пункту 9 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік", якими визначено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, починаючи з 01.01.2015 року, державою законодавчо визначено можливість застосування положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у тому числі в частині посадового окладу працівників апарату суду, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 29.03.2015 року, затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно нової редакції матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються статтею 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Статтею 147 Закону України № 2453-VI (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") встановлено матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 147 Закону України № 2453-VI, розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Згідно з підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом має привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" набрав чинності 29.03.2015, тобто після набрання сили Законом України "Про державний бюджет України на 2015 рік".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" чітко визначено право працівника апарату суду на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а саме не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
Аналізуючи наведені положення нормативних актів суд зазначає, що обидва закони - Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" є спеціальними нормативно-правовими актами, якими визначено механізм фінансування оплати праці працівників апарату суду та розміри заробітної плати відповідно.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа N 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що з часу набрання чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" застосовувати саме його норми, оскільки при рівнозначних нормативно-правових актах він є актом, який прийнятий ВР України та набув чинності пізніше, ніж Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік". Будь-яких посилань в Законі України "Про забезпечення права на справедливий суд" щодо застосування його норм з урахуванням обмежень, які містить Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік", не міститься.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу і на те, що згідно Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінету Міністрів України було доручено у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
На виконання зазначених вимог, Постановою КМУ від 2 вересня 2015 р. № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" були внесені зміни у постанову Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів”. Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Разом із тим було передбачено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду. Зазначені зміни були опубліковані та набрали чинності 09.09.2015 року.
Таким чином, у період з набрання чинності 29.03.2015 року Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" по набрання чинності 09.09.2015 року змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268, розмір посадового окладу працівника суду повинен був обчислюватись відповідно до Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" у розмірі не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
При цьому колегія суддів вважає, що відсутність механізму реалізації права працівника апарату суду на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу аніж постанови Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 по справі "Будченко проти України" (заява № 38667/06) наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення).
Також, у пункті 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати (в даному випадку оплату) не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.
Згідно Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Наказом ДСА України № 82 від 05.04.2011, територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання здійснюють у межах своєї компетенції соціальне забезпечення суддів, у т.ч. суддів у відставці, а також працівників апарату місцевих судів.
Статтею 146 Закону України № 2453-VI (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") встановлено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Разом із тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача у спірний період були відсутні підстави нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату у розмірі, визначеному Законом. Відсутність відповідного фінансування, так само як невиконання окремими суб'єктами владних повноважень покладених на них завдань і функцій, не може бути підставою для відмови у перерахунку посадового окладу позивача для забезпечення достатнього життєвого рівня, відповідно до Законів України.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач як працівник апарату місцевого суду має право на перерахунок посадового окладу за період з 26.10.2014 р. по 31.12.2014 р. включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014) та за період з 29.03.2015 року по 23.12.2015 року (дату прийняття судового рішення), відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд").
Відповідно до статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки апеляційний суд не вирішує в даному випадку питання про присудження конкретного розміру заробітної плати, а лише зобов'язує відповідача в межах заявлених позовних вимог провести її перерахунок, підстави для негайного виконання рішення відсутні.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою адміністративний позов необхідно задовольнити.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року включно відповідно до ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014 року) та за період з 29.03.2015 року по 23.12.2015 року, відповідно до ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд");
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_3 за період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року включно та за період з 29.03.2015 року по 23.12.2015 року в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років тощо).
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена у повному обсязі 28.12.2015 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5