"17" грудня 2015 р. м. Київ К/800/42412/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравцова О.В.,
суддів Єрьоміна А.В.,
Цуркана М.І.,
секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,
за участю:
представника позивача Калініченка Б.І.,
представника відповідача Косинської О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови,-
У лютому 2014 року Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (надалі - позивач, Підприємство, ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс») звернулось в суд з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просило:
- визнати протиправним, безпідставним і скасувати акт відповідача від 27 червня 2013 року щодо перевірки дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;
- визнати протиправним, безпідставним і скасувати припис Інспекції про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 27 червня 2013 pоку ;
- визнати протиправним, безпідставним і скасувати протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 27 червня 2013 року, складений щодо Підприємства.
- визнати протиправною, безпідставною і скасувати постанову Інспекції від 11 липня 2013 року № 273/13 про накладення штрафу на позивача за порушення у сфері містобудівної діяльності у сумі 51 615,00 гривень.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано припис від 27 червня 2013 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Інспекції.
Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції від 11 липня 2013 року №273/13 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 51 615грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року рішення першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмолено.
В решті постанову суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення першої інстанції.
Також до суду було надіслано клопотання відповідача, в якому він просив замінити Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, оскільки відповідач наразі перебуває на стадії припинення.
На підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом було здійснено процесуальне правонаступництво.
Заслухавши доповідь судді, представників позивача, відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Інспекцією, на підставі заяви неприбуткової правозахисної громадської організації «Комітет з питань соціально - економічної та правової політики» та направлення для проведення позапланової перевірки від 25 червня 2013 року, проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил позивача.
27 червня 2013 року за результатами перевірки складено акт дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, у якому встановлено, що на території ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс» самовільно реконструйовано допоміжний корпус шляхом прибудови приміщень, що використовуються у якості СТО та хімчистки, самовільно побудовано двоповерхову будівлю, що використовується у якості СТО, самовільно добудовано прибудову до адміністративного корпусу. Зазначені будівлі використовуються без прийняття в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушено частину восьму статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».
27 червня 2013 року відповідачем винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким зобов'язано позивача усунути виявлені порушення та заборонено експлуатацію зазначеного об'єкту з 28 червня 2013 року.
27 червня 2013 року також винесено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
11 червня 2013 року Інспекцією прийнято постанову №273/13 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою за порушення абзацу 3 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», на позивача накладено штраф в розмірі 51 651грн., а саме за експлуатацію допоміжного корпусу, двоповерхову будівлю, що використовується у якості СТО, прибудову до адміністративного корпусу без прийняття в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушено частину восьму статті 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Не погоджуючи із діями та прийнятими рішеннями Інспекції, позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, прийшов до висновку, що відповідач неправомірно притягнув Підприємство до відповідальності, передбаченої абзацом 3 пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», оскільки перевіряємий об'єкт збудований до 5 серпня 1992 року, у свою чергу обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи в частині рішення першої інстанції, вказав, що оскільки відповідачу не було відомо раніше про наявність даного правопорушення з боку Підприємства, отже Інспекція мала всі підстави після виявлення даного правопорушення скласти відповідний протокол про правопорушення у сфері містобудівної та винести постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Крім того, колегія суддів зазначила, що позивачем не надано ні під час перевірки Інспекцією, ні до суду доказів того, що виявлені під час перевірки інспекцією самовільно реконструйовані будівлі були прийняті в експлуатацію та, що взагалі були побудовані у 70-х роках.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14 жовтня 1994 року N 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (в редакції від 20 листопада 2012 року, що діяла на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон N 208/94-ВР) Правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.
Частиною першою статті 3 Закону N 208/94-ВР передбачено, що справи про правопорушення, передбачені цим Законом, розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно з частиною восьмою статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 5 січня 2013 року, що була чинна на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон N 208/94-ВР) експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Відповідно до абзацу 3 пункту 6 частини другої статті 2 Закону N 208/94-ВР суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення: експлуатація або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації: об'єктів II категорії складності - у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат.
З матеріалів справи вбачається, що позивача визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене абзацом 3, пункту 6, частини другої статті 2 Закону N 208/94-ВР.
Судом першої інстанції було встановлено, що спірні нежитлові будинки (вул. Горлівськав, 226/228) під літ. «А», «Б» були побудовані в 1974 році, під літ. «В» - в 1970 році, літ. «Г» - в 1980 році; літ. «Д» - в 1974 році.
Однак, суд апеляційної інстанції зазначив, що дана обставина не підтверджена доказами, які мав би надати позивач.
Згідно з пунктом 9 Розділу V Прикінцевих положень Закону N 208/94-ВР Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію:
індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до12 березня 2011 року;
збудовані до 12 березня 2011 року:
громадські будинки I і II категорій складності;
будівлі і споруди сільськогосподарського призначення I і II категорій складності.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 4 березня 2014 року (справа № 21-433а13) зазначив, що введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.
При розгляді спорів щодо введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, суди мають з'ясовувати питання про наявність в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту закінчення будівництвом відповідного об'єкта, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію, невведення в експлуатацію та використання об'єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.
Проте, суд апеляційної інстанції, спростовуючи встановлені судом першої інстанції факти, не встановив період, коли дані об'єкти були побудовані, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію та факту невведення в експлуатацію даних об'єктів.
Без з'ясування вказаних обставин неможливо перевірити законність спірної постанови відповідача. Таким чином, судами неповно встановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Кравцов О.В.
Судді Єрьомін А.В.
Цуркан М.І.