09 грудня 2015 року м. Київ К/800/57804/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,
розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 по справі №815/2053/13-а за позовом Приватного підприємства «Юг Регіон» до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013, позовні вимоги Приватного підприємства «Юг Регіон» до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.03.2013 №0000102334, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 284653,50грн., з яких 189769,00грн. - основний платіж та 94884,50грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000112334, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 298885,00грн., з яких 199257,00грн. - основний платіж та 99628,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області 15.11.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.11.2013 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 138.1.1 статті 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, статей 1, 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби було проведено документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «Юг Регіон» з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд» за вересень 2012 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України внаслідок заниження позивачем податку на прибуток, що підлягає нарахуванню у сумі 199257,00грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті198 Податкового кодексу України внаслідок заниження позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів на 189769,00грн.
Висновок податкового органу про порушення Приватним підприємством «Юг Регіон» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд» з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. При цьому, даний висновок відповідача сформовано на підставі акта Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 27.11.2012 №874/22-40/381393505/35696808 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд» за період діяльності з 01.08.2012 по 31.10.2012 яким встановлено відсутність останнього за місцем його реєстрації; відсутність у зазначеного товариства основних засобів, відповідного персоналу, виробничих активів, офісних та складських приміщень, транспортних засобів тощо для ведення господарської діяльності, що свідчить про фіктивність вказаного підприємства.
За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби складено акт від 28.12.2012 №2761/22-34/37281686/173 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.03.2013 №0000102334, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 284653,50грн., з яких 189769,00грн. - основний платіж та 94884,50грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000112334, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 298885,00грн., з яких 199257,00грн. - основний платіж та 99628,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів є неправомірним, оскільки належним чином оформленими первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування Приватним підприємством «Юг Регіон» валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд», що підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договором поставки товарів народного вжитку №0109-2012 від 01.09.2012, договором відповідального зберігання б/н від 31.08.2012, актами приймання передачі об'єкту на зберігання, актами повернення об'єкту із зберігання, видатковими накладними, податковими накладними, митними деклараціями, товаро-транспортними накладними, реєстром отриманих податкових накладних та довіреностями на отримання товару; факт проведення оплати підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками по особовому рахунку позивача, копії яких наявні в матеріалах справи.
Судами також встановлено, в подальшому придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що свідчить про намір останнього отримати економічний ефект у результаті проведених операцій.
До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд» було зареєстровано у встановленому законом порядку.
Відтак, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.
Посилання відповідача в касаційні скарзі на виконання підписів від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд» не ОСОБА_1 не обґрунтовані належними та допустимими доказами, оскільки відповідні висновки зроблені за відсутності дослідження первинних документів, складених за результати здійснення господарських операцій позивача з відповідними контрагентом.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Враховуючи викладене, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцептбуд».
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 01.03.2013 №0000102334 та №0000112334 є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 по справі №815/2053/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв