16 грудня 2015 року м.Київ К/800/42669/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Заяць В.С.,
Стрелець Т.Г.,
секретар судового засідання - Загородня М.О.,
за участю представника позивача - Заліської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у м.Києві на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Державної екологічної інспекції у м.Києві про визнання протиправним та скасування припису,-
У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» звернулося з позовом до Державної екологічної інспекції у м.Києві про визнання протиправним та скасування припису від 21 лютого 2014 року № 08/142.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про незаконність оскаржуваного припису, необґрунтованість та безпідставність висновків посадових осіб екологічної інспекції щодо порушення ним вимог природоохоронного законодавства з питань збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення відходів, оскільки такими видами діяльності він не займається. Вказував, що основним видом діяльності є торгівля, у процесі якої утворюються лише побутові відходи, які ним не збираються, не зберігаються та не утилізуються, і така діяльність не підлягає ліцензуванню.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року, адміністративний позов задоволено.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позову, виходили із обґрунтованості позовних вимог та протиправності оскаржуваного припису, невірного висновку відповідача щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про відходи», Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та Водного кодексу України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна екологічна інспекція у м.Києві звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У касаційній скарзі зазначає про правомірність оскаржуваного припису та відсутність підстав для його скасування, оскільки в ході перевірки встановлено ряд порушень норм природоохоронного законодавства та здійснення діяльності, що потребує отримання документів дозвільного характеру, а саме дозволу та ліміту на утворення та розміщення відходів та дозволу на викиди в атмосферне повітря.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить відмовити у її задоволенні, судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у період з 05 лютого 2014 року по 21 лютого 2014 року на підставі наказу від 04 лютого 2014 року № 152, направлення на перевірку від 04 лютого 2014 року № 288 Державною екологічною інспекцією м.Києва здійснено планову перевірку дванадцяти господарських одиниць Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд», що здійснюють діяльність на території м.Києва щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
Під час перевірки встановлено, що підприємство здійснює свою діяльність, пов'язану з роздрібною торгівлею продовольчих та інших товарів, через мережу супермаркетів «Сільпо», розміщених на території міста Києва. Також в мережі магазинів «Сільпо» здійснюється власне виробництво хліба та хлібобулочних виробів, приготування готової для вживання їжі, іншої випічки та кондитерських виробів. Для виробництва та приготування вище вказаної продукції використовуються електроплити, фритюрниці, електрогрилі, пічки для випічки такі як конвеційна піч, ротаційна піч, модульна піч, тістомішалка, тощо. Приміщення, в яких здійснюється приготування продукції та випічки, обладнані стаціонарними системами вентиляції. Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відсутні.
За результатами проведеної перевірки, згідно складеного акту №08/08/353а, встановлено порушення, а саме: неведення первинного поточного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються; відсутність наказу про призначення відповідальних осіб у сфері поводження з відходами; відсутність дозволу на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів; непогодження складу і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпеки для навколишнього природного середовища; нездійснення заходів для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам, організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів; нездійснення зберігання та видалення відходів, відповідно до вимог екологічної безпеки; відсутність дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
У зв'язку з виявленими порушеннями вимог природоохоронного законодавства відповідачем 21 лютого 2014 року видано припис № 08/142, відповідно до якого позивача зобов'язано:
1. отримати та представити до Державної екологічної інспекції у м.Києві дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів;
2. вести, за встановленими нормами, первинний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються чи утилізуються за формою № 1-Вт.;
3. призначити наказом відповідальну особу за дотримання природоохоронного законодавства на підприємстві;
4. розробити план організації роботи у сфері поводження з відходами;
5. визначити та погодити склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища;
6. отримати та представити до Державної екологічної інспекції у м.Києві дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
7. укласти договори на утилізацію відходів, що утворюються на підприємстві;
8. отримати та представити до Державної екологічної інспекції у м.Києві умови на скид стічних вод в каналізацію міста Києва;
9. підготувати місця для проведення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;
10. організувати місця зберігання відходів 1-го класу небезпеки, а саме люмінесцентних ламп на кожному об'єкті;
11. пункти 1 - 12 є обов'язкові до виконання.
Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначаються Законом України «Про відходи».
Відповідно до визначень ст.1 вказаного Закону: відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.
Згідно п.«а» ч.1 ст.32 Закону України «Про відходи» з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.
У п.4 ст.33 Закону України «Про відходи» встановлено, що зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.
Статтею 34 Закону України «Про відходи» передбачено, що всі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров'я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку. Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року №1218 затверджений Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, який визначає правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України.
Згідно п.8 Порядку № 1218 власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про відходи» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання твердих побутових відходів. Збирання та вивезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено відповідні договори із спеціалізованими підприємствами комунального господарства, а тому позивач звільняється від одержання лімітів на утворення і розміщення відходів.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність вимоги відповідача щодо зобов'язання підприємства отримати дозвіл та ліміт на розміщення та утворення відходів, ведення первинного обліку по всім видам відходів, які утворюються на підприємстві, за встановленою формою №1-ВТ, призначення відповідальної особи за дотриманням природоохоронного законодавства на підприємстві, розробки плану організації роботи у сфері поводженні з відходами та визначення складу відходів.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Згідно п.7 Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1780, перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16 серпня 2004 року №317 затверджено Перелік типів устаткування для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, у п.1 якого, зокрема, встановлено, для теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що номінальна теплова потужність використовуваних у господарській діяльності позивача печей та грилів значно менша і не перевищує 33 КВт, про що свідчать копії технічних специфікацій. У зв'язку з чим використання таких установок не підпадає під регулювання, визначене ст.11 Закону України «Про атмосферне повітря».
Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо вимог припису про зобов'язання позивача отримати умови на скид стічних вод відповідно до положень ст.44 Водного кодексу України.
Перевіркою встановлено, що позивач здійснює скидання стічних вод у каналізаційну мережу міст, у яких знаходяться відповідні господарські одиниці позивача.
Відповідно до ст.1 Водного кодексу України водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Згідно п.3 ст.44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.
У п.7 ст.44 Водного кодексу України передбачений обов'язок водокористувачів здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю та кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовина за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Відповідно до п.1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду 19 лютого 2002 року № 37 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2002 року за № 403/6691), стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворились внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання, тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства.
Пунктом 7.5 Правил передбачено, що водоканал здійснює контроль за витратою та якістю стічних вод, що скидають Підприємства. Цю роботу організовує адміністрація Водоканалу, яка розробляє інструктивні матеріали щодо контролю за стічними водами підприємств, які затверджує керівник Водоканалу. Адміністрація Водоканалу повинна передбачити виділення відповідних трудових та матеріальних ресурсів, обладнання, транспортних засобів, виходячи з потреби контролю обсягів та якості стічних вод кожного Підприємства не менше одного разу на три місяці.
Для визначення вмісту забруднень у стічних водах підприємств використовуються як дані лабораторії Водоканалу, так і результати вибіркового контролю, виконаного лабораторіями місцевих органів Держсанепіднагляду, охорони навколишнього природного середовища або іншими лабораторіями, акредитованими у даній галузі акредитації (пункт 7.6 Правил)
Отже, враховуючи, що позивач не здійснює скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а контроль за якістю стічних вод покладений на Водоканал, вимоги припису у цій частині є такими, що не відповідають чинному законодавству України.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваного припису відповідача.
Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у м.Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст.237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді