79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
21.12.2015р. Справа№ 914/3493/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Галлізинг”, м. Львів
до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів
про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень
Суддя Манюк П.Т.
При секретарі Підкостельній О.П.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник
від відповідача: ОСОБА_2 - представник
Зміст ст. 22 ГПК України представникам сторін роз'ясненно.
Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Галлізинг” до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2015 року.
Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувалася перерва.
Ухвалою суду від 30.11.2015 р. продовжено строк вирішення спору, визначений ч. 1 ст. 69 ГПК України, на 15 днів.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав наведених у позовній заяві та усних поясненнях. Представником позивача було подано клопотання про зупинення провадження у справі № 914/3493/15 до вирішення в Львівському окружному адміністративному суді справи № 813/5948/15. Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання суд виходив з того, що відповідно до ст. 79 ГПК України, суд може зупинити провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи. Як встановлено судом у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа № 813/5948/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Галлізинг” до Державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, з участю третьої особи - Львівської міської ради предметом позову якої є визнання нечинним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.08.2015 р. та визнання протиправними дій з видачі Свідоцтва про право власності, виданого 05.08.2015 р. Разом з тим, підставою позовних вимог у справі № 914/3493/15 позивач зазначає відсутність зареєстрованого права комунальної власності станом на 2001 р. Таким чином, суд приходить до висновку, що позов, який перебуває на розгляді Львівського окружного адміністративного суду не є безпосередньо пов'язаний з вказаною справою, оскільки адміністративним судом не будуть встановлені обставини, що впливатимуть на подання і оцінку доказів у вказаній справі, в тому числі йдеться і про факти, які матимуть преюдиційне значення.
Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Галлізинг” (надалі - позивач) звернулося в господарський суд з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 30.05.2001 р. між Управлінням ресурсів департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Дочірнім підприємством компанія “Галлізинг” Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Лізинг (в подальшому перетворене на ТзОВ “Галлізинг”) було укладено договір оренди нерухомого майна № Ф-0128 (надалі - договір).
Відповідно до умов договору, відповідач передав позивачу в оренду нежитлові приміщення загальною площею 130,7 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29 для використання за цільовим призначенням - для організації виставки.
З листа Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 24.09.2015 р. № 3693 позивачу стало відомо, що приміщення яке він орендує не було зареєстроване за відповідачем та не перебувало у комунальній власності. Таким чином, на думку позивача, вказаний договір суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на час укладення спірного договору), яка передбачала, що орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Крім того, спірний договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, проте він не був нотаріально посвідчений, що суперечить п. 2 ст. 793 ЦК України.
З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 30.05.2001 р. № Ф-0128.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що Львівська міська рада була власником майнових прав на нерухоме майно та відповідно виконавчі органи ради мали повне право передавати спірне майно в оренду, реалізовуючи правомочності власника. Крім того, на момент укладення договору оренди, його нотаріальне посвідчення не вимагалось, а відтак визнавати такий договір недійсним немає правових підстав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи із наступних мотивів:
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2001 р. між Управлінням ресурсів департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради) та Дочірнім підприємством компанія “Галлізинг” Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Лізинг (змінена назва на ТзОВ “Галлізинг”) було укладено договір оренди нерухомого майна № Ф-0128, відповідно до умов якого відповідач передав позивачу в оренду нежитлові приміщення загальною площею 130,7 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29 для використання за цільовим призначенням - для організації виставки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність у відповідача, на час укладення договору, зареєстрованого права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29 та були предметом договору, а відтак спірне майно не перебувало у комунальній власності міста Львова.
Приписами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013р. №12 передбачено, що об'єктами оренди державного та комунального майна може бути лише майно, зазначене у частині першій статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Укладення договорів оренди майна, яке відповідно до пункту 2 статті 4 названого Закону та інших законодавчих актів України не може бути об'єктом оренди є підставою для визнання таких договорів недійсними на підставі статті 215 ЦК України.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, як це визначено вимогами частини 1 ст.761 ЦК України та ст.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.
Приписами ст. 327 ЦК України передбачено, що суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування.
Згідно ч.2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається з Ухвали Львівської міської ради від 28.12.2000 р. № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність м. Львова», відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про власність», у зв'язку з відсутністю даних щодо приналежності, будинок № 29 на вул. Науковій, визнано таким, що належить до комунальної власності м. Львова.
Таким чином, з грудня 2000 р. та на момент укладення спірного договору будинок № 29 по вул. Науковій, що у м. Львові належав до комунальної власності м. Львова, а відтак відповідач, будучи уповноваженим органом власника, мав повноваження щодо передачі його в оренду.
Відповідно до ст.182 ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 р. право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Проте, суд зазначає, що відсутність державної реєстрації права власності не означає відсутність такого права.
В судовому засіданні 21.12.2015 р. судом було проаналізовано матеріали інвентаризаційної справи будинку № 29 на вул. Науковій у місті Львові, наданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» і встановлено що вказані матеріали містять інформацію про 14 поверховий житловий будинок та прибудовані нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29.
Судом встановлено, що позивач, на підставі ОСОБА_2 з протоколу № 15 засідання конкурсної комісії з питань розподілу нежитлових приміщень від 22.09.2000 р. та ОСОБА_2 з протоколу № 195 засідання конкурсної комісії з питань розподілу нежитлових приміщень від 14.02.2001 р. звертався до Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про виготовлення технічної документації на нежитлові приміщення (листи від 13.10.2000 р. № 7-10 та від 26.03.2001 р. № 015), щодо яких між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди від 30.05.2001 р. № Ф-0128, тобто позивачу ще в 2000 році було відомо про відсутність реєстрації права власності щодо спірного майна за територіальною громадою міста Львова.
Відповідачем повідомлено суд, що рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 р. у справі № 914/2459/15, позовні вимоги Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до ТзОВ «Галлізинг» задоволено повністю, та зважаючи на невиконання ТзОВ «Галлізинг» зобов'язань згідно з договором оренди від 30.05.2001 р. № Ф-0128, стягнуто з нього заборгованість по орендній платі в сумі 95 463,79 грн., розірвано договір від 30.05.2001р. № Ф-0128 та виселено ТзОВ «Галлізинг» із орендованого нежитлового приміщення (на час розгляду даної справи, справа № 914/2459/15 переглядається в апеляційному порядку у Львівському апеляційному господарському суді).
Щодо посилання позивача на відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, то суд зазначає, що Цивільний кодекс Української РСР (який діяв на час укладення оспорюваного договору) передбачав нотаріальну форму договору, однак обов'язковою вона була лише у випадках, зазначених у законі.
Натомість, стаття 257 ЦК УРСР передбачала обов'язок юридичних осіб укладати договори найму майна лише у письмовій формі без покладання на сторін додаткових обов'язків щодо нотаріального посвідчення чи державної реєстрації таких договорів.
Недотримання нотаріальної форми згідно ст. 47 ЦК УРСР тягнуло за собою недійсність угод лише тих, які згідно з чинним законодавством підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню (договір пожиттєвого утримання, купівлі-продажу, міни та дарування житлового будинку та його застави). Тобто нотаріальне посвідчення договорів майнового найму, згідно чинного на той час законодавства, не потребувало обов'язкового нотаріального посвідчення.
Доводи представника позивача про те, що на підставі реєстраційного посвідчення від 11.10.1991 р. № 41, будинок, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29, був зареєстрований на праві державної власності за Львівським науково-дослідним радіотехнічним інститутом на підставі рішення Радянського райвиконкому міста Львова № 462 від 01.07.1983 р., не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки до матеріалів справи не долучено жодних доказів скасування чи визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 28.12.2000 р. № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність м. Львова» та ухвали Львівської міської ради від 10.05.2007 р. № 803 «Про прийняття у власність територіальної громади м.Львова відомчих житлових будинків № № 29, 43, 49 на вул. Науковій», а позивач не наділений повноваженнями щодо звернення до господарського суду в інтересах Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту.
Крім цього, рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 17.06.2015 р. № 376 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Науковій, 29» та від 24.07.2015 р. № 461 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 17.06.2015 р. № 376» підтверджено право комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на майно, що було предметом договору, а Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 05.08.2015 р. вказане право зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та видане відповідне свідоцтво.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент укладення договору оренди від 30.05.2001 р. № Ф-0128, відповідач, реалізовуючи правомочності власника, був наділений повноваженнями щодо передачі в оренду нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29, а відтак позовні вимоги позивача є необґрунтовані, належним чином не доведені та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 49 ГПК України, судовий збір залишається за позивачем.
Враховуючи вищезазначене, керуючись, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повне рішення складено 28.12.2015 року.
Суддя Манюк П.Т.