25 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Головачова Я.В., Соколової В.В.
при секретарі: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, стягнення грошових коштів та визнання права власності на нежитлові будівлі,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/12390/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Борденюк В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, стягнення грошових коштів та визнання права власності на нежитлові будівлі.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 55,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. сплачених грошових коштів по договору підряду від 09 грудня 2014 року та штраф у розмірі 500,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, заступник прокурора м. Києва Тимченко С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки будівництво спірного об'єкту здійснювалось з порушенням вимог чинного законодавства, без належних дозвільних документів на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, що є самочинним будівництвом. Зазначає, що судом в порушення вимог ст. ст. 35, 36 ЦПК України не залучено до участі у справі ні Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, як орган, на який покладено обов'язки нагляду за дотриманням законів у сфері містобудування, ні Київську міську раду, до повноважень якої належить розпорядження земельними ділянками в межах м. Києва. Крім того, зазначає, що позивач на час звернення до суду з позовом не був власником спірної нежитлової будівлі, у зв'язку з чим судом неправомірно застосовано вимоги ст. 392 ЦК України. Також зазначає, що ОСОБА_3 право власності ОСОБА_1 на самочинне будівництво не оспорює, у зв'язку із чим судом задоволено позов до неналежного відповідача.
В суді апеляційної інстанції представник Прокуратури м. Києва Горіна Р.М., Руденко М.В. в інтересах Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Коломієць В.С. в інтересах Київської міської ради апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з наведених в ній підстав.
В судове засідання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір будівельного підряду № 20, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався виконати будівельні роботи з реконструкції нежитлової будівлі, загальною площею 60 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до проектно-кошторисної документації, а ОСОБА_1 зобов'язався передати ОСОБА_3 затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об'єкти та оплатити роботи (а.с.15-17).
Відповідно до п. 1.5 вказаного договору строк завершення будівельних робіт - 10 лютого 2015 року.
Пунктом 1.8 договору підряду встановлено, що підрядник зобов'язується отримати у встановленому законодавством порядку документи, що підтверджують право власності замовників на реконструйоване майно.
Згідно з п. 4.2 договору підряду у разі порушення строків виконання зобов'язань, зазначених у ст. 1.5 договору підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 0,5 % від вартості невиконаних в строк робіт за кожен день прострочення, але не більше 10 % від вартості невиконаних в строк робіт.
12 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до змісту якого, ОСОБА_1 надав ОСОБА_10 в строкове платне користування земельну ділянку по АДРЕСА_2, та АДРЕСА_1 для обслуговування та експлуатації кіоску з продажу автозапчастин (а.с.4-5).
Відповідно до акту виконаних робіт від 10 лютого 2015 року договір будівельного підряду № 20 від 09 грудня 2014 року було виконано ОСОБА_1, в повному обсязі. Натомість ОСОБА_3 договір виконав частково, а, саме, виконав лише роботи з реконструкції нежитлової будівлі, загальною площею 55,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).
Зобов'язання, визначені п. 1.8 договору підряду на дату закінчення договору ОСОБА_3 виконані не були.
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, стягнення грошових коштів та визнання права власності на нежитлові будівлі.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, визнав за останнім право власності на нежитлову будівлю та стягнув з ОСОБА_3 на його користь 5 000,00 грн. сплачених за договором підряду та штраф у розмірі 500,00 грн.
При цьому, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 неналежним чином виконав зобов'язання по договору підряду, не отримав у встановленому законом порядку документи, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на реконструйоване майно, нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому на підставі ст. 392 ЦК України підлягає визнанню право власності ОСОБА_1 на вказане майно.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Тобто, об'єкт будівництва набуває статусу новоствореного нерухомого майна лише після прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 5 лютого 2014 року по справі № 6-131цс13, порядок та умови набуття права власності на новостворене майно врегульовані положеннями статті 331 ЦК України. Зазначена стаття не передбачає можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду.
Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5 роз'яснено, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає.
Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.
Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Натомість, ОСОБА_1 не було доведено факту набуття ним права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а матеріали справи не містять доказів реєстрації відповідного права власності.
Відповідно до п. 2 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
Положеннями ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 3 вищевказаного порядку визначено, що прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Разом з тим, матеріали справи не містять ні доказів отримання ОСОБА_1 в органі будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, ні доказів наявності у позивача проектної документації щодо будівництва зазначеної нежитлової будівлі.
Як вбачається з письмових пояснень представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України, станом на 29 жовтня 2015 року в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття
в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація про прийняття в експлуатацію об'єкта за адресою: АДРЕСА_1, дозвільні документи на виконання будівельних робіт за вказаною адресою не видавалися та не реєструвалися.
Згідно зі ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Викладені обставини свідчать про те, що спірне нерухоме майно побудоване за відсутності законних підстав для цього та не введено в експлуатацію, у зв'язку з чим є самочинним будівництвом.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 при розгляді справ даної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності.
Крім того, розглянувши справу та ухваливши рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника вказаної земельної ділянки, та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, що уповноважений приймати в експлуатацію об'єкти будівництва, суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального закону, не залучив їх до участі у справі.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року в частині стягнення грошових коштів за договором підряду сторонами оскаржене не було, а тому відповідно до положень ст. 303 ЦПК України не підлягає перевірці судом апеляційної інстанції.
Таким чином, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на нежитлові будівлі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в цих позовних вимогах.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Я.В. Головачов
В.В.Соколова