ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 грудня 2015 року 11:54 № 826/16708/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
провизнання протиправним та скасування наказу від 16.07.2015 р. № 2191/к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1;
від відповідача: Салко О.В.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 грудня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить, з урахуванням уточнених позовних вимог:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя.
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи.
3. Зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
4. Звернути постанову суду до негайного виконання відповідно до статті 256 КАС України.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю винесеного наказу Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к про звільнення ОСОБА_1
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити їх в повному обсязі, вважає, що відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства та не запропоновано всіх наявних вакантних посад, які існували на час її звільнення.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення на позовні вимоги зазначив, що в Міністерстві юстиції України мали місце зміни в організації виробництва і праці, які передбачали скорочення чисельності та штату працівників. Під час звільнення позивача відповідачем було дотримано вимоги чинного законодавства та запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, від якої позивач відмовилася. При цьому відповідач зазначив, що сам по собі факт наявності інших вакантних посад на підприємстві не свідчить про можливість зайняття їх особою, яку звільняють, оскільки визначальним у даному випадку є наявність іншої роботи (вакантної посади) за відповідною професією, спеціальністю, яку позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про наступне.
ОСОБА_1, згідно наказу заступника Міністра - керівника апарату від 14.10.2014 р. № 2257/к була призначена на посаду головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України.
Позивачу 13.05.2015 р. винесено попередження про вивільнення та запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України за строковим трудовим договором на час відсутності основного працівника ОСОБА_3, до дня фактичного виходу на роботу ОСОБА_3, з посадовим окладом 1392,00 грн. на місяць, від якої позивач відмовилася.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 9191/к ОСОБА_1 була звільнена з посади головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя у зв'язку із скороченням посади головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи, з яким її ознайомлено 13.05.2015 р.
Вважаючи наказ Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к та попередження від 13.05.2015 р. такими, що порушують її права, позивач звернулась до суду із позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993, №3723-XII. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Відповідно до положень ст.1 Закону №3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Зі змісту частини 1 статті 30 Закону № 3723-ХІІ вбачається, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України та спеціальними, які наведені в цьому Законі.
У відповідності до положень ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для видання оскаржуваного наказу та попередження стала постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» та наказ Міністерства юстиції України від 30.01.2013 р. № 152/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів та на виконання пункту 9 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 р. N 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, законодавчих актів України" щодо скорочення чисельності працівників державних органів на 20 відсотків Кабінет Міністрів України постановлено ліквідувати Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 24.10.2014 р. № 2310/к загальна кількість штатних одиниць апарату Міністерства юстиції України, до якого не входили Департамент державної реєстрації та Департамент державної виконавчої служби, складала 743 одиниці.
З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 17, з урахуванням того, що Міністерство юстиції України стало правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, наказом Міністерства юстиції України від 30.01.2015 № 152/к затверджено нову структуру та штатну чисельність працівників апарату Міністерства юстиції України загальною кількістю штатних одиниць 865, включаючи новоутворені Департамент державної реєстрації загальною кількістю штатних одиниць 100 та Департамент державної виконавчої служби загальною кількістю штатних одиниць 69.
Враховуючи утворення у структурі апарату Міністерства юстиції України двох нових департаментів із загальною кількістю штатних одиниць 169, у апараті Міністерства юстиції України передбачалося скорочення штатних одиниць загальною кількістю 47.
Зокрема, в структурі Міністерства юстиції України утворено Департамент судової роботи загальною кількістю штатних одиниць 60 (до цього загальна кількість штатних одиниць Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя складала 41 одиницю), до якого включено Управління представництва інтересів держави в міжнародних та іноземних судах із загальною кількістю штатних одиниць 17, яке раніше функціонувало в структурі Міністерства юстиції на правах окремого Департаменту із загальною кількістю штатних одиниць 21.
Отже, загальна кількість штатних одиниць новоутвореного Департаменту судової роботи підлягала скороченню на 2 одиниці.
Відповідач обґрунтовуючи правомірність своїх дій зазначає, що у відповідності до вимог чинного законодавства, позивач 13.05.2015 р. під підпис була попереджена про майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України та зміни його структури.
У цей же день, 13.05.2015 р. позивач у категоричній формі відмовилась від переведення на запропоновану посаду, про що власноручно зазначила у попередженні. З огляду на викладене, на думку відповідача, останній виконав обов'язок, передбачений ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49 -2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.
Також відповідач, посилаючись на норми ст. 42 КЗпП України, яка передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, зазначає, що позивач не користувалась переважним правом на залишення на роботі під час вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у Міністерстві юстиції вцілому та Департаменті судової роботи, зокрема.
Окрім того відповідач вказує на те, що з урахуванням додаткових функцій, які були передані Департаменту судової роботи у зв'язку з включенням до його складу Управління представництва інтересів держави в міжнародних та іноземних судах, яке раніше функціонувало в структурі апарату Міністерства юстиції України на правах окремого структурного підрозділу, коло посадових обов'язків працівників Департаменту судової роботи, у тому числі головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України, також збільшилося, що підтверджується змістом Положення про Департамент судової роботи та експертного забезпечення правосуддя, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.09.2014 р. № 2040/к, та за змістом Положення про Департамент судової роботи, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.05.2015 р. № 1582/к.
Так, про збільшення кола функціональних обов'язків свідчить зміст посадової інструкції, затвердженої Директором департаменту судової роботи 16.07.2015 р.
Однак, суд не може погодитися з доводами відповідача та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 4 серпня 2010 року та постановах від 10 березня 2015 року № 21-52а15, від 19 травня 2015 року № 21-107а15.
Як вбачається із структури та штатної чисельності, структурний підрозділ в якому позивач займала посаду головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя збільшено на 19 посад шляхом об'єднання з іншим структурним підрозділом, а саме з Департаментом представництва інтересів держави в міжнародних та іноземних судах.
Отже, в новоствореному Департаменті введено додаткові посади, рівнозначні тій, на якій працювала позивач.
Разом з тим, позивачу було запропоновано лише одну вакантну посаду, яка є декретною. При цьому суд враховує, що запропоноване позивачу переведення на іншу посаду є пониженням по роботі.
Таким чином, доказів того, що позивачу було запропоновано всі наявні вакантні посади, відповідачем не надано.
Разом з тим, відповідачем не надано інформації щодо всіх наявних на момент попередження та звільнення позивача вакантних посад, як і не надано інформації, що посада, яка пропонувалася позивачеві була єдиною вакантною.
Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про невідповідність кваліфікації позивача вакантним посадам, оскільки доказів проходження переатестації позивача з наданням відповідних висновків про рівень її знань та кваліфікації в установленому порядку, відповідачем також не надано, як і не надано об'єктивного незалежного висновку спеціально утвореного для цієї мети органу в структурі відповідача щодо невідповідності її кваліфікації іншим вакантним посадам.
На вимогу суду інформацію про перелік всіх вакантних посад апарату Міністерства юстиції України із зазначенням професійних та кваліфікаційних вимог до цих посад, відповідач не надав, обґрунтувавши вказане тим, що в період з 13.05.2015 р. і до моменту фактичного звільнення позивача до 16.07.2015 р. проводились організаційні заходи щодо реорганізації та оптимізації структури Міністерства юстиції України.
Згідно з правовою позицією колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 01.12.1997 при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у рішенні від 01.04.2015 р. по справі №6-40цс15 про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Оскільки відповідач не виконав свій обов'язок та не запропоновував позивачу всіх наявних вакантних посад, які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення, суд приходить до висновку, що наказ Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд звертає також увагу на те, що згідно наказу Міністерства юстиції України від 14.10.2014 р. №2257/к ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя.
Натомість, згідно наказу Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к позивач була звільнена з посади головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи.
Тобто звільнення позивача відбулося не з посади, на яку вона була призначена, що також свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи, оскільки позивач підлягає поновленню на посаді з якої вона була звільнена, а саме на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17.07.2015 р.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведена правомірність його дій, водночас позивачем частково доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи".
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17 липня 2015 р.
4. Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 липня 2015 року по день поновлення на роботі.
5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17 липня 2015 р. та присудження виплатити їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О. Іщук
Судді: І.М. Погрібніченко
В.П. Шулежко
Повний текст постанови виготовлено 24.12.2015 р.