ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
03 листопада 2015 року 12 год. 30 хв. № 826/9879/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та заборону вчиняти певні дії.
До Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням усунення виявлених недоліків, надійшов позов Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - позивач, Мінрегіон) до Державної виконавчої служби України (далі - відповідач, ДВС України) про визнання протиправними дій відділу примусового виконання рішень ДВС України у рамках виконавчого провадження ВП №46667330 та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 07 травня 2015 року (далі - оскаржувана постанова), а також заборону вчиняти державним виконавцям відділу примусового виконання рішень ДВС України виконавчі дії у рамках виконавчого провадження ВП №46667330 до прийняття рішення за результатами розгляду позову.
В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувану постанову відповідачем прийнято безпідставно, без урахування того, що в судовому рішенні, по примусовому виконанню якого відкрито виконавче провадження ВП №46667330, та у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №46667330 від 26 лютого 2015 року не визначено конкретну суму, необхідну до сплати.
Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів, на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" та відповідно до ст. 55 КАС України, допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Міністерством юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст).
Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю.
Представник відповідача у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Старшим державним виконавцем відділу ДВС України 26 лютого 2015 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46667330 щодо примусового виконання виконавчого листа №826/12447/14, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 09 лютого 2015 року про зобов'язання позивача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" (у редакції від 01 січня 2008 року). Боржнику встановлено семиденний строк для самостійного виконання рішення суду.
В подальшому, а саме 07 травня 2015 року, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту прийнято оскаржувану постанову, якою із боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 2040,00 грн.
У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.
Так, згідно зі ст. 1, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 17, ч.ч. 1, 2 ст. 25, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст. 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Тобто, як вбачається з вище викладених норм, виконавчий збір стягується з боржника у разі невиконання рішення майнового характеру у семиденний строк із моменту прийняття постанови.
При цьому, умовою, за якої виконавчий збір може бути стягнутий з боржника, є невиконання рішення майнового характеру у вказаний строк.
Необхідним також є повідомлення боржника, шляхом надіслання рекомендованим листом із повідомленням про вручення постанови про відкриття виконавчого провадження, про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання його виконати рішення суду у встановлений законодавством строк.
Отже, підставою для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, за умови обізнаності боржника про таку постанову та про строк, у який він може добровільно сплатити борг.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із позовної заяви позивача до ДВС України про визнання протиправними дій та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №46667330 від 26 лютого 2015 року, вказану постанову позивачем отримано 05 березня 2015 року.
Однак, станом на час розгляду даної справи у матеріалах справи відсутні належні докази виконання позивачем виконавчого листа №826/12447/14, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 09 лютого 2015 року.
Суд критично відноситься до тверджень представника позивача стосовно того, що рішення не було виконано через те, що в судовому рішенні, по примусовому виконанню якого відкрито виконавче провадження ВП №46667330, та у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №46667330 від 26 лютого 2015 року не визначено конкретну суму, необхідну до сплати, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач станом на час прийняття оскаржуваної постанови не звертався до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог представник позивача також посилалася на те, що Верховний Суд України, розглянувши заяву позивача про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі №826/12447/14 за позовом ОСОБА_1 до Мінрегіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ухвалою від 16 квітня 2015 року відкрив провадження у справі, а ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4067/15 за позовом Мінрегіону до ДВС України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та скасування постанови ВП №46667330 від 26 лютого 2015 року.
У ході судового розгляду справи судом з'ясовано, що постановою Верховного Суду України від 02 червня 2015 року в адміністративній справі №826/12447/14 за позовом ОСОБА_1 до Мінрегіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії у задоволенні заяви позивача відмовлено, а постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року, в адміністративній справі №826/4067/15 за позовом Мінрегіону до ДВС України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та скасування постанови ВП №46667330 від 26 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість дій відповідача щодо прийняття оскаржуваної постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та заборону вчиняти певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -
Відмовити повністю у задоволені позову Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя В.М. Данилишин
Суддя І.А. Качур
Суддя В.І. Келеберда