АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа №22-ц/796/16753/2015 Головуючий у І інстанції - Супрун Г.Б.
Доповідач - Заришняк Г.М.
23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.
при секретарі - Гарматюк О.Д.
розглянула у відкритому судовому засіданні в Апеляційному суді міста Києва цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними і скасування державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного чужого володіння,-
Позивачка звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки, які належать відповідачам.
В обґрунтування позову вказувала, що лінія межі, визначеної державним актом на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, що належить відповідачам, проходить не по лінії інвентаризації 1994р., а по її земельній ділянці - стіні цегельної споруди (капітального гаражу), а тому просила визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстровані Київським міським управлінням земельних ресурсів від 24.01.2002р. за № 85-2-01205 та від 24.01.2002р. № 85-2-01206, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 і належать на праві приватної власності відповідачам. Також просила витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0006 га, яка належить їй у відповідності до Плану встановлених меж, виготовленого на її замовлення ПП «ГЄОС», та якою відповідачі користуються незаконно.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважає необхідним розглянути справу у їх відсутність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 120 Земельного Кодексу України у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утриманняправо на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, ОСОБА_1 є співвласником 47/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 в м. Києві на підставі договору довічного утримання, укладеного між нею та ОСОБА_6, яка померла. Право власності ОСОБА_6на земельну ділянку не мала.
В серпні 2012р. позивачкою було замовлено у ПП «ГЄОС» та отримано Технічний звіт (для особистого користування) про відновлення зовнішніх меж землекористування ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в м. Києві ( а.с.16-23).
В ході топографо-геодезичних робіт по відновленню межі земельної ділянки між землевласником по АДРЕСА_2 в м. Києвіта землекористувачем АДРЕСА_1 було встановлено, що лінія державного акту на право власності на земельну ділянку (АДРЕСА_2)проходить таким чином: від вулиці по стіні цегельної споруди до кута (гараж), далі по умовній лінії ( по землі) до перетину чотирьох земельних ділянок. Лінія інвентаризації земельної ділянки АДРЕСА_2, яка була виконана 1994р. проходить таким чином: в точці 4. 4ф-0.30 м по ділянці (АДРЕСА_2) в точці 16 (металева труба діаметром 100) - 0.25. точка 20 (металева труба діаметром 100) 0.19м. Тобто, лінія державного акту землевласника по АДРЕСА_2 в м. Києвіпроходить не по лінії інвентаризації 1994 року, тобто по залишкам паркану, а по стіні цегельної споруди до кута (гаража), далі по умовній лінії (по землі) до перетину чотирьох земельних ділянок.
У відповідності з вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України, розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте вказаний технічний звіт не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1, оскільки був виконаний на замовлення позивачки та для її особистого користування, документів, на підставі яких землевпорядником було нанесено межі землекористування, суду не надано.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-836 цс15, частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої цієї статті громадяни, зацікавлені у приватизації земельної ділянки подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином, земельним законодавством України визначено спеціальний порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
Зі справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №2068 від 15.11.1960р. передані земельні ділянки землекористувачам згідно додатку. В пункті 21 додатку до рішення зазначено, що за землекористувачамипо пер.Межовий (на теперішній час вул. Їжакевича), будинок №76зареєструвати 600 кв.м, та залишити в тимчасове користування землекористувачам 11 кв.м. ( а.с.92,93).
Разом з тим, рішенням Київської міської ради від 30 березня 1999р. № 190/291 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та господарських будівель» (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 05.07.2001р. №378-2/1354) ОСОБА_7 та ОСОБА_2 передано у спільну приватну власність земельну ділянку по Ѕ частині від 0,0611га, про що вказано в Державних актах ( а.с. 24,29,30).
Зазначене рішення прийняте у межах повноважень Київської міської ради , у встановленому законом порядку, не оспорено, ніким не скасовано й не визнано недійсним (а.с. 94).
В матеріалах справи наявні копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.07.2008р., з яких вбачається, що після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями є : його син ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_3 по 1/2 частині кожний на земельну ділянку площею 0,0611 га по АДРЕСА_2 в м.Києві, що належала померлому(а.с. 105, 106).
Відповідно до п. 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4.05.1999р. № 43 складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об'єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановчих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій» при складанні документів, що посвідчують право на земельну ділянку виготовляється технічна документація із землеустрою.
Акт установлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки по вул. Іжакевича,76 в натурі від 20.07.1994р.було підписано суміжними користувачами, в тому числі, й власником частини будинку по вул.Іжакевича,78 в м.Києві -ОСОБА_6, після смерті якої позивачка на підставі договору довічного утримання стала власником 47/100 частин домоволодіння по вул.Іжакевича,78 (а.с. 101).
Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що вказаний Акт ОСОБА_6 не підписувала не заслуговують на увагу, оскільки належним чином позивачкою не підтверджені.
Судом встановлено, що правом власності на земельну ділянку заповідачка ОСОБА_6 не володіла. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право користування на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди. До ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою в частині 47/100 від загальної площі земельної ділянки 600 кв.м. Позивачка не є власником земельної ділянки.
Статтею ст. 22, Земельного Кодексу України (в редакції від 18 грудня 1992 року), який діяв на час передачі у приватну власність ОСОБА_7 та ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 в м.Києві, передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Згідно зі ст. 378 Цивільного кодексу України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
На підставі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичнихчи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказівсторінта інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивачка, звертаючись до суду, просила визнати недійсними державні акти про право власності на земельну ділянку, проте нею не заявлялись вимоги про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, на підставі яких видавалися спірні державні акти.
Суд першої інстанції повно та всебічно з»ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачкою у судовому засіданні порушень її прав з боку відповідачів, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1
Судове рішення в цій частині відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду, викладеним в мотивувальній частині рішення щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давностіпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці стало відомо про порушення її прав лише у серпні 2012 року після отримання нею Технічного звіту по відновленню зовнішніх меж земельної ділянки, якою вона користується, тобто саме тоді вона дізналась про існування державних актів, які порушують її права.
З даним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду в серпні 2014 р., тобто в межах строку позовної давності.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції належить змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду висновок суду щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Керуючись 303, 307, 308,309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року - змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення суду висновок суду щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
В решті дане судове рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Копія вірна
Суддя : Заришняк Г.М.
Секретар: Гарматюк О.Д.