справа № 22-ц/796/10824/2015 головуючий у 1-й інстанції: Юзькова О.Л.
22 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Пікуль А.А., Побірченко Т.І.
при секретарі: Бугай О.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року,
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 травня 2011 року між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг № 10/05-1, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання надати послуги, спрямовані на набуття у власність рухомого або нерухомого майна за договором довічного утримання, укладеного з третіми особами, а позивач зобов'язувалася оплатити надані послуги на умовах, визначених договором. Зазначала, що фактично у нею була домовленість з фірмою "Турбота" про те, що вона мала сплатити посередницькі послуги за отримання у власність квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_3 11 травня 2011 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання (догляду), згідно якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалася довічно утримувати (доглядати) ОСОБА_3 На виконання умов договору про надання послуг від 10 травня 2011 року, ОСОБА_1 сплатила відповідачу суму коштів у розмірі 116750 грн. 00 коп., що є еквівалентом 14684,00 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, було визнано недійсним з моменту його вчинення договір довічного утримання (догляду), укладений 11 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Кравченко О.П. та зареєстрований у реєстрі за № 384. Крім того, позивач вказувала на те, що вказаним рішенням суду було стягнуто з неї суму коштів у розмірі 12 662 грн., що, на її думку, є збитками, які вона понесла не з власної вини, а з вини відповідача.
Також позивач зазначала, що введенням її в оману відповідач завдав їй моральної шкоди, яка полягає в тому, що вона вимушена була суттєво змінити свій звичайний спосіб життя, її неодноразово викликали до суду та правоохоронних органів в тому числі до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві та обвинувачували в шахрайстві з приводу укладеної угоди.
Посилаючись на викладене, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати недійсним з моменту укладення договір про надання послуг, укладений 10 травня 2011 року між нею та ОСОБА_2, з підстав того, що він є удаваним; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 14686,00 доларів США, понесені збитки в розмірі 12662 грн., а також 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 16686 доларів США. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 3654 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва 23 червня 2015 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року залишено без задоволення.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь позивача грошових коштів у розмірі 16686 доларів США скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин вимоги ст. 1212 ЦК України, оскільки спірні кошти були отримані ним, як оплата за надання послуг за договором.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, тому в силу ст. 303 ЦПК України не перевіряється.
ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 10 травня 2011 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг № 10/05-1, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання надати послуги, спрямовані на набуття замовником у власність рухомого або нерухомого майна за договором довічного утримання, укладеного з третіми особами, а замовник взяв на себе зобов'язання оплатити надані послуги на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 3.1 вказаного договору вартість послуг, що надаються, складає 116750 грн., що є еквівалентом 14686,00 доларів США.
11 травня 2011 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання (догляду), згідно якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалася довічно утримувати (доглядати) ОСОБА_3
Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.П. та зареєстрований у реєстрі за № 384.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2013 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О.П., КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано недійсним договір довічного утримання (догляду), укладений 11 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Кравченко О.П. та зареєстрований у реєстрі за № 384, з моменту його вчинення - 11 травня 2011 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 17 671 грн. 40 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. Рішення суду в частині стягнення судових витрат залишено без змін та викладено резолютивну частину в наступній редакції: "Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 судові витрати, пов'язані з проведенням судової психіатричної експертизи в сумі 10304 грн. 00 коп.; витрати пов'язані з наданням правової допомоги, в сумі 2000 грн.; судовий збір у розмірі 358 грн. 90 коп." В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України сума коштів у розмірі 14686,00 доларів США.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З матеріалів справи вбачається, що 11 травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого виконавець надав інформаційно-консультаційні послуги з придбання замовником у власність нерухомого майна за договором довічного утримання в АДРЕСА_1, а замовник отримав та сплатив ці послуги відповідно до умов договору; послуги надані на суму 116750 грн., що є еквівалентом 14686,00 доларів США за курсом, узгодженим сторонами на дату укладання цього акту. Сторони з приводу наданих послуг один до одного претензій не мають (а. с. 92).
Таким чином, установивши наявність у сторін договірних правовідносин та відсутність підстав для визнання договору про надання послуг № 10/05-1 недійсним, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 213 ЦПК України, дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 16686 доларів США та, відповідно, наявність підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносинах.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошових коштів у розмірі 16686 доларів США через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині й ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішенням суду було стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 3654 грн., то рішення суду в частині розподілу судових витрат також підлягає скасування.
Ураховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 16686 доларів США скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду в частині розподілу судових витрат скасувати.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: А.А. Пікуль
Т.І.Побірченко