Апеляційний суд міста Києва
Справа № 22-ц/796/13181/2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Ключник А.С.
Доповідач - Кабанченко О.А.
14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Кабанченко О.А.
суддів - Желепи О.В.,
Рубан С.М.
при секретарі - Лапіній К.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Генеральної прокуратури України - КонаковоїВікторії Олегівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, -
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у розмірі 28 014 грн., а також 15 000 грн. витрат, понесених позивачем за проведення судової експертизи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Генеральної прокуратури України - Конакова В.О. просить рішення суду скасувати, ухвалите нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд, як на підставу відшкодування шкоди, послався на пункт З ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», однак зазначений пункт виключено Законом N4652-УІ від 13 квітня 2012 року. Посилається також на те, що позивачем не надано усіх належних і допустимих доказів у справі, які б свідчили про наявність підстав відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, у тому числі даних про період перебування під слідством, застосування запобіжних заходів та інше. Вказує на те, що Генеральна прокуратура України не є належним відповідачем у справі, оскільки незаконних дій відносно позивача не вчиняла, кримінальної справи щодо ОСОБА_4 не розслідувала, на контролі ця справа не перебувала. Вважає, що судом невірно стягнуто судові витрати на користь позивача, оскільки за КПК України судові витрати покладаються на засуджених, а позивач такого статусу не набув тому, що був виправданий вироком суду.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до матеріалів справи і це було встановлено судом, 18 січня 2012 року стосовно позивача, як директора ТОВ «Кримкомплекс», слідчим з ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА в АР Крим Мяснянкіним Ю.В. було порушено кримінальну справу за ч. З ст. 212 КК України за фактом ухилення від сплати податків в особливо великому розмірі.
01 червня 2012 року стосовно позивача, як директора ТОВ «Кримкомплекс», старшим слідчим з ОВС СУ ДПС в АР Крим Самородовим М.В. було порушено ще одну кримінальну справу за ч. З ст. 212 КК України за фактом ухилення від сплати податків в особливо великому розмірі.
09 липня 2012 року старшим прокурором відділу прокуратури АР Крим Асановим У.С. стосовно позивача, як директора ТОВ «Кримкомплекс», було порушено ще одну кримінальну справу за ч.4 ст. 358 КК України та ч. І ст. 366 КК України за фактами використання завідомо неправдивого документу та внесення посадовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Всі вказані кримінальні справи перебували в провадженні старшого слідчого з ОВС СУ ДПС в АР Крим Самородова М.В., яким було винесено 11 липня 2012 року постанову про притягнення позивача як обвинувачуваного у кримінальній справі за вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 212 КК України.
В подальшому позивачу було пред'явлено обвинувачення і у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 358 та ч. 1 ст. 366 КК України.
Під час проведення досудового розслідування у зазначеній кримінальній справі на рухоме та нерухоме майно, грошові кошти ТОВ «Кримкомплекс» слідчим та судом 30 травня 2012 року та 01 червня 2012 року було накладено арешт. Від позивача було відібрано зобов'язання з'являтися до слідчого та суду для виконання слідчих та процесуальних дій.
Під час обшуку 01 грудня 2011 року у приміщенні ТОВ «Кримкомплекс» за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Куйбишева/Московська, 60/24, слідчими вилучено грошові кошти у розмірі 49 160 грн., 6 090 доларів США та 19 115 Євро, які на сьогоднішній день не повернуті позивачу.
Вироком Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 07 жовтня 2013 року позивача повністю виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. З ст. 212, ч. 4 ст. 358 та ч 1 ст. 366 КК України, за відсутністю в діях складу правопорушення.
Законність виправдувального вироку суду першої інстанції було підтверджено ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 03 грудня 2013 року.
Під час розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_4 постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 11 березня 2013 року була призначена та проведена додаткова судово-економічна експертиза, за проведення цієї експертизи позивачем було сплачено 15 000 грн.
Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 30 січня 2014 року було задоволено заяву позивача та знято арешт з його майна, цінностей та речей, а також майна, цінностей (грошових коштів), речей, що належать ТОВ «Кримкомплекс», проте податковим органом відмовлено позивачу у поверненні вилучених грошових коштів, речей та інших цінностей.
Через цю обставину, позивач змушений був повторно звертатись до суду за відповідними роз'ясненнями та уточненнями. За результатами розгляду заяви позивача рішенням Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 08 квітня 2014 року було надано роз'яснення, проте через те, що в кінці березня 2014 року територія Криму анексована Російською Федерацією, рішення ухвалювалось судом на підставі закону Російської Федерації.
Після звернень до державних органів України позивачу стало відомо, що грошові кошти, які незаконно вилучені під час обшуку в ТОВ «Кримкомплекс» і передані для зберігання на депозитні рахунки, продовжують зберігатись на рахунках Державної казначейської служби України та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», однак, отримати їх позивач може лише за письмовою вказівкою того органу, що передав кошти для зберігання, тобто за вказівками СУ ДПС України в АР Крим.
Разом з тим, з об'єктивних причин ні позивач, ні ТОВ «Кримкомплекс» не можуть отримати такі листи чи дозволи на отримання грошових коштів. Таку ж інформацію позивач отримав і від ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Державної фіскальної служби.
12 лютого 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом. В обгрунтування позовних вимог посилався на наведені обставини та на те, що із самого початку розслідування кримінальних справ до позивача, як фізичної особи, що перебуває під слідством, слідчим застосовувались незаконні заходи психологічного впливу з метою отримання зізнання у вчиненні злочинів, а також з метою отримання від позивача хабара. Психологічний тиск, зокрема, виражався в погрозах насильницького припинення роботи підприємства ТОВ «Кримкомплекс», псування репутації позивача, розповсюдження стосовно позивача недостовірної принизливої інформації. Всі зазначені дії мали сильний психологічний вплив на позивача, від них він неодноразово зазнавав стресових ситуацій, життєві плани позивача щодо розвитку бізнесу та заведення нових бізнес-проектів було зруйновано, оскільки ділова репутація позивача була зруйнована. Всі ці дії також негативно позначились на родині позивача. Після постановлення судом виправдувального вироку відносно позивача його численні звернення до органів прокуратури, зокрема і до Генеральної прокуратури України, залишені без реагування, не було притягнуто до відповідальності жодного слідчого та прокурора, вилучені під час слідства грошові кошти та інші цінності позивачу повернуті не були. Просив ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 58 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди та 15 000,00 грн. у відшкодування витрат, понесених ним за проведення судово-економічної експертизи у кримінальній справі.
Представник відповідача - Генеральної прокуратури України заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди та судових витрат, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності цих вимог.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду, вважає, що він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Так, відповідно до положень ч. І та 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
За ст. 2 ч. 1 п. 1 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Частинами 5 та 6 ст.4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральні втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Судові витрати, сплачені громадянином, відносно якого постановлено виправдувальний вирок, за ст. 3 п. 3 Закону, також підлягають відшкодуванню (поверненню).
Відповідно до ст. 1 та 4 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460 2011, казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України відповідно до покладених завдань (окрім іншого) здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, відносно позивача, який перебував під слідством та судом 23 місяці, у зв'язку з чим зазнав моральних страждань, постановлено виправдувальний вирок. Під час розгляду кримінальної справи ним були понесені витрати у розмірі 15 000 грн. на проведення судово-економічної експертизи, яка була призначена постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 березня.2013 року (ас. 59, 60-61).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету позивачу моральної шкоди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 1 218 грн. за кожен місяць перебування під слідством і судом, та понесених ним у кримінальній справі судових витрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано усіх належних і допустимих доказів у справі, які б свідчили про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, у т.ч. даних про період перебування під слідством, застосування запобіжних заходів та ін., судова колегія відхиляє та вважає, що позивачем доведено те, що йому було завдано моральної шкоди, оскільки надані позивачем докази свідчать про те, що він перебував під слідством та судом з 18 січня 2012 року до постановлення виправдувального вироку, який набрав законної сили лише 3 грудня 2013 року, під час досудового розслідування на рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти ТОВ «Кримкомплекс» слідчим та судом 30 травня 2012 року та 01 червня 2012 року було накладено арешт, що перешкоджало діяльності товариства та позивача, який був його директором, під час обшуку 01 грудня 2011 року у приміщенні ТОВ «Кримкомплекс» слідчими було вилучено грошові кошти у розмірі 49 160 грн., 6 090 доларів США та 19 115 Євро, які не повернуті позивачу, від позивача було відібрано зобов'язання з'являтися до слідчого та суду для виконання слідчих та процесуальних дій. Отже, висновок суду про завдання позивачу моральної шкоди, оскільки такі дії органів досудового слідства призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, погіршення відносин з оточуючими людьми, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відповідає обставинам справи та наданим доказам.
Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про те, що з матеріалів справи, а саме копій вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 жовтня 2013 року та ухвали Апеляційного суду АР Крим від 03 грудня 2013 року, неможливо встановити термін перебування ОСОБА_4 під слідством та судом, отже твердження суду про перебування позивача під слідством протягом 23 місяців не ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач після постановлення вироку неодноразово звертався до органів прокуратури, в тому числі і до Генеральної прокуратури України, з питань повернення вилучених під час слідства коштів та речей та інших питань, на свої звернення отримував відповіді, у яких вказувалась дата порушення кримінальної справи відносно відповідача - 18 січня 2012 року.
Судовою колегією для перевірки зазначених доводів апеляційної скарги була оглянута копія обвинувального висновку в кримінальній справі по звинуваченню ОСОБА_4, з якого також вбачається, що кримінальна справа була порушена відносно позивача 18 січня 2012 року. Виправдувальний вирок щодо позивача набрав законної сили 13 грудня 2013 року, отже судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач перебував під слідством і судом 23 місяці, за які судом стягнуто моральну шкоду по 1 218 грн. (мінімальну заробітну плату), тобто у мінімальному розмірі, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно зазначив у рішенні пункт статті закону, на підставі якого вирішений спір, а саме пункт З ч. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який виключений Законом N4652-УІ від 13.04.2012 р., не впливають на правильність висновку суду та відповідність висновку суду положенням застосованого судом вказаного Закону, пунктом 1 ч. 1 ст. 2 якого встановлено, що право на відшкодування шкоди у громадянина виникає у випадку постановлення відносно нього виправдувального вироку суду, отже допущена судом помилка у зазначенні пункту статті закону не є підставою для скасування судового рішення.
В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає про те, що судом безпідставно стягнуто на користь позивача витрати за проведення судово-економічної експертизи у кримінальній справі. При цьому представник відповідача посилається на те, що види судових витрат, порядок їх відшкодування визначалися главою 7 КПК України 1960 року, за нормами якого розглянуто кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4; за ст. 93 КПК України 1960 року судові витрати покладалися на засуджених, а позивач не набув статусу засудженого, оскільки був виправданий судом; постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 11 березня 2013 року, якою призначалася додаткова судово-економічна експертиза в кримінальній справі відносно позивача, та вироком цього суду від 07 жовтня 2013 року витрати за проведення вказаної експертизи на ОСОБА_4 не покладалися.; суд у даній справі послався на ч. 1 ст. 79 ЦПК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає зазначені доводи скарги необґрунтованими, оскільки відповідно до положень КПК України і 1960 року і 2012 року витрати на проведення судової експертизи є судовими витратами. Відповідачем не спростовано тієї обставини, що в кримінальній справі призначалась та була проведена судово-економічної експертиза, витрати по її оплаті понесені саме ОСОБА_4, а не іншою особою, позивачем надано відповідні платіжні документи на підтвердження оплати за експертизу, а за ст. 1. та п. З ст. З Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові, який був виправданий судом, відшкодовуються (повертаються) сплачені ним судові витрати.
Доводи апеляційної скарги про те, що Генеральна прокуратура України не вчиняла незаконних дій відносно позивача, кримінальна справа щодо ОСОБА_4 нею не розслідувалась, на контролі не перебувала, отже Генеральна прокуратура України є неналежним відповідачем у справі, судова колегія відхиляє, зважаючи на те, що кримінальна справа відносно позивача була порушена і розслідувалась органами прокуратури, які були підпорядковані Генеральній прокуратурі України, а обов'язок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, покладається законом на державу, і у відповідності до вимог закону судом в даній справі ухвалено рішення про відшкодування позивачу завданої шкоди за рахунок коштів державного бюджету.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Генеральної прокуратури України - Конакової Вікторії Олегівни відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: