Ухвала
іменем україни
08 грудня 2015 р.м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110030013630, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,
уродженця м. Берегове Закарпатської області,
мешканця м. Києва, не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України,
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_6 визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного покарання та призначено засудженому: за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_6 визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про зміну вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 . Посилається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність при призначенні покарання. Вважає, що суд не звернув уваги на наявність обставин, які є підставами для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України. Просить постановити ухвалу, якою вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки позбавлення волі та остаточне покарання визначити на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 4 років позбавлення волі.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 не погоджується з вироком апеляційного суду з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та його особівнаслідок суворості. Вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою пом'якшуючі покарання обставини та дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення в разізвільнення від відбування покарання з випробуванням. Просить застосувати щодо нього ст. 75 КК України.
За вироком суду ОСОБА_6 засуджений за те, що він 18 вересня 2013 року, знаходячись на вулиці Курській у м. Києві, вчинив розбійний напад на ОСОБА_8 , поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я потерпілої, внаслідок чого заподіяв їй легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров'я та заволодів її майном на загальну суму 10420 грн.
Крім того, ОСОБА_6 на території міста Києва, діючи повторно, вчинив ряд грабежів, поєднаних з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілих: 24 вересня 2013 року на вулиці Курській відкрито викрав майно ОСОБА_9 на загальну суму 2865 грн., 26 вересня 2013 року на перехресті вул. Братиславської та пр. Лісового відкрито заволодів майном ОСОБА_10 на загальну суму 2657 грн., 28 вересня 2013 року відкрито заволодів майном ОСОБА_11 на загальну суму 1095 грн., 05 жовтня 2013 року на вул. Антонова відкрито заволодів майном ОСОБА_12 на загальну суму 3579 грн., 06 жовтня 2013 року на вул. Шпака відкрито заволодів майном ОСОБА_13 на загальну суму 843 грн.
Заслухавши доповідь судді,думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та вважав, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, пояснення засудженого та його захисника, які підтримали касаційну скаргу захисника та вважали, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та прокурора підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 434 цього Кодексу касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій не оспорюються в касаційних скаргах.
Перевіряючи доводи засудженого ОСОБА_6 про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчинених злочинів та його особі, колегія суддів визнає їх слушними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Апеляційний суд не дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК України, оскільки при призначенні ОСОБА_6 покарання, хоч і зазначив у вироку обставини, які впливають на покарання засудженого, однак, у повній мірі не врахував дані про його особу, ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини справи. Зокрема, вирішуючи питання щодо міри покарання, суд залишив поза увагою, що засуджений ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину та дружину, яка не працює у зв'язку із необхідністю догляду за новонародженою дитиною, а також непрацездатних батьків похилого віку. Також, ОСОБА_6 щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочинів та добровільно відшкодував збитки. Зазначивши у вироку передбачені ст. 66 КК України обставини, що пом'якшують покарання, суд при цьому не обговорив питання про можливість виправлення засудженого в разі обрання йому покарання нижчим від найнижчої межі, передбаченої санкцією закону, та не вказав, чому не знайшов підстав для застосування ст. 69-1 або ст. 69 КК України.
Разом з тим, установлені у справі та відображені у вироку пом'якшуючі покарання обставини, які ніким не оспорюються, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим діяння. З огляду на ці обставини та практики Європейського суду щодо призначення покарання, враховуючи дані про особу винного й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також поведінки ОСОБА_6 під час досудового й судового слідства, його ставлення до вчиненого, колегія суддів вважає за можливе застосувати ст. 69 КК України і пом'якшити призначене ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 цього Кодексу покарання до 2 років 6 місяців позбавлення волі, частково задовольнивши касаційну скаргу, оскільки таке покарання буде цілком достатнім для виправлення винного і попередження нових злочинів.
Водночас, враховуючи характер діянь засудженого, пов'язаних із фізичним насильством щодо потерпілих, ступінь суспільної небезпечності та наслідки кримінальних правопорушень, підстав для звільнення від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України, про що йдеться у касаційній скарзі засудженого, колегією суддів не встановлено.
На підставі ч. 1 ст. 438 КПК України у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 376 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року щодо ОСОБА_6 змінити.
На підставі ст. 69 КК України пом'якшити ОСОБА_6 покарання, призначене за ч. 2 ст. 186 КК України, до 2 (двох) років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 186 КК України та ч. 1 ст. 187 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2