Справа: № 810/3393/15 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
22 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Шостака О.О.,
суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,
при секретарі Лебедєвій Ю.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до старшого зміни прикордонних нарядів 2-го ВІДІПС ВПС "Бориспіль-1" ОКПП "Київ" майора Гембова Олександра Станіславовича, Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до старшого зміни прикордонних нарядів 2-го ВІДІПС ВПС "Бориспіль-1" ОКПП "Київ" майора Гембова Олександра Станіславовича, Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про визнання протиправним та скасування рішення від 29.06.2015 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України, який не досяг 16-річного віку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.06.2015 року до Міжнародного аеропорту "Бориспіль" для виїзду з України з метою здійснення подорожі до країни Ізраїлю прибула ОСОБА_2 разом із неповнолітнім (сином) громадянином України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
При проходженні прикордонного контролю позивачка пред'явила свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 07.11.2014 року та паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 08.05.2015 року на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також, при проходженні прикордонного контролю позивачкою для підтвердження законності перетинання державного кордону неповнолітнім громадянином України ОСОБА_4, була надана нотаріально засвідчена копія "Согласия" батька на виїзд на постійне місце проживання до держави Ізраїль ОСОБА_4
29.06.2015 року старшим зміни прикордонних нарядів 2-го ВІДІПС ВПС "Бориспіль-1" ОКПП "Київ" майором Гембовим О.С. прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянином України, який не досяг 16-річного віку, ОСОБА_4.
Зазначене рішення прийняте на підставі п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", п. 1 ст. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) у зв'язку з не пред'явленням дійсної нотаріально посвідченої згоди батька із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій держав.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення є правомірним та відповідає вимогам законодавства України з питань перетинання державного кордону України.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, у порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними (стаття 32 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У статті 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 року № 661-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частин 4, 5 статті 10 вказаного Закону окремий контрольно-пропускний пункт є оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладається здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів. До складу окремого контрольно-пропускного пункту можуть входити інші підпорядковані йому контрольно-пропускні пункти, відділення прикордонного контролю і контролерські пости.
Згідно пунктів 1, 2 Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 лютого 2005 року № 116, орган охорони державного кордону - це оперативно-службова та адміністративно-господарська ланка Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ), яка безпосередньо виконує поставлені перед ДПСУ завдання у межах визначеної ділянки щодо забезпечення недоторканності державного кордону України. Органом охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина. Окремий контрольно-пропускний пункт є оперативно-службовою ланкою ДПСУ, на яку покладається здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
За змістом частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
У статті 2 вказаного Закону визначено документи громадянина України на право виїзду з України і в'їзду в Україну.
Так, згідно частин 1, 4 статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка. У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду за кордон можуть використовуватися інші документи.
У статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
На виконання вимог статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» Кабінет Міністрів України постановою від 27 січня 1995 року № 57 затвердив Правила перетинання державного кордону громадянами України.
За змістом пунктів 2, 3 вказаних Правил (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724) перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Згідно частини 6 статті 23 Закону України «Про прикордонний контроль» від 5 листопада 2009 року № 1710-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прикордонний контроль та пропуск через державний кордон громадян України, які не досягли 16 років, здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням вимог частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України. Під час прикордонного контролю та пропуску через державний кордон осіб, які не досягли 16 років, посадові особи Державної прикордонної служби України здійснюють процедури прикордонного контролю в повному обсязі. Якщо особу, яка не досягла 16 років, супроводжує лише один дорослий та існують обґрунтовані підстави для того, щоб підозрювати, що особа, яка не досягла 16 років, незаконно перетинає державний кордон, посадова особа Державної прикордонної служби України проводить ретельну перевірку з метою виявлення будь-яких невідповідностей чи суперечностей у наданій інформації.
Відповідно до частини 3 статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно пункту 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
У пункті 4 зазначених Правил встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).
Таким чином, аналіз положень Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дає підстави вважати, що такі положення не суперечать одна одній, вказаним Законом делеговано Кабінету Міністрів України визначити правила перетинання державного кордону України громадянами України, крім того, норми зазначених Правил направлені на захист неповнолітніх дітей.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при перетинанні кордону було надано відповідачу лише копію нотаріально посвідченої згоди батька на виїзд неповнолітньої дитини за кордон, що не є документом, передбаченим Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Таким чином, оскільки позивач при перетинанні кордону не надала оригіналу нотаріально посвідченої згоди батька неповнолітньої дитини на перетинання нею державного кордону у супроводі матері, із зазначенням у ній, зокрема, відповідного часового проміжку перебування у цій державі, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Мамчур Я.С
Желтобрюх І.Л.