Провадження № 11-кп/774/2118/15 Справа № 205/7452/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
22 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2015 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця, м. Нікополя, Дніпропетровської області,громадянина України,раніше судимого:
- 19.02.1996 року Нікопольським міським судом Дніпропетровської області за ст. 229-6 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі;
- 01.09.1998 року за ч.3 ст.206, ч.1 ст.222, ст.42 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 05.03.2001 року по відбуттю строку покарання;
- 05.04.2005 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч. 2; 185 ч. З КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 27.12.2006 року умовно-достроково на 10 місяців 26 днів;
- 01.08.2008 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст.185 ч. 2; 185 ч. 3; 289 ч. 2; 309 ч. 1: 263 ч. 1; 70 ч. 1; 71 КК України на 4 роки І місяць позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 16,09.2011 року умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 10 днів;
- 26.06.2013 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч. 2; 185 ч. 3: 70 ч. 1, 71 ч. 1 КК України на 3 роки 10 днів позбавлення волі;
- 24.09.2013 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст.185 ч. 2; 70 ч. 4 КК України на 3 роки 10 днів позбавлення волі;
- 01.11.2013 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 190 ч. 2; 70 ч. 4 КК України на 3 роки 10 днів позбавлення волі.
якою залишено без задоволення його клопотання про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання,
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що, ОСОБА_7 вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року засуджений за ч.2 ст.190, ч.4 ст.70 КК України на 3 роки 10 місяців позбавлення волі.
28.09.2015 року ОСОБА_7 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з клопотанням про умовно-дострокове його звільнення від відбування покарання.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_7 , суд першої інстанції послався на те, що за час відбуття покарання, він характеризується посередньо, поряд з наявністю стягнення, не мав заохочень за зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, взявши до уваги наступні обставини. З березня 2015 року він знаходиться на лікуванні у стаціонарі з діагнозом туберкульоз, має другу групу інвалідності, хворіє на цироз печінки, має захворювання ВІЧ. Знаходячись на стаціонарі, він немає можливості заробляти заохочення, а також не може лікуватися в необхідних для цього умовах. Просить врахувати, що мешкає з пристарілою матір'ю, яка є також інвалідом другої групи і яка потребує його підтримки.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, в межах поданої апеляції, обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше був неодноразово судимий, раніше до нього вже застосовувалось умовно-дострокові звільнення, але він на шлях виправлення не став. З 16.03.2015 року відбуває покарання у Дніпропетровській виправній колонії № 89. Характеризується він посередньо, режим відбування покарання не порушує, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, заохочення до нього не застосовувалися, на виробництві установи не працевлаштований у зв'язку із хворобою, проходить курс лікування від туберкульозу в лікувальному закладі при колонії. До лікування ставиться задовільно, вимоги лікаря виконує, але під контролем. У відношенні до представників адміністрації стриманий, але в бесідах не завжди відвертий, приховує свої справжні наміри та погляди. У виховних заходах участь приймає, але реагує на них формально. На майбутнє конкретних планів не складає, вважає це передчасним. До виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість (а.с.5-7).
В судовому засіданні в суді першої інстанції, представник установи не підтримав клопотання засудженого ОСОБА_7 та заперечував проти його задоволення (а.с.10-11).
Доводи засудженого в апеляційній скарзі про те, що він заслуговує на те, щоб до нього застосували умовно-дострокове звільнення, у зв'язку з погіршенням його стану здоров'я, колегія суддів вважає необґрунтованими та повністю підтримує висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 поряд з наявністю стягнення, не мав заохочень за зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці, тобто не довів свого виправлення.
Так, підставою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є: фактичне відбуття засудженим певної частини призначеного йому покарання та доведення засудженим свого виправлення. Доведення засудженим свого виправлення означає досягнення ним такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в майбутньому нових злочинів. Виправлення засудженого має бути підтверджене сумлінною поведінкою і ставленням до праці.
Разом з тим, від сумлінної поведінки слід відрізняти пристосування засуджених до вимог адміністрації колонії з метою отримання пільг або уникнення покарання, тоді як реальна поведінка свідчить про негативну спрямованість особистості, або коли засуджені дотримуються вимог режиму тільки під контролем з боку адміністрації.
Про сумлінну працю засудженого додатково може свідчити отримання ним заохочень, передбачених відповідним законодавством (трудовим, кримінально-виконавчим, військовим), яких у ОСОБА_7 немає.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ст.81 КК України, не передбачає звільнення від покарання за хворобою. Питання звільнення за хворобою вирішується відповідно до ст.84 цього Кодексу, мають інші підстави і наслідки для такого звільнення.
Виходячи з матеріалів, які були предметом дослідження суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що поведінка засудженого ОСОБА_7 під час відбування покарання є зразковою та свідчить про його повне виправлення, та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про застосування до останнього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
На підставі викладеного та керуючись ст. 81 КК України, ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена і на неї може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженому, який знаходиться під вартою - в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: