Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" грудня 2015 р.Справа № 922/5665/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м.Київ
до ФОП ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення 19092,71 грн.
за участю представників:
позивача - Гур'єв А.А. (дов. б/н від 02.11.2015);
відповідача - ОСОБА_4 (дов.№7154 від 10.11.2015);
Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ФОП ОСОБА_2 заборгованість за договором №КБР-13/10/12 від 01.10.12р. у розмірі 19092,71 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 15.10.15р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
11.11.15р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що вони не відповідають фактичним обставинам, з наступних підстав.
Відповідач вказує, що позовні вимоги заявлені із посланням на факт нібито укладання між УЛАСП та ФОП ОСОБА_2 договору № КБО-13/Ю/12 від 01 жовтня 2012 року (надалі за текстом - Договір). Зазначає, що згідно наданій до матеріалів справи копії вказаного договору, з боку УЛАСП Договір нібито підписав генеральний директор ОСОБА_1, підпис якого навіть візуально суттєво відрізняється від підпису вказаної особи, відтвореному на довіреності від 24 вересня 2015 року, копія якої також надана до матеріалів справи. Таким чином, на думку відповідача, договір від імені УЛАСП підписано не уповноваженою на те особою. Окрім того, підпис представника УЛАСП ОСОБА_5, засвідчений у довіреності від 24 вересня 2015 року, також візуально суттєво відрізняється від підпису вказаної особи, виконаного у позовній заві. Отже, зазначає відповідач, існують підстави вважати, що позовна заява також підписана не уповноваженою на те особою.
При цьому, відповідач вказує, що не відповідає дійсності припущення у позовній заяві, що нібито ФОП ОСОБА_2 "здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (надалі - Твори)". УЛАСП припускає, нібито таке виконання/використання Творів здійснювалось (чи то здійснюється) "в закладах Користувача (Відповідача), зазначених у відповідних Додатках до Договору". В свою чергу додатком № 1 до Договору, таким закладом визначено "Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", АДРЕСА_2". Проте, як вказує відповідач, ФОП ОСОБА_2 протягом 2012-2015 років не здійснював (і не здійснює на цей час) у зазначеному закладі будь-якої діяльності, яка хоча б теоретично могла б бути пов'язаною із публічним виконанням/використанням Творів. Протягом вказаного періоду часу приміщення перебувало в оренді у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, що підтверджується копіями відповідних договорів оренди. Факт здійснення саме ФОП ОСОБА_6 діяльності ресторану (кафе) у зазначеному приміщенні підтверджується; Дозволом на розміщення об'єктів торгів, громадського харчування та побутового обслуговування (об'єкту благоустрою) за реєстраційним № 2Х-02-32 від 18 листопада 2010 року; Карткою обліку об'єкту торгівлі, ресторанного господарства, сфери послуг та з виробництва і переробка продуктів харчування за реєстраційним № ГХ-03-320 від 26 листопада 2012 року; Свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_2 від 21 травня 2012 року.
Також, відповідач зазначає, що згідно до свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 249849 від 01 червня 2012 року ФОП ОСОБА_2 здійснює наступні види діяльності "88.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів, 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н. в. і. у.". Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 21404188 видами діяльності ФОП ОСОБА_2 є "16.24 Виробництво дерев'яної тари; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н. в. і. у.; 81.10 Комплексне обслуговування об'єктів; 81.21 Загальне прибирання будинків; 81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об'єктів; 81.29 Інші види діяльності із прибирання; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 38.11 Збирання безпечних відходів". Отже, підсумовіє відповідач, що здійснювана ФОП ОСОБА_2 діяльність жодним чином не пов'язана ані зі стверджуваним УЛАСП місцем нібито публічного виконання/ використання Творів ("Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", АДРЕСА_2"), ані з самою можливістю публічного комерційного виконання/використання Творів у своїй господарській діяльності та/або під час її здійснення. Також, відповідач наполягає на тому, що позивачем не було повідомлено про зміну адреси останнього. Таким чином, відповідач зазначає, що відсутність факту порушення зобов'язання боржником (ФОП ОСОБА_2.) внаслідок вищенаведених фактів прострочення кредитора (УЛАСП) зумовлює безпідставність вимог позивача та відмовити у позові. Також, у відзиві на позовну заяву, відповідач просить суд застосувати до вимог ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" позовну давність щодо нарахування штрафних санкцій.
02.12.15р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 14:15 до 09.12.15р.
09.12.15р. представник позивача надав клопотання з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.
09.12.15р. представник відповідача надав додаткові письмові пояснення по справі, які долучено судом до матеріалів справи.
09.12.15р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 16:00 до 14.12.15р.
Представник позивача в судовому засіданні 14.12.15р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити їх.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.12.15р. проти позову заперечував, просить суд відмовити в позові.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
01.10.2012 року між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" ("Позивач") та ФОП ОСОБА_2 ( "Відповідач") було укладено Договір №КБР-13/10/12.
Відповідно до п. 2.1. Договору № КБР-13/10/12 від 01.10.2012 (надалі - Договір) Відповідач визнає, що він здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (надалі - Твори). Позивач, в свою чергу, надав Відповідачу згідно з цим Договором невиключне право на таке виконання. За надане невиключне право Відповідач відповідно до пункту 2.3. Договору зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок Позивача винагороду (роялті) узгоджену Сторонами у відповідних Додатках до Договору не пізніше ніж за п'ять днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Строк дії Договору визначено в п. 4.1. Договору: він набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 01.10.2012 і мав діяти до 01.10.2013р. При цьому у пункті 4.2. Договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії Договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Враховуючи те, що жодна із Сторін не повідомляла іншу Сторону про припинення дії Договору, строк дії Договору визначається періодом: з 01.10.2012р. по 01.10.2016р.
Згідно п. 1.2. Додатку №2 до Договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором (тобто з 01.10.2012) складала 350 гривень.
Відповідач не повідомляв Позивача про припинення в тому чи іншому обсязі публічного виконання відповідно до п. 3.3. Договору, тому публічне виконання відбувалось протягом всього часу заборгованості у повному обсязі.
В пункті 3.3. Договору зазначено, що Користувач (Відповідач) зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП (Позивача) про припинення використання Творів в закладах Користувача (Відповідача), зазначених у відповідних Додатках до Договору.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 11200,00 грн. заборгованості та не надав суду належних доказів, які б спростовували суму заявленого основного боргу. Оскільки заперечення, які надав відповідач, не звільняють його від виконання обов'язку по договору та не є достатніми доказами для відмови в задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення вимог в частині основного боргу.
Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 11200,00 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11200,00 грн. заборгованості правомірними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1392,72 грн.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р.№ 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Суд приходить до висновку про законність та обгрунтованість підстав для застосування строку позовної давності щодо пені, тому заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог в частині стягнення пені підлягає задоволенню.
Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що задоволенню підялгає пеня в сумі 486,43 грн., за період з жовтня 2014р. по березень 2015р. включно, в частині заявленої позивачем пені в сумі 906,29 грн. слід відмовити, оскільки нарахована пеня була за період, який перевищує шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а саме позивач нарахував пеню за 365 днів прострочення (1 рік) .
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 439,97грн. та інфляційних втрат в розмірі 6060,02 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 439,97 грн.
Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 6060,02 грн., суд зазначає наступне.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 6060,02 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме основний борг в сумі 11200,00 грн., інфляційні втрати в сумі 6060,02 грн., пеня в сумі 486,43 грн., 3% річні в розмірі 439,97 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44-49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов задоволений частково, то судові витрати покладаються на відповідача частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 256, ч.1, п.1 ч.2 ст. 258, п.3, 4 ст. 267, ст. 509, 530, 546, 549, 548, 598, 610-612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197, 230, 231, 232 Господарського кодексу України; ст.ст.1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61003, АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, п/р НОМЕР_3 в АКБ "Меркурій" МФО 351663) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 26, оф.287 п/р 26002010052452 в АТ "Укрексімбанк" в м. Києві, МФО 322313, код ЄДРПОУ 37396233) основний борг в розмірі 11200,00 грн., інфляційні втрати в сумі 6060,02 грн., пеню в сумі 486,43 грн., 3% річних в сумі 439,97грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1160,15 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені в розмірі 906,29грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.12.2015 р.
Суддя Л.В. Шарко