22 грудня 2015 року Житомир справа № 806/5115/15
категорія 10.4.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шимоновича Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації про визнання протиправними та незаконними дії, зобов'язання виплатити компенсацію виплаченої заробітної плати в розмірі 4523,86 грн,-
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними та незаконними дії управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації щодо невиплати йому компенсації у межах середнього заробітку працівника ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період;
- зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації виплатити йому компенсацію виплаченої заробітної плати ОСОБА_2 в розмірі 4523,86 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у нього, як фізичної особи-підприємця, працює ОСОБА_2 , який з 24.07.2015 призваний на військову службу згідно Указу Президента України від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію". На виконання норм статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивачем здійснювалась виплата середнього заробітку призваному на військову службу працівнику ОСОБА_3 в загальній сумі 4523,86 грн, а саме: у липні 2015 року - 350,00 грн, серпні 2015 року - 1403,20 грн, вересні 2015 року - 1543,52 грн. 13.08.2015, 14.09.2015, 13.10.2015 на підставі Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105 (далі - Порядок № 105), позивач включив здійснені ним виплати середнього заробітку до звітів встановленої форми та подав їх відповідачу. Однак, останній листом №8141 від 09.10.2015 повідомив, що відповідно до положень статті 119 КЗпП України, Порядку №105, бюджетні кошти на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу спрямовуються підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Такі дії відповідача вважає незаконними, оскільки, хоча в статті 119 КЗпП України та Порядку №105 відсутня згадка про фізичних осіб-підприємців, проте положення КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності, зокрема й осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Тому, на його думку, незалежно від вжитих формулювань, державні гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, якими передбачено право на отримання компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам з бюджету, поширюються і на мобілізованих, які працювали за трудовим договором з фізичною особою-підприємцем.
Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Також, надала письмові заперечення проти позову, у яких зазначила про безпідставність позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачено гарантії щодо збереження трудових прав працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців та призвані на військову службу. Вказує, що положеннями статті 119 КЗпП України та Порядку №105 передбачено, що бюджетні кошти на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу спрямовуються підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). На переконання відповідача, найманий працівник ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишається поза межами правового регулювання.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_2 з 01.11.2012 перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 на підставі трудового договору № 06501203512.
Згідно довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконання Указу Президента України від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію" та відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.07.2015 № 135, ОСОБА_2 призвано на військову службу під час мобілізації з 24.07.2015 (а.с. 17, 18).
Позивачем, на виконання вимог статті 119 КЗпП України, здійснювалась виплата середнього заробітку призваному на військову службу працівнику ОСОБА_3 в загальній сумі 4523,86 грн, а саме: у липні 2015 року - 350,00 грн, серпні 2015 року - 1403,20 грн, вересні 2015 року - 1543,52 грн.
13.08.2015 ФОП ОСОБА_1 подано до управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації звіт встановленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у липні 2015 року, до якого включив суму перерахованої ОСОБА_4 середньої заробітної плати у розмірі 350,80 грн та погодив його у Бердичівському об'єднаному міському військовому комісаріаті (а.с. 11-12).
15.09.2015 ФОП ОСОБА_1 подано до управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації звіт встановленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у серпні 2015 року, до якого включив суму перерахованої ОСОБА_4 середньої заробітної плати у розмірі 1403,20 грн та погодив його у Бердичівському об'єднаному міському військовому комісаріаті (а.с. 13-14).
13.10.2015 ФОП ОСОБА_1 подано до управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації звіт встановленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у вересні 2015 року, до якого включив суму перерахованої ОСОБА_4 середньої заробітної плати у розмірі 1543,52 грн та погодив його у Бердичівському об'єднаному міському військовому комісаріаті (а.с. 15-16).
Не отримавши компенсацію згідно поданих звітів, ФОП ОСОБА_1 звернувся до управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації з листом, в якому просив вирішити питання щодо компенсації йому коштів, виплачених як середній заробіток мобілізованому працівнику (а.с. 10).
09.10.2015 відповідач листом за вих. № 8141 повідомив позивача про те, що відповідно до положень статті 119 КЗпП України, Порядку №105, бюджетні кошти на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу спрямовуються підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Також, відповідачем було вказано, що у разі внесення змін до чинного законодавства ФОП ОСОБА_1 буде перераховано компенсацію за понесені фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу (а.с. 9).
Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам. суд виходив з наступних мотивів.
Так, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (в редакції від 11.06.2015), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7 Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 N 15/2015, затвердженого Законом України від 15.01.2015 N 113-VIII, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 7 КЗпП України передбачено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
Із системного аналізу вказаних правових приписів вбачається, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників як підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, так і осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, за виключенням особливостей регулювання таких правовідносин у випадках, прямо передбачених законодавством.
Оскільки положення статті 119 КЗпП України, якими встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, не містять жодних застережень щодо непоширення даних гарантій на працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців за трудовими договорами, то на ОСОБА_2 , який працював у позивача, як фізичної особи-підприємця, і був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 N 15/2015, поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо компенсації з бюджету середнього заробітку, але не більше одного року.
Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період(далі - Порядок №105, у редакції, що діє з 17.03.2015).
За змістом пункту 2 Порядку № 105, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:
Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення);
структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (далі - органи соціального захисту населення).
Згідно пункту 3 Порядку № 105, бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу, не більше одного року (далі - компенсація).
Суд зауважує, що вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на основі та відповідно до статті 119 КЗпП України і спрямована на виконання правових приписів, що містяться в статті 119 КЗпП України.
Відповідно, її зміст не може протирічити змісту нормативно-правового акту вищої юридичної сили, яким є Кодекс законів про працю України, зокрема й щодо дії за колом осіб, на яких він поширюється, до того ж даний підзаконний нормативно-правовий акт не містить жодних застережень щодо його непоширення на фізичних осіб-підприємців та осіб, які перебувають з ними в трудових відносинах.
З викладеного вбачається, що дія Порядку №105 щодо виплати компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюється не лише на підприємства, установи та організації, а й на фізичних осіб-підприємців, які зобов'язані здійснити виплату працівникам, що перебувають з ними в трудових відносинах, середнього заробітку за період їхнього перебування на військові службі за призовом під час мобілізації, на особливий період та мають право на отримання компенсації цих виплат з державного бюджету.
Пунктом 4 Порядку №105 передбачено, що для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.
Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.
Позивач, маючи право на отримання відповідної компенсації, дотримався зазначених вище вимог і здійснивши виплату працівнику середнього заробітку, склав відповідний звіт установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівниками згідно з додатком 1 Порядку №105, погодив його з міським військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби та подав його до органу соціального захисту населення, тобто відповідачу.
Відповідач, в свою чергу, був зобов'язаний відповідно до положень пункту 4 Порядку №105 включити до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 відомості про виплату позивачем середнього заробітку своєму працівнику ОСОБА_2 та подати даний зведений звіт разом з копією звіту позивача до структурного підрозділу соціального захисту населення, визначеного пунктом 2 Порядку №105, тобто до Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача щодо існування суперечностей в трактуванні положень статті 119 КЗпП України та Порядку №105 в частині поширення дії даних положень на фізичних осіб-підприємців та, відповідно, невизнання права даних осіб на отримання компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України № 325/13/155-15 від 16.06.2015, відповідно до якого частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України встановлена гарантія збереження місця роботи, посади та виплати компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які працювали на підприємствах, в установах і організаціях. Поза межами законодавства залишились наймані працівники, які працюють у фізичних осіб-підприємців.
Суд зауважує, що вказані висновки Міністерства соціальної політики України суперечать положенням статей 3, 7 та 119 КЗпП України та безпідставно звужують права фізичної особи-підприємця, як роботодавця, у порівнянні з правами таких роботодавців, як підприємство, установа та організація.
Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає протиправними дії відповідача щодо відмови позивачеві, викладеної у листі від 09.10.2015 № 8141, у виплаті компенсації у межах середнього заробітку працівника ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та задовольняє позов у цій частині.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги в частині зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації виплатити ФОП ОСОБА_1 компенсацію виплаченої заробітної плати ОСОБА_2 в розмірі 4523,86 грн, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку №105, відповідач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і на нього покладається обов'язок прийняти звіт роботодавця про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, включити дані про нараховані виплати до зведеного звіту та передати зведений звіт разом з копією включеного до нього звіту розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - структурному підрозділу з питань соціального захисту населення обласної державної адміністрації.
Після надходження бюджетних коштів від зазначеного структурного підрозділу відповідач, згідно пункту 4 Порядку №105, зобов'язаний здійснити відповідні виплати роботодавцям, що подали звіти з метою компенсації їм витрат на виплату працівникам середнього заробітку.
З огляду на те, що законодавчо встановлений чіткий механізм компенсації роботодавцям середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, для повного захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, та зобов'язує відповідача прийняти звіти ФОП ОСОБА_1 від 13.08.2015, 15.09.2015, 13.10.2015 і включити нараховані виплати в сумі 4523,86 грн до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, суду не надав.
За наведених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 11, 86, 128, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації щодо відмови фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , викладеної у листі від 09.10.2015 № 8141, у виплаті компенсації у межах середнього заробітку працівника ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації прийняти звіти фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 13.08.2015, 15.09.2015, 13.10.2015 про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме ОСОБА_2 та включити виплачені згідно звітів 4523,86 грн до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Р.М.Шимонович