15 грудня 2015 року м. Київ К/800/57196/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.
Суддів Борисенко І.В.
Кошіля В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.06.2011
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014
у справі № 2а/0370/1165/11
за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк- Оздоббуд"
про сплату суми податкових зобов'язань,-
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, відмовлено в задоволенні позову про сплату податкових зобов'язань, визначених із застосуванням звичайних цін в сумі 279 661,00 грн. відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової документальної виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2010 по розрахунках з ОСОБА_2, складено акт від 29.03.2011 № 1893/23-1/05505667, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пп. 1. 20.10 п. 1.20 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток приватних підприємств на 939 675,00 грн. за 4-й квартал 2008 року внаслідок застосування звичайної ціни; п. п. 4.1, 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 751 740,00 грн. за листопад 2008 року внаслідок застосування звичайної ціни; пп. «е» пп. 4.2.9 п .4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого було занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 543 513,00 грн. за листопад 2008 року внаслідок застосування звичайної ціни.
Наказом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 17.03.2011 № 763 «Про застосування звичайних цін при проведенні перевірки ТОВ «Луцьк-Оздоббуд» зобов'язано застосувати під час проведення перевірки звичайні ціни для визначення бази оподаткування операцій з відчуження таких об'єктів нерухомості, як адміністративно-виробничих приміщень (адміністративний корпус, виробничий корпус, трансформаторна підстанція) по вулиці Індустріальній, 2 в м. Луцьку та нежитлових виробничих приміщень (гаражі) по вулиці Індустріальній, 10 в м. Луцьку, при цьому рівень звичайних цін визначити, виходячи із висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25.02.2011 № 0524-0527.
За результатами перевірки, 07.04.2011 позивачем прийнято рішення: № 0001152301, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1 174594,00 грн., в тому числі 939 675,00 грн. за основним платежем та 234 919,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001162301, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 939 675,00 грн., в тому числі 751 740,00 грн. за основним платежем та 187 935,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001581701, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 679 392,00 грн., в тому числі 543 513,00 грн. за основним платежем та 135 879,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп. 20.1.38 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.
Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Пунктом 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Відповідно до пп. «е» пп. 4.2.9 п .4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.
Згідно із пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 цього Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Згідно з пп. 1.20.10 цього пункту, донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
У відповідності до пп. 1.20.8, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Судами встановлено, що податковий орган при проведенні перевірки не подавав ТОВ «Луцьк-Оздоббуд» запитів щодо обґрунтування рівня договірних цін, за якими здійснювалось відчуження об'єктів нерухомості, що знаходяться за адресами: м. Луцьк, вул. Індустріальна, 2 та м. Луцьк, вул. Індустріальна, 10, а рівень звичайних цін зазначених вище об'єктів визначався, виходячи з даних висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25.02.2011 року № 0524-0527, проведеної експертом Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, призначеної в кримінальній справі.
При цьому, в даному висновку зазначено, що визначення відповідності вартості об'єктів нерухомості, відчужених ТОВ «Луцьк-Оздоббуд», рівню звичайних цін не входить в перелік питань, які відносяться до будівельно-технічної експертизи.
З урахуванням того, що податковий орган не звертався до органів статистики із запитами про надання відповідної інформації, а посилання позивача на відсутність таких статистичних даних не підтверджено жодними доказами і, водночас, не позбавляло його обов'язку встановлювати рівень звичайних цін самостійно, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для сплати відповідачем податкових зобов'язань, визначених із застосуванням звичайних цін в сумі 279 661,00 грн.
Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - відхилити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний
Судді(підпис)І.В. Борисенко
(підпис)В.В. Кошіль