17 грудня 2015 року м. Київ К/9991/79862/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012 по справі № 2а/1770/1430/2012
за позовом Фермерського господарства "Ліра"
до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-
У квітні 2012 року Фермерським господарством до суду заявлений позов про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 23.01.2012 № 0000022351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 3 788,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 947,00 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційної інстанції, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ "Авант" за період з 01.12.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 10.01.2012 №11/6/23-141/32005193 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 23.01.2012 № 0000022351.
Відповідно до висновків викладених в акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 7.4.1, п. 7.4, ст. 7, п. 8№.2 ст. 8№ Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР), що призвело до заниження ПДВ на суму 3 788,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції в межах договору поставки між позивачем та контрагентом ТОВ "Авант" не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки вказаний контрагент не надав документів (товарно - транспортних накладних), що підтверджують факт перевезення придбаного товару від контрагента СТОВ "Птахівник", який (товар) в подальшому і був предметом договору поставки з позивачем.
Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.
Так, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки укладеного з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договір, податкові та видаткові накладні, довіреність, подорожній лист, оборотно-сальдові відомості по рахунку 271, накладні на внутрішнє переміщення товару, відомості витрат кормів, рахунок фактура, платіжні документи), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як не може нести відповідальність і за ненадання контрагентом товарно-транспортних накладних чи будь - яких інших первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Доводи відповідача про недійсність, укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента ТОВ "Авант") достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області відхилити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012 по справі № 2а/1770/1430/2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко