"01" грудня 2015 р. м. Київ К/800/40438/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.І.Ф. Паркет ЛТД»
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року
у справі №2а-0770/1844/12 (876/2013/13)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.І.Ф. Паркет ЛТД» (надалі - ТОВ «Р.І.Ф. Паркет ЛТД»)
до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС (надалі - Ужгородська МДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ужгородської МДПІ від 29.05.2012р. №000072/22-0/32890828 та №73/22-0/32890828.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення, яким задовольнити позов.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Р.І.Ф. Паркет ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., про що складено акт від 15.05.2012р. № 311/22-0/32890828.
За результатами перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 29.05.2012р. №000072/22-0/32890828 у зв'язку із порушенням п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, за яким виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації позивача, що спричинило збільшення відповідачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 2701716 грн. Податковий орган вважає, що відповідно до п. 200.14 ст. 200 ПК України ТОВ «Р.І.Ф. Паркет ЛТД» добровільно відмовилось від отримання суми заниження в розмірі 2701176 грн. як бюджетного відшкодування, зазначене сума підлягає врахуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 року №73/22-0/32890828, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 2 969 383 грн., з них 2917183 грн. податкових зобов'язань, 52 200 грн. штрафних санкцій.
Проте, надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з того, що суди попередніх інстанції дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з неповним з'ясуванням усіх обставин справи з огляду на наступне.
Під визначення бюджетне відшкодування, наведеним у п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Відповідно до п.200.1 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно абз.4 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).
Розглядаючи спірні правовідносини судами попередніх інстанцій не було досліджено які саме обставини під час проведення перевірки стали підставою для висновків податковим органом про допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Як вбачається з акту перевірки, відповідач зазначає, що перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р. встановлено його заниження у сумі 2917183 грн., в тому числі по періодам:
за травень 2009 року в сумі 20838 грн.;
за червень 2009 року в сумі 27254 грн.;
за липень 2009 року в сумі 7577 грн.;
за червень 2011 року в сумі 2708387 грн.;
за жовтень 2011 року в сумі 153127 грн.
Проте, ані в акті перевірки, ані в матеріалах справи, не міститься доказів, що стали підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість.
Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 427590,00грн. у зв'язку з ненаданням податкової накладної від 27.09.2011р №285/014.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи сума в розмірі 427590,00грн. підтверджується податковою накладною від 30.09.2011р. №285/014 (а.с.142), яка отримана та зареєстрована податковим органом (а.с.143).
Проте, під час розгляду даної справи судами не враховано зазначені обставини для з'ясування правомірності збільшення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Для перевірки правильності оподаткування господарських правовідносин обов'язковому з'ясуванню підлягають такі правовідносини. Однак, оскільки в акті перевірки не наведено розрахунок збільшення податкових зобов'язань та виключення від'ємного значення з податку на додану вартість, тоді як акт перевірки містить перелік норм податкового законодавства без зазначення конкретних обставин, колегія суддів касаційної інстанції позбавлена можливості встановити правильність виявлених податковим органом порушень допущених платником податків.
Також судами попередніх інстанцій підлягає з'ясуванню питання узгодження грошових зобов'язань, визначених за наслідками попередніх перевірок, а саме 14.10.2012р. (акт №1218/1502) та від 18.01.2012р. (акт №42/1502)
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (ч.3 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Виходячи з положень ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.І.Ф. Паркет ЛТД» - задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ Ю.І.Цвіркун