"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/59248/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
представників сторін:
позивача Вінниченко О.О.
відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року
у справі804/2722/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро»
до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
проскасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ФК «Дніпро») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська), у якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 03 лютого 2014 за №0000271503.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
За результатами перегляду зазначеного судового рішення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 28 жовтня 2014 року винесено постанову, якою постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року скасовано, а позов задоволено.
Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року.
Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзна перевірку ТОВ «ФК «Дніпро» з питань повноти нарахування з орендної плати за землю за період з 01 січня 2011 року по 30 жовтня 2013 року.
За результатами перевірки 13 січня 2014 року складено акт №22/1504/32813827, в якому зафіксовано порушення позивачем підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, рішення Дніпропетровської міської ради №216/8 від 02 лютого 2011 року, внаслідок чого занижено орендну плату за земельну ділянку, розташовану на території Бабушкінського району за 2011 рік на 656833,35 грн., 2012 рік на 659184,67 грн., січень - жовтень 2013 року на 632237,40 грн.
03 лютого 2014 року ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення - рішення №0000271503, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 2340588,49 грн., з яких за основним платежем - 1948255,42 грн., за штрафними санкціями - 392333,07 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції визнав помилковими посилання позивача стосовно того, що розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, оскільки орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства, сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що жоден нормативно-правовий акт, що регулює спірні правовідносини, не наділяє орендаря обов'язком самостійно розраховувати орендну плату у випадку внесення змін до діючого законодавства.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами, 17 жовтня 2007 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «ФК «Дніпро» був укладений договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років.
Відповідно до умов названого договору ТОВ «ФК «Дніпро» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Єрмолової, 51 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:211:0009.
Цільове призначення земельної ділянки за цим договором - інша комерційна діяльність.
За договором в користування передана земельна ділянка загальною площею 2,5375 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 13273417 грн. 12 коп.
Пунктом 4.1 договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1,5 відсотка її нормативної грошової оцінки.
Посилаючись на заниження позивачем грошового зобов'язання з плати за землю у зв'язку з проведенням її обрахунку відповідно до положень договору оренди, а не Податкового кодексу України, податковий орган здійснив донарахування відповідного зобов'язання.
Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).
Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.
Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 ПК України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.
Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.
Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх грошової оцінки.
Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати з урахуванням обмежень, визначених підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 14 липня 2015 року №21-1699а15, від 02 грудня 2014 року №21-274а14.
Тим часом, розрахунок орендної плати проводиться із грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
При цьому, пунктом 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з визначенням, закріпленим у статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Поставляючи рішення у справі суди виходили з того, що згідно даних державного земельного кадастру від 07 квітня 2011 року №7431 з урахуванням індексації, передбаченої статтею 298 ПК України, у 2011 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки по вул. Єрмолової, 51 площею 2,5375 га. складала 50579106,48 грн.
Однак, в матеріалах справи відповідні дані державного земельного кадастру відсутні, що не дає можливості встановити правильність визначення відповідачем розміру орендної плати, яка, на його переконання, мала бути сплачена позивачем, з урахуванням того, що платник податків наполягає на помилковому застосуванні коефіцієнту, визначеного відповідно до функціонального призначення ділянки, що перебуває у оренді.
Судам при розв'язанні відповідного спору варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення відповідних обставин суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи під час розгляду позову, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі №804/2722/14 скасувати.
3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна